Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Кожна справжня книжка має свою акустику, аромат і естетичну енергію”. Про-читання 5 · с. 5сторінка оригіналу ↗

ЛА “Піраміда”, 2016. — 144с. Золотий відблиск Праги Речники Правди / Автор-упорядник Зеновія Філіпчук. — Львів:

Слово Просвіти, №40 за 2017 рік

Петро СОРОКА Ця книга особлива і шукати їй аналогів у нашій літературі не так просто, не так легко. Вона про літературно-мистецькі зв’язки двох сусідніх народів — українців та чехів, і народилася після творчого відрядження львів’янки Зеновії Філіпчук, директора Народного музею Тараса Шевченка, в столицю Чеської Республіки Прагу. У цій праці авторка відштовхнулася від біблійного “Пізнаєте Правду — і вона звільнить вас”, а назву запозичила з однойменного вірша Спиридона Черкасенка, де є такі рядки: Свої слова, свій заповіт В уста їм вклав Ти, милий Боже, І пролунало на весь світ: Святая Правда переможе! У стислій за обсягом, але місткій за змістом передмові авторка наголошує: “Взаємоповага і почуття гідності єднають сьогодні два слов’янські народи. Чехи завжди були прихильними до українців, адже протягом тисячолітніх відносин між нами не було жорстоких протистоянь чи конфліктів. Значить, обидва народи у своїх духовних глибинах керуються справді вічними істинами, бо недаремно сказано: “Пізнаєте Правду — і вона звільнить вас”. Насамперед звільнить від зверхності, непоміркованості, агресивності — усього того, що виробилося за кулісами брехні. У цій книзі подано думки людей, які служили Правді, і досі їхнє вчення — на сторожі людства. Український поет-пророк Тарас Шевченко та чеський філософ і перший президент республіки Томаш Масарик є рідними синами не лише своїх народів. Їхні переживання, погляди та застереження залишаються актуальними й сьогодні”. В ім’я святої правди і заради відновлення історичної справедливості Зеновія Філіпчук любовно зібрала, що називається, по крупинках, усе вартісне і знакове, що створили українці на чеській землі і що засвідчує нашу тісну дружбу. Книга має струнку, добре продуману композиційну побудову і складається з передмови, написаної українською і чеською мовами і п’яти розділів, назви яких говорять самі за себе: “Літературна шевченкіана міжвоєнної Праги”, “Речники Правди: Тарас Шевченко, Томаш Масарик”, “Петро Терпило, Пилип Терпило “Гете і Шевченко”, “Рядки, що пройшли крізь серце (афоризми), “Єднання двох культур (з мого празького щоденника)”. Останній розділ теж адаптований чеською мовою. А ще у книзі багато світлин, які посутньо доповнюють щоденникові нотатки авторки. Ця книга — своєрідна антологія, що рясніє від гучних і малознаних широкому читацькому загалові імен, тут Олександр Колесса і Юрій Дараган, Оксана Лятуринська і Віктор Цимбал, Михайло Михайлів і Олександр Русов, Павел Шафарик і Ян Гус, Ян Коллар і Вацлав Ганка, Софія Русова і Йозеф Фріч, Аркадій Животко і Марія Омельченкова, Микола Шаповал та Іван Мірчук, Яким Ярема і Дмитро Антонич, Степан Смаль-Стоцький і Симон Наріжний… Високий мартиролог можна продовжувати ще довго. За кожним із цих імен не тільки вагомі творчі чи наукові здобутки, важлива політична місія і суспільна діяльність, а й цікава, сповнена драматизму доля, високе становлення душі. Звичайно, ця книга могла розростися до товстого фоліанта і матеріалу не забракло б, але Зеновія Філіпчук дбала передусім про те, щоб вона була читабельною і суголосною нашому летючому часові, тому неймовірно ущільнювала текст, стискала до вибухової густини, вибирала найпосутніше, найпромовистіше і найприкметніше. Тут є дещо ширша за обсягом монографічна розвідка Петра і Пилипа Терпилів “Гете і Шевченко”, але вона сприймається не більше як виняток, усе інше нагадує строкату мозаїку, колаж, де домінує його величність афоризм, максима і крилатий вислів. Такі вибрані думки з праць Т. Г. Масарика і про Масарика, такі “рядки, що пройшли крізь серце”, де зібрано повчальні сентенції чи просто цікаві вислови Софії Русової, Галини Журби, Василя Королева-Старого, Петра Дереша, Августина Волошина, Михайла Пронченка і Е. Кузьмівної. Деякі з них варті того, щоб бути зацитованими: “Людська душа є посудина на віру й потребує бути заповнена своїм питоменним змістом — вірою”, “коли робиш творчу працю — підтримуєш Божі інтенції, Всемогутній тобі скрізь помагає. Коли ж руйнуєш, ненавидиш і мстиш — помагаєш чортові” (Василь Королів-Старий). “Ми маємо лиш одно: молодь! Її мусимо спасти за всяку ціну від шкідливих впливів тих старих, патентованих, чистокровних галицьких патріотів. Лиш в молоді наша надія і сила, а старих мусимо усунути за всяку ціну. Не вмієте — не боріться!” (Петро Дереш). “Краща будучність народа зависить від поступа свідомости; лиш ясна народна свідомість може в нас витворити культ ідеалів, які можуть оборонити великі маси громадянства” (Августин Волошин). У книзі також чимало віршів, що не просто вносять особливу ліричну ноту в загальний текст, а й надають йому святковості, сказати б, аркодужності, забезпечують його звучання на рівні вищих партитур. Тут поезії Євгена Маланюка, Олександра Олеся, Олега Ольжича, Галини Мазуренко, Олекси Стефановича, Наталі Лівицької-Холодної, Андрія Гарасевича, Івана Ірлявського, Антона Павлюка, Кості Вагилевича, тобто тих митців, кого неприхильна доля повела з рідної землі на чужину і хто знайшов другу батьківщину в сусідній Чехословаччині. Нині оті митці відомі як члени Празької школи, без якої неможливо уявити собі історію української літератури ХХ ст. Більшість із них сприймаються як хрестоматійні поети, інші, хоч і не входять у класичний канон, але завдяки світлому таланту і життєвому подвигу здобули глибоку шану в сучасників і залишаються жити в серцях вдячних нащадків. І, звичайно ж, над усім поетичним блоком книги (хоча не тільки над ним) владарює пророча і геніальна постать Тараса Шевченка. Зеновія Філіпчук ніби перевіряє вогненним Кобзаревим словом кожен рядок і навіть слово у цій книзі. Перевіряє на справжність і правдивість, чистоту звучання і красу вислову, як сказав би М. Дочинець, “зрячість пера”. Важко стриматися, щоб не процитувати бодай кілька невеличких фрагментів зі щоденника авторки, яким завершується це видання, і який звучить як високий ліричний акорд. “Неодноразові відвідини Праги завжди викликають у мене особливі відчуття… Ідеш — і дух захоплює. Жодного натяку на сірість чи самовільне розфарбування фасадів у рекламні кольори. Дуже тонко реставровано кожну старовинну будівлю, якщо і є модерні вкраплення — вони не дратують”. “Нашого сліду у Празі багато… Скарбницею україніки на європейському континенті по праву вважається Слов’янська бібліотека, де я маю велику приємність працювати, коли тільки приїжджаю сюди. Особлива аура панує в її стінах. Коли гортаєш старовинні видання, яких торкалися руки наших знаменитих предків (багато книг з автографами), відчуваєш, з якою вірою творили ці славні мужі українську справу на чужині”. “У Празі багато українських заробітчан. Це наші сучасники, культету педагогіки та психології Ліана Яценко, доктор психологічних наук, професор Лариса Калмикова, голова Наукового товариства Оксана Луцик та багато інших гостей, які прийшли на це свято. Захід ще раз довів, що жит-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин