Люди серед людей · “У світі є чимало музеїв нетрадиційного мистецтва, яке називають Art Brut — “грубе мистецтво”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Галерея Богдана
Слово Просвіти, №40 за 2012 рік
Василь ОВСІЄНКО
Щирий мій приятель із часів неволі Микола Горбаль запросив мене на Тернопільщину, в село Летяче Заліщицького району, на відкриття в батьківській хаті музею-садиби “Галерея Богдана”. П’ять років життя поклав колишній музикант, колишній політв’язень, а згодом депутат Київради і Верховної Ради, на створення музею свого брата-художника. Відбудував хату, де сім’я осіла 1947 року після виселення з рідного Воловця на Лемківщині, яка волею Сталіна відійшла до Польщі. Прибудував додаткове приміщення, де й розмістилися дві зали з малюнками Богдана і третя зала, присвячена побратимам і посестрам Миколи — дисидентам. Богдан був четвертою дитиною в сім’ї Андрія і Теклі Горбалів. Народився він 13 червня 1937 року. Піврічне немовля тяжко занедужало. Батько тоді був на заробітках в Америці. Мама кинулася до знахарів (які там лікарі в далеких лемківських селах!), хтось порадив поставити п’явки… Потім мама все життя бідкалася, що ті п’явки випили дитині кров. Скоро виявилося, що Богдан відстає в розвитку, мова його бідна. Коли молодший брат Микола пішов до школи і став приносити зошити й книжки, Богдан теж захотів учитися писати й малювати. Щоб дитина чимось бавилася, їй купували кольорові олівці, зошити, альбоми. Хлопець малював на печі — ця його “творча майстерня” збереглася. Теплої пори малював у дворі на призьбі. Його друзями були качки, кури, песик. Богдан грав на сопілочці якісь дивовижні, нетутешні мелодії, ходив довкола яблуньки і співав їй пісні з лише йому зрозумілими словами. Це сприймалося як дивацтво неповновартої дитини. Ті малюнки зазвичай ішли на розпалювання печі. Та одного разу мати показала малюнок батькові. Він побачив у ньому недобрий знак. За два місяці батько помирав. Уже безмовний гладив Богданові руку. Раптом Богдан ридма заридав і став цілувати батькову руку. За мить батькова душа відлетіла… Микола вперше задумався про ці малюнки вже в неволі: оці натовпи покірних в’язнів на пересилках, оці потвори в шоломах із рогами і погонах, із якоюсь дивовижною зброєю — усе це було на братових малюнках! Але ж Богдан цього ніколи не бачив! Ось багатотисячний натовп людей перед глухою стіною. Ось тьма людей перед безоднею. Ось безліч дрібненьких чоловічків тиснуться до церкви. Ось натовпові перекрили дорогу якісь залізні потвори, схожі на танки. Ну, танки Богдан міг побачити в кіно, яке часом крутили в клубі навпроти їхньої хати. Ось нагромадження якоїсь небаченої техніки з написами, схожими на літери і цифри. На однім малюнку зображено годинник зі стрілками, але цифри у Богдана довільні, свої. Він і їх сприймав як малюнки. Адже був неписьменний. Безліч малюнків із дивовижними тваринами. І в кожному — гармонія, чітка композиція, немає зайвих деталей. Кольори де скупі, а де яскраві. Микола пригадує, як пізніше спостерігав за малюванням Богдана. Зазвичай художник розмічає полотно, спершу малює головну фігуру чи деталь, а потім другорядні. Богдан же міг розпочати з будь-якої точки. Наприклад, у правому горішньому кутку намалював лопату гостряком догори. Далі чоловіка, який тримає ту лопату. А потім десятки таких самих людей із лопатами шикуються в колону. Її оточує конвой. Отже, вся композиція вже була в нього в голові. Або ж його рукою водила рука Творця. Про щось схоже написав був Василь Стус
1984 року в одному з останніх листів із одиночної камери: “Які добрі вірші (як літні дощі) мені спадають на голову — на самоті, без запису, без конкрецій, а так, як віщий дар (uberlieferung, як кажуть німці), як сяєво жар-птиці”. Оце воно — наближення до вищої сфери духа, до Творця! Це Він водив рукою Богдана. Микола Горбаль після звільнення 1977 р. недовго побув біля матері й Богдана, бо поїхав до Києва, щоб працювати в правозахисній Українській Гельсінкській групі, за що в жовтні 1979- го був знову ув’язнений. З неволі писав матері, щоб зберігали Богданові малюнки. Просив, щоб прислали йому хоч кілька на далекий Урал, і я їх бачив у Миколи. Зі звільненням 23 вересня 1988 року він поринув у вир боротьби за незалежність. Тим часом мама слабнула, їй важко було доглядати Богдана. Тоді Товариство політв’язнів домоглося для депутата Київради помешкання в Києві, щоб мав куди забрати матір і брата. Та недовго мати пожила в міському теплі, а за нею 21 листопада 1998 року відійшов і Богдан. Дуже він був прив’язний до мами. Коли мама відійшла, Богдан перестав малювати. Микола мусив відвезти його до Летячого під опіку сестри Марії. Тим часом Микола створив Благодійний фонд “Галерея Богдана” (код ЗКПО 25699923 р/р №26005005146001 МФО ЗКПО 300142 в Укрінбанку м. Києва), організував 1996 року в своєму
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
