Святині · “Не розважати людей, а зцілювати їх духовно і фізично”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Хортиця — Храм просто неба Відкритий лист президентові України Володимиру Зеленському
Слово Просвіти, №40 за 2019 рік
Шановний Володимире Олександровичу! Як людина, котра долею найбільшого острова на Дніпрі переймається упродовж більше чотирьох десятиліть, я з неабияким піднесенням сприйняв звістку про Ваш намір залучити іноземні інвестиції для належного облаштування Національного заповідника “Хортиця”. Подумалося: нарешті!!! При цьому Ваша обмовка, що на острові має розгорнутися щось “на зразок Діснейленду”, видалася усього лиш такою собі робочою реплікою, яка в жодному разі не розкриває змісту того, чим насправді слід наповнювати найунікальніший не лише в Україні, а й у Європі заповідний об’єкт. Отож коли справа дійде до змісту, слід достеменно вивчити, що ж то воно є, острів Хортиця, і з огляду на що він удостоєний Вивченням Хортиці почали займатися із середини ХІХ століття. Краєзнавці Я. Коп, Д. Коздорф, Б. Паульс, І. Гільденбрант, вчені О. Поль, І. Карелін, В. Беренштам, О. Афанасьєв-Чужбинський, Я. Новицький, Д. Яворницький, П. Смоличев, В. Камінський, А. Кащенко, В. Фоменко, В. Пєшанов, О. Бодянський, Л. Панова, К. Корещук та інші зібрали величезну кількість фактів, у світлі яких Хортиця постала неповторним осередком, основу якого складають Природа й Історія. Стало відомо, що на території площею 2359,26 га зосереджено зразки усіх ландшафтних зон Євразії: гір, лісу, лісостепу, степу, плавнів, навіть напівпустель. Тут є понад 1000 видів рослин, із яких 657 видів — представники місцевої, дикоростучої флори, а решта інтродуковані, тобто завезені на острів. Для порівняння: в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутовському степу 528, на Кам’яних Могилах 460. Попри те, що з 1927 року на острові розпочалися інтенсивні сільгоспроботи, шматок суші завдовжки 12 і завширшки у середньому 2,5 кілометра 1958 року отримує статус пам’ятки природи місцевого значення, 1963 року — пам’ятки природи республіканського значення, року 1965-го постановою Ради Міністрів УРСР оголошується Державним історико-культурним заповідником, з 1994-го — Національним заповідником. Хортиця входить до складу заказника “Дніпрові пороги”. Упродовж останніх півстоліття на острові здійснено величезну дослідницьку роботу біологічного та історико-археологічного спрямування. На залишках степових ділянок та між скелями виявлено понад 40 рідкісних і зникаючих видів рослин, із яких більше 20 занесені до Червоної книги; серед них найцінніша – цимбохазма Дніпровська, ровесник динозаврів. Тут мешкає понад 30 видів тварин, а також близько 150 видів птахів (загалом в Україні понад 300 видів птахів), із яких орлан-білохвіст і скопа занесені до Червоної книги. Археологічні розкопки дали підстави стверджувати, що на острові людина залишила перші сліди ще 12 тисяч років тому, і відтоді ця земля постійно перебуває в центрі її уваги. Хортицею опікувалися представники доби неоліту, енеоліту, енеоліту-бронзи, бронзового, залізного віку, періоду середньовіччя. Тут зафіксовано присутність аріїв-оріїв, кімерійців, скіфів, сарматів, ранніх слов’ян (антів і черняхівців), печенігів, половців, татар, запорозьких козаків. Таким чином, за відкритими і дослідженими історико-археологічними пам’ятками можна вивчати історію східноєвропейської цивілізації, починаючи від неоліту (12—6 тисяч років тому) і до наших днів. 1965 року Хортиця отримала статус Державного історикокультурного заповідника, як сказано в урядовій постанові, — з метою увічнення місць, пов’язаних з історією Запорозького козацтва. Та невдовзі результати археологічних досліджень, здійснених упродовж лише останніх 25 років, не тільки значно посилили заповідну сутність цієї землі, а й поглибили її та розширили. І головне: мережа відкритих у різних місцях острова стародавніх святилищ (свого роду первісних храмів) дає підстави вважати Хортицю гігантським Храмом Просто Неба. На це я почав звертати увагу ще тридцять літ тому, і зараз цю думку підтримують серйозні вчені. Ось висновок доктора філософських наук, старшого викладача кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія” Юрія Завгороднього: “Археологічні дослідження 1990-х років докорінно змінили існуюче уявлення про Хортицю. Якщо раніше острів вважався історичною пам’яткою, пов’язаною головним чином із запорозьким козацтвом, то після археологічних досліджень, завдяки яким на Хортиці було виявлено і реконструйовано низку святилищ доби бронзи, він став сприйматися островом-святилищем (виділено мною. — К. С.), сакральним топосом, витоки якого сягають щонайменше ІІІ—ІІ тис. до н.е.”. З давніх-давен люди не мешкали тут у великій кількості (адже у храмах не живуть і, тим паче, не розважаються!), і в тих невеличких поселеннях доби бронзи та раннього середньовіччя, які досліджено, перебували жерці, що обслуговували святилища, та охоронці острова. У всі часи люди їздили на Острів, щоб помолитися богам, бо земля ця священна. Так тривало до пізнього середньовіччя. А чому настали прикрі зміни, – тема окремої розповіді (книжки “Заворожений острів” та “Людина й Острів”). Саме в цьому напрямі — у відновленні Хортиці як унікального, не баченого у світі Храму просто неба — поступово й став розвиватися заповідник, починаючи з середини 90-х років минулого століття. А це відновлення неможливе без належного упорядкування природного середовища, що, до речі, записано у Генеральному плані розвитку заповідника. Для цього й було зосереджено зусилля колективу заповідника упродовж 2005—2007 років, коли —
лише за два з половиною роки! — створено низку меморіально-туристичних об’єктів: “Запорозьку Січ”, “Тарасову Стежку”, “Скіфський стан”, “Протовче”, розпочато спорудження музейного комплексу “Світло Оріяни”. Водночас велися берегоукріплювальні роботи, започатковано процес відновлення степових осередків та реакліматизації диких тварин. Усе це реалізовано під моїм керівництвом, за що нагороджений медалями “За розвиток Запорізького краю”, “Мистецький Олімп України”, “Почесна відзнака” Національної спілки письменників та Почесну Грамоту й медаль Верховної Ради України. Та у жовтні 2007 року мене ганебно усунули з посади. З якою метою? Відповіддю на це може бути той факт, що, починаючи уже з кінця 2007 року, процес повномасштабної розбудови заповідника припинився. За останні 12 років не створено жодного меморіально-туристичного об’єкта, не ведуть берегоукріплювальних робіт, занапащено природне середовище, не проводять роботи з реакліматизації тих тварин, що колись мешкали на Хортиці. Заповідник доведено до жалюгідного стану. А зараз — коротко про те, якою має бути Хортиця як Національний заповідник. Насамперед — жодних розва6 жальних закладів! Бо, по-перше, таких закладів вистачає на материку; по-друге, на Хортиці вони вже є. Це історико-культурний комплекс “Запорозька Січ” та “Кінний театр”. По-третє (головне), у Хортиці зовсім інша сутність, відтак — інше призначення: не розважати людей, а зцілювати їх духовно і фізично. Повноцінні умови для цього можна створити упродовж усього лиш двох літ, і тоді у вигляді Національного заповідника “Хортиця” ми отримаємо небачений у світі осередок. Факт його створення не тільки впише золотими літерами в історію України та й людства ім’я того, хто цьому посприяє, а й значно підвищить державний і державницький імідж України в усьому світі. Копіювати-дублювати те, що вже є, — невелика честь, а от здійснити оригінальне і вкрай потрібне — це майже подвиг. У мене давно підготовлено детальний проєкт облаштування Хортиці, з огляду на її виняткову природну та історичну сутність (з розрахунками, картами і схемами), і за необхідності, пане президенте, я можу Вас із ним ознайомити. Зараз же викладаю план коротко. І. Створення дієвого охоронно6 го підрозділу. 1. Підрозділ, оснащений мобільними засобами сухопутного та водного пересування, має складатися з 50 осіб (нині у заповіднику 30 охоронців), на кшталт рейнджерів європейського зразка. До підрозділу набрати людей фізично дужих, морально витриманих, які вільно володіють українською мовою і добре знають історію Хортиці. Охоронці носять при собі пневматичну зброю, мають право затримувати порушників заповідного режиму, складати відповідні протоколи, ав разі необхідності застосовувати силу. Охоронці повинні займатися впорядкуванням території заповідника, гасити пожежі (до прибуття професіональних пожежників), вміти провести екскурсію, надавати медичну допомогу відпочивальникам. (Детально про охоронний підрозділ — окремо). 2. Відновлення цілодобових і цілорічних охоронних постів неподалік адмінкорпусу заповідника та при в’їзді на територію колишнього експериментального господарства. ІІ. Відновлення історичного природного середовища (головне). 1. Негайна ліквідація так званих “полів фільтрації” — відстійника фекалій, що безперервно, вдень і вночі отруює хортицьке довкілля з 1962 року. 2. Контроль за тими еталонними, споконвічними ділянками плавнів, лісу, лісостепу й степу, що вціліли. 3. Завершення розкорчовки старих садів і їхня рекультивація для відновлення на звільнених територіях степових і лісостепових ділянок. 4. Завершення підготовки колишніх польових сільгоспугідь для відновлення на їхньому місці степових ділянок. 5. Розчищення колишніх лісосмуг від сушняка. 6. Правове врегулювання відносин із керівниками приватних організацій, що мають на острові свою власність.
Лише зараз прочитав допис В. Абліцова “Запорозька Січ чи Діснейленд?”, бо мені “СП” приносять лише за тиждень після її виходу… Що можна сказати? Сумне враження. Та доки публічно дискутуватимемо —“Запо) розька Січ” чи “Острів Святилищ”, розважальники з Банкової зведуть на Острові свій Діснейленд. Скажу лиш колезі Абліцову, що не можна, розмірковуючи над нинішніми проблемами, оперувати “фактажем” позавчорашнього дня. Січі на Хортиці ніколи не було, це вже науково доведений факт. Колиска запорозького лицарства — це Ніко) польщина: Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька і Нова Січі (5 із 7, 2 —на Херсонщині) були саме в районі колишнього Микитиного Перевозу. Це доведено археологічними дослідженнями! І все ж на Хортиці гідно увічнено пам’ять про козацтво: відповідний Музей та істо) рико)культурний комплекс “Запорозька Січ” — цього досить для періоду, що зайняв у біографії Острова лише три століття, тоді як сакральний нараховує кілька десятків століть. І він — нескінченний. Та про це поговоримо пізніше. Тож об’єднаймо зусилля і відбиймо чергову атаку на Хортицю.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
