“Держава повинна предметно займатися музичною освітою”. Абетка відомих імен 12 · с. 12сторінка оригіналу ↗
Володимир РОЖОК: Володимир РОЖОК: «Мрію перетворити академію на храм мистецтва»
Слово Просвіти, №40 за 2013 рік
У листопаді 2013 року вищий державний музичний навчальний заклад IV рівня акредитації Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського відзначатиме своє сторіччя. Історія академії відбиває складну драматичну долю нашої держави. Але на всіх етапах свого існування вона гідно зберігала й примножувала високий професіоналізм, єдність традицій українського народу зі здобутками європейських музичних культур. Про історію і сучасність навчального закладу розмовляємо з ректором НМАУ ім. П. І. Чайковського, диригентом, педагогом, музично-громадським діячем, доктором мистецтвознавства, професором, народним артистом України Володимиром Івановичем Рожком.
— Володимире Івановичу, розкажіть, чим пишається академія за перше століття своєї роботи, адже з Київською консерваторією пов’язано чимало знаменних сторінок української музики. — Ви дуже правильно відзначили спадкоємність традицій провідного центру музичної освіти України. Адже Національна музична академія України імені П. І. Чайковського створена згідно з Указом Президента України від 5 вересня 1995 року “Про реорганізацію Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського у Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського”. Таким чином, Національна музична академія імені П. І. Чайковського стала правонаступницею Київської державної консерваторії імені П. І. Чайковського, яка була заснована 3 листопада 1913 року на базі музичного училища Київського відділення Російського музичного товариства. Колосальних зусиль для відкриття цього навчального закладу доклав Петро Ілліч Чайковський, тому ми гордо носимо ім’я композитора-класика. Хоч він і не дожив до цієї дати 20 років (помер 1893 р.), але кілька разів маестро зустрічався з Миколою Лисенком, і вони разом писали прохання царському уряду, листи до Київської думи. Потім Сергій Рахманінов, Микола Римський-Корсаков, Сергій Танєєв, Михайло Терещенко долучилися до доброї справи. До речі, Терещенко віддав 50 тисяч карбованців для того, щоб у Київ запросили кращих педагогів з Італії, Франції, Німеччини, Росії. Першими директорами були Володимир Пухальський (1913 рік) та Рейнгольд Глієр (1914—1920). Від 1919 року Київська консерваторія стає державним навчальним закладом. Засновниками головних напрямів діяльності консерваторії були видатні діячі музичного мистецтва. Роль Академії у часі нинішньому також дуже вагома. Національна музична академія України імені П. І. Чайковського була і залишається однією з найбільших музично-освітніх установ Центральної та Східної Європи. Тут зосереджено потужний науково-творчий потенціал фахівців. Ми готуємо вокалістів, композиторів, артистів оркестру, диригентів хору, режисерів музичного театру тощо. Без Академії немислимий розвиток сучасної української культури. Згадаймо імена співаків Дмитра Гнатюка, Євгенії Мірошниченко, Анатолія Солов’яненка, композиторів Євгена Станковича, Лесі Дичко — усіх не перелічити. Це ціла епоха в розвитку української музичної культури. Маємо 27 кафедр. У нас працюють дев’ять Героїв України, близько сорока докторів наук, яких ми виховали, понад 100 кандидатів наук, майже 70 народних артистів України, заслужених артистів і діячів. Ми єдині в Україні з п’яти вітчизняних консерваторій маємо такий високий науковий потенціал. У нас розроб ляють і пишуть докторські ди сертації різної за жанрами наукової проблематики. Це — і виконавство, й історико-теоретична сфера. Це — фортепіанна школа, композиторська, вокальна, диригентсько-хорова. І все пов’язано з сьогоденням. Студенти і творчі колективи нашої Академії з великим успіхом репрезентують мистецтво в Україні та далеко за її межами. Радують традиційно високі результати участі наших студентів у міжнародних музичних конкурсах. Загалом понад 50 дипломів і лауреатських звань щороку виборюють наші студенти. Без Національної академії, без її здобутків і чудових викладачів немислимий поступ українського сучасного музичного мистецтва. — Ваше ім’я — одинадцяте в переліку видатних керівників цієї музично-освітньої установи. Розкажіть читачам “Слова Просвіти” про те, чим доводиться займатися на керівній посаді. — Мені дісталася нелегка спадщина — практично не було куточка у величезному старовинному будинку, який не вимагав би ремонту; відслужили свій термін і музичні інструменти. Мене призначили ректором 2004 року, а в травні 2011-го колектив одностайно переобрав мене на другий термін. Напевно, ті кроки, які робив, були правильними, адже я на цій посаді для конструктивної роботи. Такий приклад. Коли прийшов у консерваторію, усі 138 роялів вичерпали свій ресурс. Моя мета — оновлення ресурсу. Це можна було зробити раніше, і гроші були, — не було бажання. Ми повністю оновили симфонічний оркестр, придбали духові інструменти, для народного оркестру повністю оновили весь інструментарій, купили хору студентів костюми і 52 роялі. 26 жовтня минулого року Президент підписав Указ про відзначення 100-річчя Національної музичної академії України. 16 травня 383 депутати підтримали Постанову Верховної Ради № 271-VII про відзначення ювілею. Планується випуск монети, марки, конвертів, проведення урочистих засідань, наукових конференцій, концертів та інших заходів. Але головним із них має бути “здійснення капітального ремонту будівлі та гуртожитку НМАУ”, і в цьому — величезна проблема, бо коштів і досі немає. Як відомо, основну будівлю Академії передали нашому навчальному закладу 1955 року, раніше там містився готель “Континенталь”, збудований наприкінці XIX ст.: дуже престижний готель,
у якому зупинялися видатні особистості, серед них — Леонід Собінов, Федір Шаляпін. 1958 року до будинку добудували колонаду з оперною студією, і з того часу капітального ремонту в приміщенні не було! Зараз дах протікає по всьому периметру аж до другого поверху. Коли йде дощ, то ставимо відра, миски, тарілки, накриваємо інструменти. На другому поверсі вода затекла у стіни, підтоплено аудиторії та класи. Буде жахливо, якщо ми дочекаємося зими з дахом, що протікає. Низька температура (+3—5 градусів у приміщеннях) украй згубна для унікальних інструментів. А вікна з третього і четвертого поверхів просто випадають. Ми маємо два унікальні органи, гинуть роялі, а кожен рояль коштує півтора-два мільйони гривень! А ще більше шокує те, що обвалюються величезні брили з-під даху на бруківку, руйнуються балкони. Це дуже небезпечно! Ми двічі викликали МНС. Вони склали акти. Копії ми передали до Кабміну, Адміністрації Президента, Мінкульту, додали фотознімки будівлі, написали листи, щоб на це обов’язково звернули увагу. Поки що самі поставили сітку по всьому периметру будинку, аби нікому на голову не падали брили… До речі, ювілей НМАУ відзначатиметься по лінії ЮНЕСКО. Проте й досі коштів на ремонт ми не отримали. Хоча проектно-кошторисна документація давно готова. За неї ми повинні заплатити Київпроекту сім мільйонів гривень. Ми готові були звільнити для будівельників приміщення ще у квітні, але досі питання не вирішується. Утім, я вірю, що Указ Президента виконають і кошти знайдуть. — А скільки коштів потрібно на ремонт? Можливо, варто звернутися до меценатів і спонсорів, а не чекати, доки держава дасть грошей? — На перший проект нам потрібно 100—150 млн грн. Переконаний, для нашої держави не проблема знати гроші, аби врятувати унікальну споруду. До речі, Київрада передала Академії землю під спорудою у довічне користування, тому звідси ми нікуди не підемо! Сучасні спонсори й меценати вкладати кошти в будівлю НМАУ не хочуть. Терещенків і Ханенків сьогодні, на жаль, немає… Хоч я оптиміст і вірю, що свою 101-шу річницю ми зустрінемо в гарному, теплому й затишному будинку. Для студентів і викладачів забезпечать нормальні умови праці й навчання. Адже наше головне завдання — виховувати митців української музичної культури. Ми ж — унікальний мистецький навчальний заклад! Готуємо майстрів найвищого рівня, зірок — скажімо, наші вихованці — піаніст Володимир Горовиць, співаки Іван Козловський,
Євгенія Мірошниченко, Анатолій Солов’яненко, композитори — Борис Лятошинський, Левко Ревуцький. Наш випускник Євген Савчук очолює капелу “Думка”, і він у нас завідувач кафедри. Теж наш випускник, професор Володимир Сіренко очолює Національний симфонічний оркестр. Наших музикантів знає весь світ. Чого варта лише Герой України, примадонна Національної опери Марія Стеф’юк, яка у нас викладає! Можна називати дуже багатьох. Я мрію перетворити академію на храм мистецтва, щоб у студентів і в кожного, хто сюди прийшов, виникало почуття благоговіння і пієтету. Ще одна моя мрія, — щоб Київську консерваторію знали скрізь, як знають Ітон, Окс форд і Джульярд. — Чи сприяє держава у реалізації Ваших мрій, чи тільки “папірцями” і “балачками”, як у питанні ремонту? — Держава повинна предметно займатися музичною освітою. У нас — майже 1400 державних музичних шкіл. Вони здебільшого у жалюгідному стані. І постійно порушують питання, щоб їх закрити, привласнити приміщення. Були навіть такі діячі, які вважали, що музичні школи — це анахронізм, і хотіли їх нищити. Адже у музичній школі формується майбутній діяч культури. Там і духовність народу формується. Або подивіться, яка страшна проблема: у нас не співають діти у середніх школах! Раніше у школі діяли хорові колективи, працювали вчителі з вищою музичною освітою, створювали оркестри, ансамблі народних інструментів. Нині школа перетворилася на формальну установу. Духовність там — на останньому плані. Не співають пісень, отже, забувають про свої витоки, джерела: звідки ми і хто ми. Якщо не співають у школі — не співатимуть і в родинах. Щороку ми випускаємо кілька тисяч кваліфікованих спеціалістів. П’ять консерваторій. П’ять академій культури і мистецтв. А хто працює у сфері культури? Рідко хто. Спрямувати і спланувати кадрові потоки розумно на благо села, району, міста — одне з державних завдань. Це можливо — була б державницька воля. Відпрацювати систему, починаючи із сільського дитсадка, щоб учитель музики з досвідом отримував не 700 гривень, а 2—3 тисячі, а попрацювавши п’ять років — і більшу платню. Для держави це вигідно: ми готуватимемо культурних людей. Людина, яка виросла на творах Бетховена і Баха, не пиячитиме, не матюкатиметься. Під час вступних іспитів до нашої Академії у мене серце кров’ю обливається. Іноземці платять 7300 доларів. Китайці їдуть до нас, тому що знають: тут
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
