Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Торжествували не тільки фізичний геноцид та національний етноцид, але й сталінська авторитарна, антигуманна педагогіка”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Заради світла Правди і Свободи

Слово Просвіти, №40 за 2022 рік

3 листопада в агентстві “Укрінформ” обговорили завдання Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців. У заході взяли участь відомі вчені, правозахисники, громадські діячі. Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Розпочався скорботний Місяць Національної пам’яті. Озвучено соціологічні дані групи “Рейтинг” – 85 відсотків українців визнають, що Голодомор 1932–1933 років був геноцидом українського народу. Страшні лихоліття штучно спланованого московськими лєніністамисталіністами масштабного мору українців 1921–23, 1932–33, 1946–47 років. Урок трагедії, гідності та віри в нездоланність Народу, що зумів вистояти. На пам’ять приходять правдиві слова людини великої совісті, дослідника Голодомору-Геноциду в Україні Джеймса Мейса про вічне правило життя — щоби знати куди йти, необхідно пам’ятати звідки йдемо. Ми пам’ятаємо. Передусім те, що найраніше голод прийшов до наших українських дітей. В архівах ЦДАВО України (Ф. 1. Оп. 7. Спр. 145. Арк. 148 зв.) зберігається лист учнів Печірської школи Брацлавського району до ВУЦВК про голодування від 1 листопада 1931 р.: “…в шлунку болить від того сміття, яке зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зерна, а й картоплю, квасолю і все, що можна їсти, з картоплі роблять горілку, а ми їсти не маємо що. За взуття вже мовчимо, але просимо не губити нас голодом. Ми надіємося, що Радянська Влада не дасть нам загинути і не буде годувати кулями замість хліба, як годували наших батьків царі”. Але що царі, що московські псярі, монархісти чи більшовики-комуністи, сталіністи чи путіністи – всі вони були і є однаковими. Нелюди від сатани. Вони на видноті, оці вічні вороги, що витолочують нашу землю, продовжують етноцидами, лінгвоцидами, геноцидами вбивати українськість. Нічого людського ніколи не проявлялося нів кремлівських опричників, ні в мерзенних душах доморощених холуїв і запроданців. Коли в селі Безбородьки біля Шевченкового Канева, стверджують архівні документи, померло від голоду майже все село (понад 500 осіб), то “мітла” екзекуторів продовжувала вилучати все їстівне з метою доведення залишків людей до голодної смерті. А коли все забрали, то ще жива жінка-матір спитала у голови сільради: “Що ж тепер нам їсти?!” На що він відповів: “Їжте землю”. Одним із перших ще 1933 р. про події Голодомору написав Улас Самчук у романі “Марія”, присвятивши його Матерям, що загинули голодною смертю в Україні 1932–1933 рр. Цей перший художній твір у 1934-му видали у Львові, але потрапити в Україну він зміг лише після відновлення Незалежности. Майже 70 років тому (1953 року) “батько Конвенції про геноцид”, доктор Рафаель Лемкін сказав, що саме “винищення української нації” – це і є “класичний приклад геноциду”. Однак лише 2006 року Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932–33 років Геноцидом Українського народу. Його публічне заперечення вважалось протиправним, хоча, на жаль, покарання не передбачалося. Важливо, що Апеляційний суд м. Києва 13 січня 2010 року констатував факт геноциду в Україні та визнав організаторами вчинення тяжкого злочину Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хатаєвича... 19 держав визнали Голодомор Геноцидом українців (Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, Ватикан, Бразилія, Чехія), а ще 8 країн засудили Голодомор як акт винищення людства, вшанували пам’ять мільйонів знищених голодом українців. У жовтні Міністр закордонних справ України звернувся до парламентів визнати штучний радянський Голодомор 1932–1933 років геноцидом, що важливо сьогодні, коли росія знову вчиняє геноцид українців. Як нагадування всім – знакове видання 2014 року книги “Геноцид в Україні 1932–33 рр.” за матеріалами розслідування СБУ кримінальної справи № 475. У цьому документальному збірнику зазначено, що “з врахуванням кумулятивних втрат внаслідок голодомору в Україні втрачено 10 063 000 осіб”. І хоча серед істориків та політиків, націй і держав немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор Геноцидом відповідно до Конвенції ООН 1948 р. про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, і якою, насправді, була кількість жертв, не зводячи її до усталеної “совєтської норми” – 3,9 млн, однак варто сподіватися на торжество Шевченкової віри, що таки “буде правда меж людьми”. Щоби лукаві люди пам’ятали слова згадуваного вже Джеймса Мейса: “Ваші мертві вибрали мене...” То чи “зроблять моральний вибір” ті мільйони українців – жертви Голодомору-Геноциду щодо тих “наших” і не наших фарисеїв-дослідників та політиканів, які ретиво не воліють знати про мільйони убієнних, вважаючи, нібито їх і не було на цьому білому світі. Ця диявольська послуга – непокаране вселенське зло, що продовжує агонізувати новими війнами-геноцидами, які знову і знову приходитимуть на нашу землю. І вкотре людство буде змушене робити вибір – засудити, захистити, сказати правду, здолати зло, чи хитрити, дурити і лукавством жити. Адже Геноцид ввірвався не тільки в Україну, він уже прийшов на поріг Європи та Світу. Нині Європейський Союз і 43 світові держави опублікували спільну заяву на підтримку України щодо засудження росії за новий злочин проти людяності. Століття тому російський більшовицький терор, розпочавши смертоносну ходу планетою, не був осуджений. Зараз настав час істини й просвітління, а не час “збереження обличчя” для путінської росії. Ілюзій вже немає, а є тільки трагедії, глум, війна, нещастя. Нинішня політика росії щодо України нагадує роки нацистського сталінізму, коли в українців відбирали землю та культуру, хліб і життя, позбавляли ідентичності. І при цьому московитами виригувалася злива брехні. По-іншому і бути не може. Адже головним експортом росії завжди була навіть не оманлива політика, а пропаганда. Тому, Світе, не чекай “добра” від молоха-московита, якому уготована єдина дорога в пекло. Бо “Нема дерева злого, щоб родило плід добрий”, — сказано в Святому Письмі. Дерево русні “плодоносить” тільки трагедії. Нас вбивали лише тому, що ми українці. Вони помирали скрізь, повсюдно. “У 1926 р., – пише Роберт Конквест у “Жнивах скорботи”, – на Північному Кавказі проживало 3 млн 107 тис. українців, із них на Кубані – 1 млн 412276. Освіта там була українською. У Краснодарі працював український педагогічний університет, у станиці Полтавській – педагогічний технікум”. Однак штучний голод, репресії зруйнували український світ. Свідок пережитого голоду писав: “тут, на Кубані, такий голод, що мертвих вже ніде ховати”. Однак найстрашніше, що відбувалося, то це було свідоме дитиновбивство. Доля дітей приголомшує цією нечуваною катастрофою, яка знищила навіть свідомість, коли діти вже сприймали страхіття як самозрозумілу даність. А російські більшовики, НКВС війну та звірства проти дітей називали, звісно, не злочином-геноцидом, а “історичною потребою”. Чим жорстокіше й звиродніліше проявлялися ці якості у ставленні до дітей, тим відданішими комуністичній справі вважалися ці нелюди. Малі діти складали до 20 відсотків померлих. Найбільше їх помирало від голоду в страшних муках. Решта живих перетворювали на основі “класового підходу” в загони павликоморозовців, яких привчали доносити на своїх батьків, родичів, друзів, “боротися з куркулями”. Кат українського народу постишев вихвалявся в газеті “правда”, що вже півмільйона дітей навчені “успішно” боротися з “куркулями” та злодіями зерна. А інший злочинець більшовицької зграї мікоян на “святкуванні” 20-річчя репресивного органу “чк” захоплююче пропагував “подвиги” таких дітей (піонерів щєглових), які доносять НКВС на ворогів народу. Повсюди торжествували не тільки фізичний геноцид та національний етноцид, але й сталінська авторитарна, антигуманна педагогіка. З одного боку – голодні, помираючі, безпритульні діти, з іншого – зрадливі, без роду й племені, “вірні” лєніно-сталінці. Такою була модель перемагаючого соціалізму. Класичний приклад радянського геноциду, спрямований на винищення українського народу, зокрема і засобами жорстокої русифікації. Голодомор передбачав ліквідацію українського селянства, яке було оберегом національної ідентичності, української культури, мови, традиції, віри. Намагаючись виправдати Голодомор тяжкими наслідками колективізації та розкуркулення, косіор, опричник сталіна, назвав у 1933 р. головною небезпекою для радянської влади “український націоналізм”, озвучивши сатанинську мету більшовизму – український селянин має бути кинутим у жертву для створення радянського народу. Проте навіть масштабного виморення голодом було замало, а тому геноцид-голодомор передбачав інші зловісні напрями. Молох потребував найжахливішого злочину проти людяності – спланованого дитиновбивства. Голод, нестача ресурсів, смерть, а “кришталево чисті” російські марксисти нещадно грабують награбоване. У “Слові Просвіти” вже висвітлювалися факти, як на тлі тотального дефіциту відбувалося грандіозне більшовицьке розкрадання. Бо ще сто років тому (1921 року) “Нью-Йорк Таймс” опублікувала дані, що в банки світу надійшло від Леніна 75 млн швейцарських франків; Дзержинського – 80 млн; Троцького – 90 млн; Урицького – 85 млн. 1922 року на рахунках Зінов’єва виявили 400 млн доларів, а після вбивства Троцького в банках на його рахунках було знайдено 800 мільйонів доларів. Краденого золота було стільки, що в США та європейських країнах не вистачало потужностей для його переплавки. Тільки за 8 місяців 1921 року до США імпортували понад 700 тонн дорогоцінного металу. Ця вакханалія, в якій брали участь іноземні розвідки, багатії Хаммери, продовжувалася безперервно. Американський історик Р. Спенсер зазначав, що це було найбільш грандіозне пограбування в історії людства. Це і є відповіддю на те, а хто ж тоді зрощував російський нацизм для здійснення ним геноцидної політики. В архівах (ЦДАВО України, ф. 4008, оп. 1, спр. 1, арк. 15) зберігається звернення Громадського комітету рятунку України в Чехословаччині від 30 жовтня 1933 р. до Президента США Ф. Рузвельта про допомогу. “Пане Президенте! Український народ на радянщині вимирає з голоду. Цей голод не є випадковим явищем, або стихійним лихом, чи природним нещастям. Він був спричинений системою большевицької диктатури та протиукраїнської політики…”. Однак світ мовчав, загравав, укладав дипломатичні стосунки із жорстокою тиранією. Він не зреагував навіть тоді, коли 7 квітня 1935 року (нібито за неможливістю вирішити проблему безпритульності і злочинності) набув сили сталінський указ про дозвіл страчувати дітей віком з 12 років, вважаючи, що в них уже сформована “класова свідомість”. Вбивали голодних дітей не тільки за крадіжки, розбій, хуліганство. Р. Конквест наводить промовистий приклад, коли 76 дітей Лебединського дитячого центру було розстріляно за те, що вони захворіли, наївшись неякісної конини. Померти голодною смертю, загинути в таборах, бути розстріляним – дороги, які уготував українським дітям сталінський режим. Траплялося так, що на початок 1934-го в сільських школах не було кого навчати. У 1940/41 н. р. в перший клас в багатьох селах не було набрано жодної дитини. Демограф-дисидент М. Максудов стверджував ще в 70-х роках, “не менше трьох мільйонів дітей вмерли від голоду, які народилися між 1932–34 роками”. До цього додавалася дитяча смертність в таборах та від хвороб – не менше 1 мільйона. Тому сьогодні дуже непереконливим та невиразним є блукання багатьох “українських” та зарубіжних дослідників між цифрами смерті – 3,5–3,9 млн жертв. Що це? Замовлення, хвороба обмосковлення, внутрішнє переконання, закладене кремлівськими наративами, чи повне несприйняття, невизнання (згідно руськомірських лекал) Голодомору-Геноциду українців. Бо якщо опиратися на перепис 1926 р. (31,2 млн), то чисельність українців в 1939 мала б становити не 27,5 млн чоловік, а принаймні 38 млн. Дефіцит – 10,5 млн! (Р. Конквест). Варто зазначити, що навіть американські комуністи, зустрічаючись з М. Скрипником, називали 8 мільйонів померлих від голоду українців, а шеф репресивного дпу балицький – 8-9 млн. Однак “прижилася” в сталінському кабінеті саме цифра 3,3-3,5 млн померлих від голоду в Україні, яку вже чомусь дуже полюбляють “наші” академічні досліджувачі (оббріхувачі). Але за будь-яких обставин намагання мінімізувати масштаби трагедії та сфальсифікувати її причинність означає ставати на хибний шлях національного буття, коли безпам’ятство чи свідоме ігнорування правдою, всепрощення й толерація до вчинених злочинів знову й знову народжуватимуть нові біди. Бо в цьому світі здатні виживати, прогресувати тільки ті народи, які опираються на правдивість – про “себе”, про “іншого”. Пригадується, що за Конфуцієм благородна і гідна людина (як і народ) піклується передусім про 9 головних етичних основ. На першому місці – “бачити ясно”. Тому, коли нація торкається такого чутливого нерва, як геноцид-голодомор, то від неї та її очільників вимагається найважнішого – “Зроби свідомість і правду своїм початком, а тоді йди творити обов’язки”. Оскільки будь-який чин та наміри стають гріховними, якщо знехтувано істиною. Усвідомлюю, що дуже непросто змінювати настрахану голодною смертю та репресіями свідомість. Адже великий голод народжував не менш “велику брехню”. І хоча щодо української нації було вчинено жахливий злочин, “Большая Советская Энциклопедия” цинічно тлумачить – геноцид є ніщо інше, як “породження імперіалізму, що загниває”. Тому треба поборювати остаточно не тільки сталінсько-путінський погляд на

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин