5 Читацьке віче “У спадок нам, сучасникам, дістався від наших пращурів безцінний скарб”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Великий патріот України До 100-річчя з дня народження О.П. Силина
Слово Просвіти, №40 за 2013 рік
1961 року він переїздить до Києва, стає одним із активних захисників Історичних пам’яток архітектури. Музей Т. Г. Шевченка на козацькому болоті, Києво-Печерська Лавра, Хортиця, церква Пирогоща, Михайлівський Золотоверхий і Успенський собори, десятки пам’яток архітектури на Подолі, споруди-пам’ятки Сластіона, Збарського, фортифікаційні споруди Києва — це лише ті об’єкти, до яких Олесь Панасович залучив мене. Аби впливати на події, на вирішення національно-проблемних питань, Олесь Панасович входив до різних вчених рад, а деякі й очолював. Він був радником, консультантом, експертом урядових і наукових установ, одним із засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Йому присвоїли чимало почесних звань і неодноразово нагороджували. Остання його нагорода — звання Героя України. Інвалід війни, роками прикутий до ліжка, він жодного дня не був без роботи. Лежачи, він на спеціальній дощечці писав наукові статті, рецензії, готував Постанови уряду, укази Президента. Кілька разів я пропонував йому зробити ремонт його квартири, з цим погоджувалась і його дружина, але Олесь Панасович відповідав завжди одне і те ж: “Ти уявляєш, Миколо, скільки днів я не зможу працювати через цей ремонт, мені залишилось уже мало часу, я не встигаю зробити навіть найважливіше”. Я не пам’ятаю, щоб хоч раз Олесь Панасович не відповів на моє запитання чи то з історії, чи то з архітектури, чи навіть технології будівельного виробництва. Це була ходяча енциклопедія і насамперед щодо питань, пов’язаних з Україною. Щодня, проїжджаючи повз Байкове кладовище (моя дорога на роботу і з роботи), я знімаю капелюха, схиляю голову і кажу: “Дякую тобі, побратиме, за все те добре і святе, що ти зробив для моєї неньки-України! Поки на небі світить сонце, доти ми будемо тебе пам’ятати …”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
