“Йдіть в похід з молитвою на устах, з присягою вірності Україні в серцях”. Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗
«Союз українок» в 30(ті роки XX ст.
Слово Просвіти, №40 за 2012 рік
Іван ГУЛЕЙ, м. Тернопіль За минулі роки, особливо на початку 90-х, наше суспільство відчуло пожвавлення громадської думки, сплеск патріотичних почуттів, що виявлялося у відновленні наших давніх українських свят, наповненні їх новим змістом. Люди відчули себе громадянами молодої держави, яка дала їм демократичні права і свободи. Пробудилася в багатьох українців і цікавість до своєї минувшини, щире бажання якомога більше дізнатися про політичні партії та громадські організації, які діяли в Україні. “Насіння наступної доби вже посіяне в добі попередній”, — писав поет Євген Маланюк. Отже, дещо про жіночий рух у 30-х роках XX ст., про філію “Союзу українок” у Станіславі. Як вони, тодішні жінки, виховували молодь, готували себе до випробувань. Адже ситуація ускладнювалася. 1930 року польська влада здійснила в Західній Україні так звану “пацифікацію”, умиротворення, що було насильством над українцями. 1933 року в Німеччині прийшов до влади Адольф Гітлер, який не приховував своїх розбійницьких намірів. У Великій Україні того ж 1933-го шаленів навмисно створений Сталіним і його оточенням голод. Українки відчували небезпеку, треба було їй якось протидіяти, приготуватися до найгіршого. Водночас прагнули реалізувати найкращі задуми щодо виховання у молоді українського патріотизму, вірного служіння Богові й Батьківщині. В умовах бездержавності здійснювати такий задум було важко, але українські патріотки не могли діяти інакше. Залишилися документи, ними написані. Вчитуймося в них і вбираймо серцями сповнені любові до Батьківщини слова: “Після 1923 року, коли світові держави визнали за Польщею Східну Галичину, стало зрозумілим, що має початися новий етап боротьби українців проти ополячення, окупації і поневолення. Головна увага зверталася на запровадження національного культу, в основу якого покладали пошану до стрілецьких могил. Для кожного українця вони мали стати тим святим місцем, яке б кликало його до нової боротьби за волю і Незалежність України”. У 30-х роках філія “Союзу українок” у Станіславі видавала для своїх членкинь “Звернення”, так звані “Обіжники”. Отож в “Обіжнику” до всіх гуртків “Союзу українок” Станіславської філіальної округи містився заклик віддати поклін “Тіням героїв, що поклали життя за краще майбутнє нашої Батьківщини”. “Обіжник” датований 11.05.1936 року ів ньому відзначається, що День віддання шани Героям припадає на 31 травня. Зауважуємо, що це були Зелені свята. Тож постійно, від 1936 року, на ці свята і йшли люди до стрілецьких могил, несли квіти, сповняли свій громадянський обов’язок. Дуже важливо, що цей “Обіжник”, як і всі наступні, написаний живою, образною, літературною, соковитою мовою, яка була зрозумілою і доступною для кожної сільської жінки. І в ньому не лише звернення, а й аналіз політичної ситуації тих днів: “Переживаємо часи великого напруження духа, великих політичних подій на всему світі, рівночасно дні великого заломання української суспільности. Чужі, шкідливі, ворожі чинники розкололи нас на кілька груп, лизунство, продажність, особистий інтерес дуже часто сьогодні кладеться понад громадський обов’язок. Так, що віра в тисячів здорового ще суспільства мимоволі починає захитуватися”. Читаючи ці слова, мимоволі порівнюєш те, що діялося в Україні, з нашим сьогоденням: збіг подій, психологічного клімату в суспільстві. Знову розкол на кілька груп, перевага особистого інтересу… Кажуть, що історія не повторюється. В Україні вона, на жаль, повторюється. А “Обіжник” тоді застерігав: “Нам не вільно спинитися на шляху, що веде до Воскресення! Українське жіноцтво в першу чергу мусить закріпити у своїх серцях та серцях своєї рідні віру в перемогу нашого завтра! Ми мусимо сталити наші серця! Менше сліз, більше діл, дорогі сестри! Сьогоднішнє наше паломниц) тво на Святі Гроби має скріпити силу духа, має запалити в серцях вічний вогонь посвяти, тому йдіть в похід з молитвою на устах, з при) сягою вірності Україні в серцях”. Застереження актуальне і сьогодні. Якби ж воно звучало частіше. Тодішні ж провідниці жіноцтва не випускали з поля зору громадської діяльності всіх своїх членкинь і допомагали їм повсякчас. “Наші виділи кружків Союзу українок передбачають, щоби всі членки, як також всі жінки в селі від молоді до сивоволосих бабусь, всі, в кого б’ється серце в ритм любови до Батьківщини, прибули до Станиславова в день 31 травня, та щоб зложили поклін сірим могилкам на кладовищі, в яких криються кости великих Синів України”. За відділ філії Союзу українок у Станіславі “Обіжник” підписали Амалія Рублева — голова, Марія Мельниківна — організаційна референтка. Немає сумніву, що ті походи жіноцтва, вкупі зі своїми чоловіками і дітьми, до стрілецьких могил під шелест національних прапорів і спів побожних і стрілецьких пісень відіграли важливу виховну роль. Там, біля зелених могилок і березових білих хрестів,
Львів, Президія Союзу українок, 30-ті роки гартувалося і виростало нове покоління, яке потім влилося в загони УПА, пішло добровольцями в дивізію “Галичина”. Ті молоді хлопці й дівчата пам’ятали навчання біля стрілецьких могил і знали, що йдуть на вірну смерть так само, як їхні попередники, але не зрадили святому обов’язкові. Після Зелених свят наставали гарячі літні дні, проминав червень і наближалися жнива. Усе сільське жіноцтво рушало в поля збирати врожай, працювало, забуваючи про втому, від досвітку до надвечір’я. Здавалося б, не до жіночих гуртків усім тим трудівницям, але провідниці “Союзу українок” бачили ще одну необхідність, про яку не слід забувати ні на хвилю.
“Обіжник” за 4.07.1936 року б’є, мов дзвін до всіх відділів, гуртків Союзу українок Станіславської округи: “Ясно, що земля, це мати)кормителька й від неї залежить наше буття. З напруженою увагою слідкуєте за дощем, за сонцем, що пособляє чи перешкоджає вам у спільній роботі. Все це ясне, але не вільно забувати нам, що крім тіла є ще дух, який теж потребує поживи. Тіло й душа, це гармонія природи, яку слід держати в рівновазі. Духовий корм мусите набувати в культурноосвітніх товариствах вашого села”. Очевидно, для селянок подібне звертання було досить незвичним, і вони виступали проти нього. В “Обіжнику” це зафіксовано, але переконування противниць культурного поступу є настільки сильними і аргументованими, що ті вже, напевне, не мали що запе-
Відділ Союзу українок міста Підволочиська на Тернопільщині. 1927 рік речувати. Читаємо: “Часто чується: “в літі нема часу на працю в читальні “Просвіти”, “Союзі українок”, “Сільському Господареві”, на це є осінь, зима” або “нехай молодші працюють”. Скажіть, будь) ласка, чи в літі ви не живете, не думаєте? Що станеться з нашим майбутнім, коли все будемо скидати відповідальність за працю зі себе на других? Чи ми досі сповнили всі обов’яз) ки супроти Батьківщини? Чи ми вже побудували її Храм)Волі? Ні! Тому не лиш молодші мають пра) цювати, але всі, хто ще може ду) мати, працювати й ходити по сві) ті, всі, в кого серце б’є в такт лю) бови до рідного краю, мають ста) ти в зорганізовані ряди, рам’я об рам’я до праці”. А далі пояснення, що це таке — громадські тодішні організації, де в кожному слові щирим вогнем ясніє гордість за працю в тих організаціях, непогасна віра в їхню корисність, в необхідність: “Союз українок”, читальня “Просвіти”, кооператива, Сіль) ський господар — це кузні, де куєть) ся сталь на будову Храму)Волі”. І знову думаєш, а хіба ж тепер не кується в “Союзах українок”, у “Просвіті” сталь на будову Храму Волі? Хіба ж він, той Храм, вже є в Україні, хоч і Незалежній?! А “Обіжник” продовжував висловлювати думки, що ясніли, мов сонце. “Українській жінці не може бути байдуже, тому від громадянської праці не відтягне її ніхто і ніщо. В неділі чи свята крім відпочинку мусить знайти час, прийти на сходини кружка, послухати реферату. Виділи подбають, щоби ці сходини мали підготовану наперед програму. Грімкі читання й пресові звіти мусять бути гарно й добре впрацьовані. Книги: касова, секретарська, реєстраційна нехай не припадають порохом! Виповняйте з них усе, що зв’я) зане з життям кружка, щоби за) недбання це не було причиною без) ладдя”. Висновок категоричний і глибоко правильний: занедбання громадської роботи і духовного виховання веде до безладдя. Невдачі нації криються насамперед у духовному її запущенні, у перевазі матеріальних цінностей перед
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
