Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Музи не мовчать · “В Україні завжди було багато відданих їй синів та дочок, які, не чекаючи винагороди, готові своє віддати — заради перемоги”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Поет і війна

Слово Просвіти, №40 за 2022 рік

Неоніла ДИБ’ЯК, м. Рівне Того лютневого дня він пережив шок, потрясіння, екзистенційний вибух у свідомості. …Незадовго до того на зустрічі зі студентами він упевнено говорив, що, розпочинаючи епоху Водолія, яка, на твердження астрологів, засвідчує повагу до моралі та права, характеризується інтелектуальними пошуками, семимильною ходою технічного прогресу та культурно-мистецьким розмаїттям, людство ступило на ще одну, вищу, сходинку у своєму гуманістично-гуманітарному розвитку. І запевнив аудиторію, що в наш час не можуть повторитися ганебні історичні явища, як то, наприклад, жертвоприношення Молоху чи індіанським богам, інквізиція, фашизм, міжетнічні чи релігійні війни, диктатура пролетаріату чи політичний садизм червоних кхмерів тощо. Що людство виросло зі своїх помилок, які пережило і осудило ще в минулому буремному столітті. Він не вірив застереженням різних інформаційних джерел, гадав – то все маніпулятивні інформаційно-лінгвістичні ігри. І тому, коли побачив їх у своєму місті, – остовпів. Вони рухалися центральною вулицею, сповнюючи простір металевим брязкотом траків, гулом і ядучим чадом міченої свастикою бронетехніки; з безпечно відчинених люків на застиглих на тротуарах людей суворо і зверхньо дивилися, не випускаючи з рук автоматів, чужі бійці – вузькими, розкосими, холодними очима. “Орда, – подумалося йому, – хіба раз було…” Ні-ні, він тоді не злякався, радше, здивувався прикрому непорозумінню. Роззирнувся навколо: містяни – хто спішно залишав центр, хто збирався в гурти, розгублено перемовляючись: як же так, де наші, що з гарнізоном? Виявляється, місцевий військовий гарнізон місто залишив ще на світанку. У кримському стилі. Мабуть, у тому була стратегічна доцільність. Але почуватися принесеним їй у жертву, несподівано, без попередження, було важко. Леся ПИСКОР, вчений секретар Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського Побачила світ книга знаного журналіста, публіциста і редактора Богдана Ткачука “Безодня гріха. Від Голокосту до Геноциду” (Львів: Растр-7, 2022. – 116 с.). Йдеться про Голокост – чорну сторінку з трагічної історії єврейської громади Коломиї періоду Другої Світової війни та Геноцид українців початку третього тисячоліття. Автор подає документальні свідчення очевидців тих подій. Нині ці інтерв’ю є безцінними, оскільки вже нема серед живих коломиян, які годинами розповідали-свідчили автору про всі жахіття єврейського гетто. Ще одне цьогорічне видання Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського приверне увагу краєзнавців і дослідників історії Коломийщини. “Це, очевидно, не надовго”, – гадалося, держава ж має якось подбати про своїх громадян. А колони ворожої техніки з невеликими перервами все повзли і повзли містом, запруджували центр, затим бічні вулички, оточували ворухкими металевими кругами офіційні установи. Падали під ворожі колеса й гусениці українські штандарти: прапори, гасла, вивіски, натомість закріплювалися російські триколори, і хижа птиця з тих полотнищ націлювалася чіпким поглядом і гострим дзьобом у кожного українця. Отоді йому стало моторошно. Пригадалося, як у переломні 90-ті вони, громадські активісти, просвітяни, раділи кожному синьо-жовтому символу, кожній українській вивісці у їхньому південно-східному місті – вони свідчили про звільнення з-під московської кабали, очищення від полуди зросійщення. І що там та соціальна розбалансованість зі згубним креном у бік олігархізації, корупції та мафіозного політиканства… Головне, що Україна незалежна! Вірив, що соціально-політична невлаштованість швидко минеться, подолається розумними головами і чесними руками. І не важить, що за новою державною політикою він, відомий, відзначений і нагороджений, маючи в доробку стос добірних поетичних та публіцистичних книжок, перестав отримувати гонорари, втратив передбачені совком пільги і вигоди, адже здобули головне – вимріяну, вистраждану, виборену в століттях незалежну Україну! А держава – юна і недосвідчена, вона і хоче, щоб утверджували її мову, культуру, літературу, але не хоче платити тим, хто “лупає сю скалу”. Благо, в Україні завжди було багато відданих їй синів та дочок, які, не чекаючи винагороди, готові своє віддати: і матеріальні ресурси, і життя – заради перемоги. Але саме тоді у його міркування закралася, мабуть, як відгук на прочитане про різноманітні світові кризи, недобра думка про людство, і в уяві постала картина: у печері гурт неандертальців заюшено споживає впольованого мамонта, а один, дивак за покликанням, вуглиною від трапезного багаття поспішає намалювати на стіні печери, зафіксувати для майбутніх поколінь образи своїх вдоволених одноплемінників на святі вдалого полю-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин