Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пряма мова · “Ми поступово стаємо самодостатньою музичною та культурною державою”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

«Піккардійська Терція» про любов: до музики, людей, Батьківщини й не тільки Інтерв’ю Людмили Пустельник з Володимиром ЯКИМЦЕМ, художнім керівником відомої вокальної формації

Слово Просвіти, №40 за 2020 рік

пітетів про унікальність та творче довголіття цього колективу можна підібрати багато. Та всі вони, як не крути, звучатимуть неоригінально – саме завдяки унікальності “Піккардійської Терції”, шанованої вже не одним поколінням. Це, даруйте за пафос, як намагатися описати словами гірський краєвид. Чудово розуміючи, що слів все одно забракне, або ж ними належно передати побачене не вдасться – справа невдячна. Тож скажу лише, що спілкуватися з лідером формації, Володимиром Якимцем – це так само класно, як слухати концерт “Піккардійської Терції”. Ми поговорили про: війну на Сході, українську долю, протистояння російському шоу-бізу, політиків, випробування часом та славою і тих, задля кого артисти виходять на сцену – нас із вами. “По&європейськи” – це не лише “йдемо в НАТО”, але й ставлення одне до одного” – У мене склалося враження, що “Піккардійська Терція” – принципово поза політикою. Вас непомітно на виборах, і від вас нечутно заяв з приводу. Виправте мене, якщо помиляюся, або розкажіть, чому. – Не можу сказати, що це якесь принципове питання… Творчість для музиканта – це першочергове, і, якщо він починає міняти її на якусь співпрацю заради політики чи грошей, це автоматично означає, що творчістю він займатися перестав, а розпочав бізнесом. Інша справа, що ми ніколи не втаємничували своїх політичних уподобань, завжди їх висловлювали. Ви можете підняти всі наші інтерв’ю чи виступи на підтримку певних політичних сил і чудово зрозумієте, що наша позиція є сталою від самого початку створення колективу. Якщо говоримо про принципи, ті, що в політичному розвиткові країни та її майбутньому, то вони такі, якими були й раніше. Це, звичайно, Євросоюз, НАТО, європейський рівень життя, а також європейські культура й освіта і ставлення один до одного. Стосовно ж того, що “Піккардійська Терція” принципово не займається політикою, я, знову ж таки, можливо заперечу самого себе: нема ні музики без політики, ні спорту, ні поезії. Нічого без неї немає. На жаль, а, може, на щастя, кожен свідомий громадянин має розбиратися в політичному житті своєї країни, якщо він не є байдужим до цієї країни. – Колись Ви висловилися, що маєте оптимізм з приводу змін у свідомості громадян у зв’язку з Революцією Гідності. Цей оптимізму Вас ще залишився – після всіх подій, що минули відтоді? – Я не перестав бути оптимістом і не припинив вірити в те, що свідомість змінюється. Бо цей процес продовжується. Але ці зміни не можуть бути за помахом руки чи розчерком пера. Зміни в свідомості – вони полягають у часі і в конкретних керованих поступальних рухах. Всі згадують приклад Мойсея, який 40 років водив свій народ по пустелі, і тільки після того створилася нація – а не просто народ. У нас же, якщо брати всю країну, то 70 з копійками років – на заході України трохи менше – але все одно, нас виховували в зовсім іншому менталітеті. В інших правилах, стилі, життєвих принципах – це все не можна змінити одразу. Завжди згадую референдум 1991-го року, коли 90,32 % відповіли “Так!” незалежній Україні, але знову ж таки: це був певний романтичний крок людей. Тоді ще не все розуміли, думали, що ось так просто – і почнуть жити по-новому. Потім, на жаль, роки, які, можливо, були втрачені… Або, навпаки – саме вони виявилися потрібними, щоб зрозуміти – нічого так легко в житті не дається. Гадаю, що люди вже почали це усвідомлювати – що від них щось залежить. Інша справа, що далеко не завжди мені подобається вибір, який вони роблять, але не варто також забувати про їхнє право на цей вибір. Втому числі, й вибору майбутнього для себе та своїх дітей. У мене є оптимізм. Я дивлюся на те, як змінилася культура спілкування. Згадую 15 років тому цю ж саму, наприклад, між водієм та пішоходом, і те, що відбувається зараз: небо і земля. Дивлюся, як поступово стають чистішими міста. Хоч, знову ж таки – ідіотів та дебілів в кожному місті є достатньо, і цей мій оптимізм, можливо, їх не стосується. Але є добро і зло, чорне і біле, добрі й погані люди – все пізнається в порівнянні. Та я ні на йоту не втратив оптимізму. Протилежне станеться лише тоді, коли народ України – не дай, Боже, – постане перед вибором: незалежність, але, ймовірно, не дуже добре життя, і дуже добре життя, але без незалежності. Якщо вибір станеться на користь другого, тоді цей мій оптимізм згасне. А наразі – ні. “Концерти “кіркорових” та “баскових” на Сході – щоб люди не почали думати” – Згаданий Вами вибір свого часу зробили мешканці нашого Сходу, і відтак він став ОРДЛО. “Піккардійська Терція” встигла виступити там ще до того, як виникла ця абревіатура. Як гадаєте, чому так сталося? І чи стане Україною не лише формально колись? – Давайте розкладемо всі крапки над “і”. Донбас став ОРД- ЛО за чималої допомоги Росії. На цьому треба наголошувати, зараз це питання якось обминається і применшується. Все йде до того, щоб перевести його в площину громадянської війни, якої там нема. Чому він, Схід, перетворився? По-перше, йдеться про створення такого собі анклаву в Україні. В таких регіонах є свої місцеві князьки, з якими офіційна українська влада намагалася не боротися в розумінні дотримання законності, а домовлятися в розумінні олігархічних інтересів, щоб не заважали. Тобто, “ми вас не рухаємо, а ви нас тут підтримайте”. Це був певний внутрішній колабораціонізм. По-друге, страшенний вплив російських медіа, пропаганди, будь-чого. Але це, знову ж таки, – не тільки їхня проблема, бо в усіх наших загальноукраїнських телеканалах є частка російського. Про це всі знають, але мало говорять. Однак, чому там ці телеканали спрацювали більше, цього не можу зрозуміти. Нарешті, ефект створення, так би мовити “надлюдини”, саме в лапках. Що “ми тут вкалуємо, а вони там на Україні живуть за наш рахунок”. Це втовкмачувалося в голови, що “бєз нас ані – нікто”. До того ж, соціальний аспект. Я згадую 2013 рік, коли ми приїхали в Луганськ, після концерту підходили люди і казали: “Знаєте, таке враження, що нам навмисне привозять сюди “на шару” “кіркорових”, “баскових” та їм подібних – тільки задля того, щоб люди тут не почали думати в принципі”. Може, це теж було однією з причин. Хоч, мабуть, є і наша певна вина – маю на увазі українських виконавців. Треба було на чомусь, можливо, не заробити, але зайвий раз туди поїхати. Але мушу визнати, що наш колектив в Донецьку бував достатньо часто. Починаючи з 1993-го і до 2014-го – принаймні, раз на 2 роки ми там виступали. – Глядач на Сході до війни – яким він був? – Я би одразу хотів розмежувати – людей, що там живуть, і глядачів, які приходять на концерт. Ви ж розумієте, що наші виступи відвідують, зазвичай, шанувальники. І, можливо, ті, кого запросили разом з собою, чи хтось випадково побачив. Але відсотків 60 – це прихильники, які знають, на кого вони йдуть. В нас проблем не було – і зал разом з нами співав, і нікому з гурту не треба було переходити на російську мову, щоб бути зрозумілими. Я не можу тут якось відокремити – “східний слухач” і “західний слухач”. Ми також ніколи не ділили публіку на “іноземну” і “місцеву”. Я завжди кажу: якщо зал не пішов за тобою, то це саме з тобою щось не те. І не буває так, що в залі – лише ті, хто тебе ні разу не чули, чи кому не подобається твоя музика. Слухач на Сході вдячний. Можливо, не завжди там були повні зали. На таке особливо йне сподівалися, бо розуміємо, що ми – не “Океан Ельзи” чи супер-пупер розкручена група, яка збиратиме стадіони. Але особливо вдячні тим, що прийшли до нас в 2014-му – в куртках, які потім зняли, а під ними – вишиванки. Були жовто-блакитні прапори на концертах… Ми дуже цінуємо, що тоді на концерт у Донецьку приїхали глядачі з Маріуполя, де наш виступ саме скасували, бо там вже була окупаційна влада. (На той момент Донецьк ще не перебував під контролем сепаратистів – ред.). А інша частина маріупольців, які тоді купили на нас квитки, дочекалися нашого концерту в їхньому місті в 2016- му – коли це був уже вільний, український Маріуполь. З квитками 2014-го спокійно можна було потрапити в зал на “Піккардійську Терцію” в 2016-му. Я не буду розмежовувати глядачів чи когось звинувачувати, а хочу лише подякувати тим, хто приходить на наші концерти. – Що таке війна для артиста? – Війна не має національності: гинули українці, росіяни, німці, євреї, американці, поляки, татари… Війна не має родини: гинули батьки, брати, сестри, сини, дочки… Війна не знає вікового цензу: гинули старі, молоді, діти, немовлята… Війна не ділить людей за фахом: гинули інженери, музиканти, лікарі, банкіри, політики, малярі… Гинули всі! Війна ніколи нічого не створила, а тільки руйнувала… Руйнувала все! В першу чергу, війна несе духовне спустошення – люди змінюються, і зовсім не в кращий бік. Щоб позагоювалися рани, потрібні час і розуміння, а воно відразу не настане. Наслідки відчуватимуться ще дуже довго. Подивіться на Сербію, Хорватію, Чорногорію… Інша справа – з якого боку ти на тій війні. Якщо захищаєш власні будинок, сім’ю, пам’ять, ідентичність – мені здається, що так воювати легше. Нам в травні 2014-го в Донецьку теж було страшно, але ми якось це зробили – виступили там з концертом, також і в Луганську. “Проти російського шоу& бізу в Україні – але як гро& мадянин, не як артист” – Що думаєте з приводу повернення російського шоу-бізу в Україну? З цим можливо (варто?) боротися артистам самотужки, коли держава – або осторонь, або підтримує таке явище? – Боротися з цим мають не артисти, а суспільство, воно ж – опора держави. Не раз читав в Інтернеті, що до нас збиралися привезти російських артистів, але потім, після скандалів, відмовлялися. Хоч, можливо, десь на Сході – і ні, в якихось нічних клубах такі виступи й відбулися. А тепер подивіться, скільки різної сучасної (і не тільки) української музики з’явилося протягом останніх років! Навіть, якщо не вся вона – україномовна. Тим не менш, ми поступово стаємо самодостатньою музичною та культурною державою. Що мені дуже подобається в поляків: попри те, що англомовний, американський шоу-біз впливає на всі країни, у них на радіо й телебаченні так – дві пісні польських, ще одна – іншомовна. Поляки розвивають свою культуру. Нам потрібно рухатися в

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин