Подія року · “В історії української культури Гуцульщина посідає особливе місце”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Трагедія очима матері, сина і дітей
Слово Просвіти, №40 за 2012 рік
Микола ЦИМБАЛЮК
Напередодні здобуття Украї) ною незалежності, в одному зі сво) їх інтерв’ю народний художник СРСР, член)кореспондент Академії мистецтв СРСР, Шевченківський лауреат Михайло Дерегус сказав: “Скільки тем винесла на світ пере) будова! Скільки істинно народних трагедій висвітлила вона в нашій історії! Якщо молодий художник хоче вразити глядача, то хай не тратить полотно на експресію ма) льованих жахів, а візьме сюжет з чорних часів голоду 1933 року. І як) що він справжній художник, а не моральний пустоцвіт, то його сер) це здригнеться від страшної карти) ни всенародного горя, коли на ро) дючих землях України вимирали ці) лі села з милості “батька” Сталіна. Коли я писав картину про голод 33) го, думав, що ми, художники, має) мо за громадянський обов’язок створити художній літопис)пам’ят) ник тим невинно убієнним земля) кам, які були принесені в жертву тирану. Дуже сподіваюся, що мене підтримають”. Тоді ці слова впали, лунко вда) ривши у зболену душу Валерія Олександровича живодайним зер) ном. Не з книг чи кінофільмів, не зі шкільних уроків відфільтрованої совєтської історії пам’ятав він жа) хіття 33)го. Мільйонам українських дітей розповідали про нелюдську сторінку історії власної родини, їх) нього села й усього народу живі свідки — батьки. Так було й у Вале) рія, якому мати, Марія Броніславів) на Кобилянська)Франчук, 1918 ро) ку народження, мешканка села Зе) лена, що в Красилівському районі на Хмельниччині, часто перепові) дала: “…Осінь 1932)го принесла бага) то біди… Ширяли, мов ті круки, по селах комуністи, активісти… Та по) тім прийшов той чорний 1933 рік…
Василь МАРУСИК Фото автора
“Гречні ґазди і ґаздині, і ґаздів) ські діти!” — такі слова)звертання уже удвадцяте звучать на відкритті фестивальних дійств у Карпатах. На свято другої Пречистої Бого) родиці гори Карпатські вмивалися рясними прохолодними дощами, а вже наступної днини, у час рівно) дення, ніби на замовлення музич) них, співочих гуртів і всього святоч) ного люду, засяяли під яскравим сонцем усі кольори Верховини — “світку ти наш”. Зеленіли смерекові плаї і скошені на пагорбах і схилах луки, жовтіли листям дерева по ви) долинках, весело шуміли потоки, ана горизонті, в далечині у бік полуд) невого світила, забіліли сніги в Чор) ногорі. Усе це осіннє гуцульське ди) во явилось особливо у тутешніх мешканців та їхніх гостей, у веле) людді і дітей, і дорослих, в усьому розмаїтті пишних вишиванок, кеп) тарів, крисань; усіх тих, хто при) йшов чи приїхав на ювілейний ХХ Міжнародний гуцульський фести) валь і Восьмий з’їзд Всеукраїнсько) го товариства “Гуцульщина”. Святочне гуцульське диво у райцентрі Верховина (колишнє Жаб’є) — некоронованій гуцуль) ській столиці — знову повернулося на місце свого народження. Саме тут 21 рік тому зародився гуцуль) ський фестивальний рух. Ідею створення Товариства “Гуцульщи) на” і його головного свята приніс голова Гуцульського товариства у Великобританії Антін Ясельський. І відтоді головними дійовими особа) ми стали творчі люди — письмен) ники, художники, музиканти, співа) ки, танцюристи, народні майстри, особливо ті, що вічно завдячують своєму рідному краєві, бо “не той гуцул, що погуцулився, а той, що в горах родився”. Незмінний голова Всеукраїнського товариства “Гу)
Фото Олександра Литвиненка
Забирали не тільки зерно, забирали всі харчові припаси в селян, навіть зварену їжу із горнят і тарілок. Боже борони, щоб було чути звуки пра) цюючих жорен! Тоді приходили ак) тивісти, перевертали все догори дном, розвалювали піч і стіни у по) шуках схованого клуночка зерна. То були і чужинці, і свої, сільські…” А потім — тепер уже всім відо) мо — тріумф спланованої смерті. Вимирання цілих родин, сіл, райо)
нів… Голодомор, якому вжахнувся і який визнав майже весь світ. Увесь світ крім нащадків тих ідейних ко) муністів і незмінно імперської Мос) кви, що навіть поставлені перед свідченнями живих і померлих, пе) ред задокументованими і дивом вцілілими фактами, не визнають катування голодом цілого україн) ського народу. Безпосередньо побачити, почу) ти про той страшний час змогли всі відвідувачі виставки “Пам’ять в ім’я майбутнього…”. Валерій Франчук разом із дітьми, Марією і Михай) лом, створили документальний фільм вражаючої морально)духов) ної сили. Вони відзняли живу роз) повідь 94)річної Марії Броніславів) ни, його мами і їхньої бабуні, ство) ривши за допомогою кінокамери ще одну картину життя і страждан) ня, духовної сили і людяності на тлі нелюдського рукотворного лиха. Важко передати словами глибину трагізму старенької жінки, коли во) на кволим від прожитих літ голосом розповідає: “Цілими сім’ями ви) мерли. Сім’я Горбачуків: Петро, Микола, Марія, Настя, Катерина, мати Варвара, батько Остап. Сім’я Петлюків: Микола, Остап, Катери) на. Сім’я Шевчуків (по вуличному Соловейові) — Талимій, Петро, Ма) рія, дочка Соловейова, батько… На “Горі” сім’я Легкодуха Захара. На “Садибах” сім’я Капустинських: Се) мен, Настя, діти Юганка, Катерина, Микола. На “Селі”…, на “Кутку”…” Не оминуло страшне лихо жод) ної родини, хати, хутора, села: од) не і те ж, не оминаючи нікого… Душа рветься на шматки, не) стерпно важко слухати і дивитися на екран, де кожне слово оповідач) ки, продубльоване субтитрами, супроводжується прізвищами й іменами невинно убієнних, що пли) вуть)піднімаються вгору, ніби чисті душі до Всевишнього. Нам, сучас) никам, важко усвідомити глибину того пекельного злочину проти ук) раїнського селянина, важко зрозу) міти, а для художника, напевно, ще важче було висловити безмежжя людського горя пензлем. Але на) віть після всього цього картини Ва) лерія Франчука (“Жнива голоду” (2000 р.), “Реквієм” (2001—2004 рр.), “А душа співає!” (2007 р.), “Не стало людей, тільки душі” (1994— 2003 р.) тощо), що переносять нас у ті важкі часи нашої історії, не пригнічують, у них не відчувається німа покора долі, немає фаталь) ності буття. Сам він зізнається: “Я вірю в доброту людської душі, вірю в Бога, і, незважаючи на всі труд) нощі людського життя, намагаюся не втрачати цієї віри”. Саме відлуння цих почуттів ві) домий художник хоче бачити у творчості молодих. Його сподіван) ня виправдовуються. Так, наприк) лад, вихованці Державної спеціалі) зованої художньої школи)інтернату І—ІІІ ступенів “Колегіум мистецтв” із селища Опішня, що на Полтав) щині, привезли свої гончарні робо) ти. Вирізняється одна колективна композиція: це стилізований коло) сок (символ хліба, родючості, жит) тя), на якому гніздо з птахами (символ родини, продовження життя, світлого майбутнього). У спілкуванні з великим мис) тецтвом, з болю, щирості і правди, з любові до рідного народжується справжнє мистецтво. Хтозна, мож) ливо, за якийсь час хто)небудь із вихованців Державної художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка чи студентів Київського державно) го інституту декоративно)ужитко) вого мистецтва та дизайну, які та) кож брали участь у відкритті вис) тавки, запалить і свою свічу пам’яті в ім’я майбутнього…
умовах в період сучасних глобалі) заційних процесів: стан, проблеми, перспективи”. Серед основних до) повідей найбільш проблемним був виступ директора ННДІ україно) знавства та всесвітньої історії, ака) деміка Петра Кононенка “Роль державної мови і культури в систе) мах виховання та освіти”. В історії української культури Гуцульщина посідає особливе міс) це. У сусідньому з райцентром селі Криворівня сто років тому, 1912 року, в домі священика Олекси Во) лянського зустрічалися Іван Фран) ко, Володимир Гнатюк, Антін Кру) шельницький із гостями з Великої України Михайлом Коцюбинським та Олександром Олесем. Тут неод) норазово відпочивав Михайло Гру) шевський, а також часто бував зас) новник Гуцульського театру Гнат Хоткевич. Нині артистичні багатства що) року відкриває Гуцульський фести) валь. Наступний відбудеться в Пу) тилі у травні 2013 року.
Нещодавно в Національному музеї “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні” відкрилася виставка “Пам’ять в ім’я майбутнього…” На ній було представлено 60 полотен (із 126-ти) з циклу “Розгойдані дзвони пам’яті”, створеного заслуженим художником України, лауреатом Національної премії України ім. Тараса Шевченка Валерієм ФРАНЧУКОМ упродовж сімнадцяти років. Крім нього у виставці взяли участь діти — юні митці, які через різні засоби образотворчого мистецтва представляють своє бачення трагедії Голодомору.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
