Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Львів був ментально українським, він завжди виступав цивілізаційно християнським”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

У літературному полум’ї «Червоних коней»

Слово Просвіти, №40 за 2012 рік

дожня література України” і вручити її автору М. Наєнкові свій “романхараман”. На перехресті авангардних тенденцій національного бездоріжжя стосовно історичної пам’яті українського культурномистецького життя ХХ ст. постає правомірне запитання апостола Петра: Quo vadis? Власне, у цьому контексті М. Наєнко й запропонував використати для оформлення книжки образ “червоних коней”, які у певному розумінні символізують усю криваву історію української лі- Фото Юлії Гриценко М. Наєнко, декан філологічного факультету Я. Гарасим, директор ВЦ “Просвіта” В. Клічак тератури, що розвивалася протягом століть у підневільних умовах. Її не раз саджали за ґрати, але вона знову і знову (хоча й на Пегасах з відрубаними крильми) відроджувалася, і летіла до свого читача, коронуючи своєю дивовижною прометеївською силою духу взірцеву літературу Європи та світу. М. Наєнко намагався (бодай частково) показати у своїй книзі цей контекст, розглядаючи літературні явища України в художньо-стильовому та соціально-політичному руслі. Відтак вималювався своєрідний “сюжет” книги, у якому (за класичною теорією) є зав’язка, і розвиток дії, і кульмінаційні моменти, і розв’язка. Автор на презентації говорив, що усвідомлює певну умовність у характеристиці таких композиційних особливостей книги, але за її допомогою намагався досягнути кращої “читабельності” для загалу. Власне, це і було його метою, тобто популяризація української літератури серед широкого кола читачів. Автор, відповідаючи на запитання аудиторії щодо відображення “кульмінаційних моментів” українського літературно-мистецького процесу, називав ті періоди народження нової літератури, які були пов’язані з творчістю “травестійного неокласициста” І. Котляревського і націоцентричного романтика Т. Шевченка, з реалістичним наповненням спадщини Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, І. Франка, а також із розвитком раннього та високого модернізму (Леся Українка, В. Винниченко, П. Тичина, М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Куліш та ін.). М. Наєнко зазначав, що останні роки цього періоду є найбільш відчутними (“знаковими”) втратами в українській літературі. Їх також називають апокаліптичними, катастрофічними або епохою Розстріляного відродження (Ю. Лавріненко). “Щоб оговтатись після того розстрілу, — продовжував літературознавець, — українській літературі потрібна була ще повоєнна творчість О. Довженка й О. Гончара, “діаспорна” спадщина Є. Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, Ю. Косача, І. Багряного і В. Барки, дерзновенний прорив “шістдесятників” (поети “Нью-Йоркської групи”, Ліна Костенко, Д. Павличко, І. Драч, В. Симоненко, М. Вінграновський, Р. Андріяшик, Р. Іваничук, “пізнє шістдесятництво” (В. Стус, І. Калинець, Т. Мельничук та ін.)”. Підсумовуючи свій виступ, М. Наєнко зауважив: “Відроджуючи художній потенціал розстріляного модернізму, я намагався зробити певний крок і в напрямку постмодерну, який останнім часом розвивається дуже суперечливо (О. Забужко, Ю. Андрухович, М. Матіос, С. Жадан та ін.), тому в презентованій мною книзі не набув достатньої характеристики. Адже для цього (як і для повнішого осмислення нині діючих в літературі “шістдесятників”) потрібен у ній окремий, одинадцятий розділ, який (є надія) з’явиться в наступному, четвертому виданні “Художньої літератури України”. В обговоренні презентованої книги взяли участь професори і доценти Львівського національного університету імені Івана Франка: завідувач кафедри української літера-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин