Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Необхідно ґрунтовно знати, як Москва, “забираючи чужі землі”, чавила, знищувала завойовані народи”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Отруйне вістря російської імперської політики

Слово Просвіти, №40 за 2025 рік

Оксана БІЛОУС, доцентка кафедри радіомовлення і телебачення Львівського національного університету імені Івана Франка Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівсько$ го національного університету імені Івана Франка Нинішню 28$му повномас$ штабну війну Російської Федера$ ції проти України справедливо називають геноцидною, терорис$ тичною, екоцидною, руйнівною, геополітичною… В останні два роки досить часто в інформацій$ ному просторі, характеризуючи одвічну московську антиукраїн$ ську агресивну політику та ідео$ логію, використовують латин$ ський термін “екзистенція”, що українською мовою означає “іс$ ную”. Це основна категорія ек$ зистенціалізму, яка виокремлює внутрішнє буття людини, те не$ пізнаване, ірраціональне в націо$ нальному “Я”, завдяки чому лю$ дина є конкретною, оригіналь$ ною, неповторною національною особистістю. Отже, російська війна проти України – це екзистенційна вій$ на, спрямована на докорінне знищення буття українців, їхньої ментальності, ідентичності, циві$ лізаційності. Яскраво виражена особливість сучасної війни крем$ лівських неофашистів полягає втому, щоби на Богом даній укра$ їнські землі не залишилося лю$ дей, які відчували б себе свідоми$ ми українцями і намагалися просвітницькою діяльністю від$ родити в інших внутрішнє буття українськості. Керівник “Росій$ ського імперського руху” Жуч$ ковський раз-у-раз наголошує (переклад наш – В. Л., О. Б.): “Росіянам потрібно зрозуміти, що Україна і українці як народ – це винятково вороже явище, а все вороже необхідно знищувати. Для того, щоби з’єднати росій$ ський народ, зібрати заново і зміцнити Росію – Україну і укра$ їнців потрібно знищити!” На цьому аморальному, анти$ людському, антиукраїнському ідеологічному постулаті побудо$ вана імперська політика рашиста Путіна, шовіністичної Державної Думи, маніпулятивна діяльність російських медіа та їхніх при$ служників в Україні. Під брехли$ вими гаслами “спеціальної вій$ ськової операції” проти нацистів, фашистів, мазепинців, петлюрів$ ців і бандерівців, які, мовляв, за$ хопили владу в Києві та нібито переслідують “російськомовних громадян” і створюють загрозу Російській Федерації, московські загарбники будь-що прагнуть знищити відроджену самостійну державу Україна, а українців – як етнос, народ, націю. Цій злово$ рожій меті передувала цілеспря$ мована маніпулятивна пропаган$ да про “російську місію вселюд$ ського порятунку”, яка нині на$ була найвитонченіших форм, щоби психологічно встромити в серця і розум кожної людини, тим паче очільників держав на всіх континентах отруйне вістря російських дезінформаційних на$ ративiв, наповнених наклепами на героїчних борців усіх поколінь за вільну, самостійну українську Україну. Особлива небезпечність ро$ сійської зловісної інформаційно$ психологічної спрямованості по$ лягає в тому, що вона спирається на постмодернізм, посттоталіта$ ризм, постколоніалізм, постгума$ нізм, які породили постправду і постестетику. Богослов, доктор Мирослав Татарин з університету святого Єроніма (Канада) наго$ лосив, що явище постправди від$ крило інформаційне поле, на якому емоційно маніпулюють мі$ фами. На такому інформаційно психологічному полі населення вірить різним фейкам, себто ві$ рить у неправду, представлену та$ ким авторитетами як “Правда”. Постправду, тобто майстерно сконструйовано неправду потуж$ но використовують російські іде$ ологи, політики, засоби масової комунікації, змішуючи грішне з праведним. “Правдиве і фейкове отримують однаковий статус не$ залежної позиції, громадської думки. Усе має однакову вагу, значущість, – зазначає В Кара$ чинцев. – Правда стає секонд$ хендом”. Україна – жертва крем$ лівської агресії – урівнюється з насильником, руйнівником – Російською Федерацією. Легіони московських ботів, фальшивих акаунтів олжу в одежі правди множать на технічні можливості ЗМК, соціальних мереж, прони$ зують не тільки українське сус$ пільство, а також Європу, Амери$ ку і навіть Африку, показуючи Україну у викривленому світлі. За умов домінуючого поширення російської фейкової інформації, спрямованої проти українських національних, громадянських, державотворчих, морально-ду$ ховних цінностей, життєдайної ідентичності і демократичних за$ сад розвитку цивілізованих країн світу, у якій емоції переважають над раціональною оцінкою фак$ тів, подій, явищ, надзвичайно зростає функціонально гуманіс$ тична місія журналістської прав$ дочесності, мета якої уважне, ви$ важене, ґрунтовне, компетентне очищення історичної пам’яті від брехні, перекручень, маніпуля$ тивних нашарувань, утвердження історичної правди як духовного поняття. Політика національної пам’яті на засадах історичної правди – це політика поваги до свого національного “Я” і до представників інших націй. Адже безпам’ятні після себе не зали$ шають нічого. “Безпам’ятні є ге$ нетичною сировиною для інших культур, а значить і для інших держав”, – зазначив Віктор Сит$ ник. Етнос, народ, нація утвер$ джує свою моральну, духовну гід$ ність, національну свідомість, ідентичність через правдиву істо$ рію, історичну пам’ять, які є ос$ новною складовою Національної Ідеї Державотворення. Адже на$ ція не може жити і успішно роз$ виватися, коли відсутня безпеко$ ва духовна платформа, яка фор$ мується на засадах правдивих фактів історичного мовно-куль$ турного середовища. “Спираючись на історію, лю$ дям можна прищепити радість, гордощі, самоповагу, і не мен$ шою мірою – ненависть та жа$ дання помсти. Прищеплені інди$ відом чуття трансцендентності та безсмертя спонукають їх усвідо$ мити свою роль як ланок ланцю$ га, що, незважаючи на деякі трансформації, лишається по$ стійним та унікальним, – наголо$ сила Монсеррат Гібернау. – Чут$ тя нерозривності з минулим і проекція у майбутнє поєднують належних до однієї нації людей, охочих дослідити своє коріння й чутливих до колективного виміру своїх життів”. Спираючись на ці методоло$ гічні засади Монсеррат Гібернау, у цій статті привертаємо увагу до імперської московської=росій$ ської та московсько-комуністич$ ної облудної політики стосовно України, яку нині продовжує та вдосконалює путінська кліка, розгорнувши повномасштабну екзистенційну і геополітичну вій$ ну. Наголошуємо, що самостійна історія українців розпочалася синхронно із зародженням і фор$ муванням інших європейських етносів. Після падіння 476 р. За$ хідної Римської імперії, коли сус$ пільно-політична ситуація в Єв$ ропі стабілізувалася, “простежу$ ється безперервний розвиток не тільки українців, а й інших наро$ дів, розташованих у зоні безпосе$ реднього впливу Римської імперії – французів, іспанців, англійців, німців, румунів, чехів, поляків”, – український народ утворився на основі слов’янських племен – полян, деревлян, сіверян, дулібів, тиверців та ін. Давньоукраїнська держава Русь уже була відома, розвинена на рівні європейських країн у 838 р. Про це ґрунтовно написано у монографії львівської вченої Ольги Щодри “Слов’яни і Русь в ранньому середньовіччі”. Історик Андрій Лизлов (сучасник Петра І) у праці “Скіфська істо$ рія” доводив, що племена Мос$ ковії не мають нічого спільного з русичами (руськими). Видатний російський історик Василь Клю$ чевський так характеризував ет$ нічну своєрідність Залісся: “Це була країна, яка лежала поза ста$ рою корінною Руссю і в ХІ сто$ літті була скоріше чужорідною, ніж руською країною”. У ІХ–ХІІ століттях не існувало російського народу. Генетичну основу мок$ сельців=московитів=моска$ лів=росіян=кацапів склали пле$ мена угро-фінського, татаро$ монгольського та іранського по$ ходження: весь, ем, карели, ікор$ ці, ладожани, вежани, чудь, меря, мордва, мурома, мокси, чуваші, черемиси, комі, перм, печера, ям, зимигола, корсь, нарова, ліб, кипчаки, кінгіт, сіджиут, чичими, огузи, тухчи, ачма, чаруки, булга$ ри та інші племена. “Майже вся Європейська частина теперіш$ ньої Росії, за винятком новгород$ ських і псковських земель була заселена більшістю цих племен, що не знали ні плуга ні хрес$ та”(М. Сидоржевський). Володимир Білінський утрьох томах роману-дослідження “Країна Моксель, або Московія” (2008) аргументовано розвіяв де$ сятки російських міфів. Він дока$ зав, наприклад, що Москва не бу$ ла заснована у 1147 р. Юрієм Долгоруким. Вперше поселення Москви було зафіксоване лише у 1272 році під час третього пере$ пису населення у володіннях Зо$ лотої Орди. Московія, як князівство, поя$ вилася у 1277 році і була звичай$ ним Улусом Золотої Орди. Зас$ новником Москви і Московсько$ го Улусу був хан Золотої Орди Менгу-Тимур, а не Юрій Долго$ рукий. Великокняжий стіл Мос$ ковія отримала тільки 1328 р. при Івані Калиті та до ХVІ століття була у складі Орди на правах зви$ чайного Улусу. Тоді етнос Мос$ ковського Улусу був переважно фінсько-татарським. Московити возили данину в Крим до 1700 року. Татаро-монголи володіли Московщиною майже 400 років (1237–1613). Від Золотої Орди Московію визволив Кримський хан Менглі-Гірей. Московія живила свою ідео$ логію не європейськими “хартія$ ми вольності” (як в Англії), не освіченими реформами лібераль$ них князів (як приміром, у Фло$ ренції), а не обмеженим правом “велікого государя” чинити зі своїми “людішками” і “холопа$ ми” (до останніх належали навіть близькі бояри) так, як він вважає за потрібне”. Цілковитою проти$ лежністю самовладній Москві був Великий Новгород – вільна вічова республіка, яка успадкува$ ли живі демократичні традиції давньоукраїнської держави Русь. Російський імперський істо$ рик Микола Карамзін правдиво описав, як московський князь Іван ІІІ знищував вічеву респуб$ ліку. 14 липня 1471 року військо Великого Новгорода було роз$ громлено “московітянами” (сло$ во Карамзіна) біля річки Ше$ лонь, трохи на південь від Новго$ рода. “Почалося страшне спусто$ шення, винищували все вогнем і мечем. Дим, полум’я, криваві рі$ ки, стогін і крик від сходу до за$ ходу неслися до берегів озера Ільмень. Московітяни виявили неописане оскаженіння: не було пощади ані бідним хліборобом, ані жінкам. Із жорстокістю, при$ таманною тодішнім часам, воє$ вода Холмський, захопивши бранців-новгородців, наказав відрізати їм носи і губи і послати їх, скалічених, до Новгорода”, – так описав московські звірства Микола Карамзін. Через 7 років – у січні 1478 року Великий Нов$ город став однією з провінції Москви, адже “віче було скасо$ вано, вічовий дзвін перевезений до Москви, ізольовану посадни$ цю Марфу Борецьку запротори$ ли довічно до в’язниці” (І. Сюн$ дюков). Саме з 1478 року Іван ІІІ почав титулувати себе “государ всєя Русі”. Однак московити не могли змиритися з духом древніх вічо$ вих традиції у старому Новгороді. Майже через 100 років цар Іван IV Грозний вирішив остаточно знищити новгородців. У книзі “Історія держави Російської” Микола Карамзін написав, що 2 січня 1570 р. численна государєва дружина увійшла до Новгорода, у якому запанувала тиша жаху. 6 січня прибув цар Іван Грозний, а 7 січня почався царський “суд” над вільнодумними новгородця$ ми. М. Карамзін описує його так: “Судили Іоанн і син його в такий спосіб: щодня представляли їм від п’ятисот до тисячі і більше новгородців; били їх, мучили, па$ лили якоюсь речовиною вогня$ ною, прив’язували головою або ногами до саней, тягнули на бе$ рег Волхова, де ця річка не замер$ зає зимою, і кидали з моста у во$ ду цілими сімействами, дружин із чоловіками, матерів із немовля$ тами. Ратники московські їздили човнами по Волхову з палями, баграми і сокирами: хто із кину$ тих у річку спливав, того кололи, розсікали на частини. Ці вбив$ ства закінчились загальним гра$ бунком: Іван ІV Грозний із дру$ жиною об’їхав усі обителі навко$ ло міста; взяв скарбниці церковній монастирські; велів спустоши$ ти двори й келії, винищити хліб, коней, худобу; піддав також і весь Новгород грабежу, крамниці, до$ ми, церкви, сам їздив з вулиці на вулицю, дивився як хижі воїни вдиралися в палати і комори, від$ бивали ворота, влазили у вікна, ділили між собою шовкові хусти$ ни, хутра... Руйнування Великого Новгорода тривало близько шес$ ти тижнів”. Публіцист Ігор Сюндюков у ґрунтовному дослідженні “Заги$ бель Великого Новгорода”, опуб$ лікованому книзі “Детокс”, яка побачила світ за редакцією Лари$ си Івшиної у 2021 р., слушно заз$ начив, що Карамзін хоч був ро$ сійським імперським державни$ ком, але про злодіяння царів пи$ сав чесно. Отже, ті, хто зараховує себе до українських державників, повинні вивчити історію падіння слов’янського Великого Новго$ рода. Бо необхідно ґрунтовно знати, як Москва, “забираючи чужі землі”, чавила, знищувала завойовані народи. Видатний український істо$ рик Ярослав Дашкевич зробив глибокий висновок: “На психо$ логію великороса наклали відби$ ток запозичення татаро-монголь$ ського інстинкту завойовника, деспота, головна мета якого – світове панування. Так до ХVІ століття сформувався тип люди$ ни – завойовника, страшної у своєму неуцтві, люті і жорстокос$ ті. Таким людям не були потрібні європейська культура й писем$ ність, їм чужі такі категорії, як мораль, чесність, сором, правди$ вість, людська гідність, історична пам’ять тощо”. У сучасних умо$ вах екзистенційної та геополітич$ ної російсько-української війни надзвичайно зросла роль медіа, щоби до серця і розуму кожної людини в Україні та громадян за$ рубіжних країн донести правду про московську=російську полі$ тику духовного геноциду, терору, деморалізації українців, яка три$ ває понад 850 років, починаючи з 1169 року – першого зловісного руйнування руського=україн$ ського золотоверхого Києва пів$ нічними заліськими, моксель$ ськими племенами суздальця Андрія Боголюбського. Неймовірно жорстокі репресії пройняли жахом Україну після

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин