Пам’ятаємо! · “Основа всьому – високий, незламний і незрадли! вий Дух, а не примхливий визиск”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
«Вигнані з Раю» У Києві відзначили 75-річчя початку депортації українців з етнічних земель
Слово Просвіти, №40 за 2019 рік
Уперше на державному рівні в Україні відзначили 75) річчя початку депортації українців з Лемківщини, Люба) чівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках.
Вони й натиснули на гальма. До речі, саме вони та їхні численні спільники послідовно гальмують наш загальноукраїнський національний поступ, тоді як… “…знищення інформаційної цінності ландшафтів негативно впливає на психологічний стан людини, позначається на її життєвій і соціальній позиції”; “…єдність етносу і природного середовища – фундаментальна властивість біосфери”; “…зіпсоване, “глухоніме” навколишнє середовище вносить корективи і в національний менталітет”. І як висновок: “Наш талан, наш Дух землі ще живі у збережених природних і культурних скарбах, національному ландшафті. Вони ще кличуть про порятунок. Тільки не всі, що ходять по українській праземлі, прикладають до неї своє вухо, чують її…” Ці проникливі слова належить нашому визначному ландшафтознавцеві, колишньому Головному спеціалістові Державної служби заповідної справи Міністерства природи України, а нині викладачеві Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Володимирові Гетьману. Вони — відлуння видатних досліджень і висновків В. Вернадського, С. Рудницького, Т. де Шардена, А. Тойнбі, Ф. Ратцеля, на основі яких давно слід створити таку собі “Біблію землі”. У щойно процитованих висловлюваннях йдеться про землю загалом, що вже говорити про ту, яку уособлює Священний Острів! З Хортицею, Національною Святинею, жартувати не можна. Невипадково всіх, хто намагався використати цю землю у власних інтересах, ігноруючи її істинну сутність, спіткала сумна доля. Першим став князь Г. Потьомкін. Отримавши 1789 року від авгус6 тійшої коханки Катерини ІІ Хор6 тицю в дарунок, князь збирався з’єднати острів із обома берегами Дніпра мостами; у найвищому місці острова, знісши древні кур6 гани, мав спорудити величний палац єгипетського зразка; сере6 динною (поздовжньою) части6 ною острова, через Скіфський шлях, намічав прокласти пошто6 вий тракт і розбити розкішний сад. Устиг Грігорій Алєксандровіч закласти лише частину саду, а 1791 року, повертаючись із міста Ясси, абсолютно здоровий і ще не старий князь раптом урізав дуба… Змушені були продати Хортицю за безцінь Олександрівській міській управі тимчасові її власники німці-меноніти; забрало свої манатки зі священної землі так зване “Острово-Хортицьке комунальне підприємство” (по суті, такий собі концтабір 1921— 1922 років); згодом пішло звідти експериментальне господарство, яке ґвалтувало хортицьку землю з 1927 до 2004 року.
На жаль, скорботний список нешанувальників Хортиці подовжився: один міський голова Запоріжжя змушений був передчасно піти на пенсію за станом здоров’я, ще один опинився за ґратами, ще й ще один залишив свою посаду під тиском компромату, черговий дочасно покинув цей світ, черговий після чергового “добровільно” поступився місцем наступнику… Був і такий, що його громадські активісти ледь не мітлою вимітали зі службового кабінету, але він повернувся! Його обплювали, а він витерся і знову усівся у “мерське” крісло. До речі, видатний інженер Б. М. Преображенський, невдовзі після того, як завершилося будівництво мостів через Хортицю за його проєктом, наклав на себе руки… Отож дбаючи про добробут країни, ні на мить не слід забувати, що основа всьому – високий, незламний і незрадливий Дух, а не примхливий визиск. І Ви, пане президенте, мабуть, і не уявляєте, на яку висоту піднесло Вас Провидіння, яку ставку на Вас зробило, надавши можливість керувати країною, серцем якої є благословенна Хортиця! Через це рішучий благотворний перелом у загальноукраїнських справах має відбутися після Ваших відвідин Острова, тоді ж має розпочатися і період його справжнього відродження. Вам слід прибути до Запоріжжя не з якимось протокольним офіційним візитом, а на Хортицю як на таку собі прощу. Цього чекає багатостраждальна Хортиця, цього чекає бідолашна Україна. Так і оголосите: “Їду на Хортицю, щоб відчути цю землю і поклонитись їй”. Це стане історичною сенсацією. Адже так учиняв колись великий Махатма Ганді, до подібного вдавався Шарль де Голль, відчуваючи виняткове значення заповідних територій. Невипадково давньогрецький герой Антей отримував підтримку від рідної землі… Хортиця чекає, вельмишановний пане президенте України!
З повагою Костянтин СУШКО, письменник, лауреат премії ім. Івана Франка, генеральний директор Національного заповідника “Хортиця” 2005—2007 років
Примітка. Створення модернового охоронного підрозділу та музеєфікація більшої частини об’єктів тощо здійснюються за рахунок бюджетних коштів заповідника, решту витрат можуть взяти на себе інвестори. Власне, у цому листі сказано лише про загальні напрями розвитку заповідника, детально про це можу викласти при особистій зустрічі.
15 вересня 2019 року
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
9 вересня 1944 року в Любліні комуністичні уряди УРСР та Польщі уклали угоду про “евакуацію населення”, яка передбачала повне звільнення споконвічних українських територій, які відходили до Польщі, від автохтонів-українців шляхом переселення їх до УРСР, а етнічних поляків та євреїв — з України до Польщі. Як наслідок — протягом 1944—1951 років близько 700 тисяч українців втратили свої домівки та право повернутися на Батьківщину. У 1944—1946 роках понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР — від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини. 1947 року тих українців, які відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції “Вісла” депортувала на північ і захід Польщі. Впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках. На вшанування 75-х роковин початку депортації Український інститут національної пам’яті спільно з партнерами 9 вересня 2019 року провів Всеукраїнські меморіальні заходи до Дня Пам’яті українців — жертв примусового виселення. Цій даті, зокрема, був присвячений круглий стіл: “Вигнані з Батьківщини: відновлення національної пам’яті про злочин тотального виселення українців-автохтонів з історичних земель”, який відбувся 9 вересня в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. В ході круглого столу було оприлюднено багато історичних фактів та свідчень, які стосувалися депортації. Цього ж дня тут відкрилася виставка “Вигнання. До 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини”. 18 банерних стендів у фотографіях, документах, картах та діаграмах розповідають історію найзахідніших частин українського світу, які умовно називають Закерзонням, а також передумови, хід та наслідки депортацій, історії людей. Виставка стала спільним проєктом Українського інституту національної пам’яті, Інститутів народознавства та українознавства ім. Івана Крип’якевича Національної академії наук України, Інституту історії церкви Українського католицького університету, Історико-краєзнавчого музею м. Винники та Світової федерації українських лемківських організацій. Того ж дня на Алеї Героїв Небесної Сотні, біля Пам’ятного Хреста жертвам політичних репресій у 30—50 роках ХХ ст. в Україні, відбулися панахида та мітинг-реквієм з нагоди Дня Пам’яті українців — жертв примусового виселення. Увечері в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася Пам’ятна академія, приурочена до цієї події. Голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Ярослава Галик зачитала вітальне слово від Світового конгресу українців, а також вручила Почесні грамоти та пам’ятні медалі історикам Володимиру В’ятровичу, Івану Патриляку та Володимиру Сергійчуку. Пані Галик також заявила, що організації депортованих звертатимуться до Верховної Ради України з вимогою прийняти якнайшвидше (ще цього року!) закон про визнання депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини і надання статусу депортованих усім, хто постраждав від цього злочину.
Сцена з вистави “Вигнані з Раю”: в головній ролі акторка і виконавиця пісень Галина Баранкевич
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
