Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Це втоптана стежка до серця читача, який емоційно та чуттєво проймається всім написаним”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Словом, яке надихає

Слово Просвіти, №40 за 2022 рік

вмирає”, як писала Леся Українка. І це правда! Лідія Ярохно – поетеса, членкиня Національних спілок письменників і журналістів України, авторка збірок “Серце на долоні” (2012) та “На вістрі болю” (2016), лавреатка обласної літературної премії імені Володимира Булаєнка (2018), голова Старокостянтинівського міського осередку ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Нещодавно побачила світ ще одна поетична збірка авторки – “На терезах вічності”. В анотації слушно зазначено: “…У книзі переважають твори, пройняті глибоким болем і тривогою за долю України, що веде війну зі знахабнілим рашистським загарбником. На кону – воля і честь рідної землі, але шальки терезів вічності схиляються на бік всепереможної Правди, адже у всі віки добро перемагає зло…”. Продовження цих слів знаходимо і в передмові “Натхненна словом Кобзаря” Віталія Міхалевського, доцента Хмельницького національного університету, члена НСПУ та НСЖУ: “…Лідія Ярохно належить саме до тих, кому не байдужа доля Батьківщини-матері, рідної української мови. Саме за це, а точніше, “за неправильне трактування національного питання”, її, ученицю Хмельницького педучилища, у далекі сімдесяті виключили з комсомолу, що на довгі роки позбавило Лідію можливості брати активну участь в українському літературному житті. І все ж вона залишилася незламною у своїх переконаннях. Учасниця Майдану, волонтерка, активна просвітянка з багатолітнім стажем, вона завжди тримає руку й серце на пульсі доби…”. Нова збірка складається з чотирьох роз- Особливо трепетно звучить її поезія “Стоїть Кобзар”, де поет є уособленням непокори і всепереможності. Тоді, коли всі люди під час повітряної тривоги поспішають у бомбосховища, він непорушно стоїть на вулиці, “чоло в задумі віковій піднявши”. Кобзар, у якого “мішки з піском в підніжжі замість квітів”, добре знає, що “…пощезне гидь несита – // І будуть, врешті, люди на землі!”, як-то він і пророкував водному зі своїх віршів. Не менш болючим сьогодні є питання віри. І його не оминає Лідія Ярохно. Її вірш “Московській церкві”, як і багато інших, має лаконічне попереднє пояснення, чому саме це зачепило її серце й змусило висловитися. Ось що вона пише: “В умовах російсько-української війни згоріло немало церков московського патріархату, незважаючи на те, що пропагували русскій мір і підтримували рашистську агресію”. Тому вірш – не про милосердя чи пощаду, а про можливість покаятися, поки не пізно: …Тебе всю дим покрив замість покрови, Горять ікони, плавляться хрести. Хоч перед смертю рци покутне слово, Однак навряд чи Бог тобі простить. Поетичній творчості Лідії Ярохно притаманне перефразування окремих історій, екранних сюжетів, новин, розмов, фольклору тощо. Саме тому з’являються підписи під її творами, які допомагають краще зрозуміти, про що саме хотіла розповісти авторка, які пріоритети розкладала і на що та на кого спрямоване її слово. Так народилися вірші “Наша група крові – свобода”, “Сучасним Атлантам”, “Я вибрав небеса”, “У райському хорі”, “Відповідь воїна-добровольця”, “Я син – свого народу”, “Безпринципним медійникам”, “Українській пісні”, “Доля”, “Легенда про скривавлену сорочку” та ін. Вірші авторки – це гама емоцій та почуттів, якими наповнена її душа, у віру та надію сповившись. Це поезія, яка надихає та кличе до Перемоги. Ярохно Лідія. На терезах вічності. Поезії /Лідія Ярохно. – Хмельницький: ФОП Цюпак А. А., 2022. – 72 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин