Український шлях · “Єдність, свобода та національна гідність, які відстоював Рух, залишаються головними ідеалами для України”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Рух, що пробудив націю
Слово Просвіти, №40 за 2025 рік
Кирило ДЛУЖНЕВСЬКИЙ, Олександр ГРИННИКОВ
Народний Рух України займає особли$ ве місце в історії та політичному житті дер$ жави. Його поява стала не просто політич$ ним явищем – це була подія, яка знамену$ вала новий етап національного пробуд$ ження та боротьби за державність. Історичні витоки українського націо$ нально-демократичного руху сягають кін$ ця XIX століття. У грудні 1899 року у Льво$ ві була створена перша українська націо$ нально-демократична партія. Ініціатора$ ми її заснування стали Іван Франко, Ми$ хайло Грушевський, Євген Левицький, Теофіл Окуневський та інші визначні дія$ чі. Цей крок став одним із перших проявів політичного самовираження української нації у модерну добу. Після десятиліть радянського пануван$ ня, у 1989 році, на тлі перебудови й полі$ тичної лібералізації, постає Народний Рух України як масова громадсько-політична організація. Вона одразу стала каталізато$ ром національного відродження. Саме Рух об’єднав мільйони українців навколо ідеї незалежності, демократії та культурного відновлення. Прагнення народу до неза$ лежного майбутнього виразно озвучила саме та сила, що зуміла об’єднати сус$ пільство довкола ідеї свободи та держав$ ності. Протягом непростих років трансфор$ мацій Народний Рух залишався вірним своїм ідеалам. Він виступав за захист наці$ ональних інтересів, прав і свобод грома$ дян. Окрім цього, відстоював європей$ ський курс країни та зберігав й розвивав українську культуру. Політична програма Руху базувалась на принципах демократії, економічного лібералізму та соціальної справедливості. Партія послідовно висту$ пала за розвиток української освіти, під$ тримку національного виробника, ринко$ ву економіку та європейську інтеграцію. Через понад три десятиліття після зас$ нування, осмислення спадщини Народно$ го Руху України стало особливо актуаль$ ним. Історія Руху є не просто розділом по$ літичного розвитку України, а невід’єм$ ною частиною тривалої боротьби за свобо$ ду, гідність і державність, яка продовжу$ ється до сьогодні. Саме цим ідеалам була присвячена ХІ Всеукраїнська наукова кон$ ференція “Народний Рух України: місце в
Леся КОВАЛЬЧУК, заслужена вчителька України, просвітянка, с. Жидичин на Волині
У житті кожного є своєрідні “круглі” дати-віхи, які по-своєму ілюструють за$ гальну суспільно-політичну реальність і в цьому сенсі мають відповідне значення. Цьогоріч у вересні особисто я відзна$ чила 60$річчя свого першого вимушеного візиту в КДБ (сиріч – в одне з його служ$ бових приміщень) та 60$річчя славнозвіс$ ного натепер мужнього виклику режимові у Києві. Вважаю за доречне увиразнити важливість зв’язку цих “віх” (звісно, не тільки для моєї долі) у контексті рясних спогадів про гострий виступ Івана Дзюби перед знаковою презентацією фільму “Ті$ ні забутих предків”. Схопили мене, студентку філфаку Луцького педінституту ім. Лесі Українки, 31 серпня 1965 року прямо серед дороги, коли їхала на педпрактику. Люб’язно ви$ звався підкинути своїм мотоциклом на “випадковий” попутній газик новоявле$ ний колгоспний бригадир, що так само “випадково” нагодився в останню хвили$ ну при моєму виході з дому. До слова, та “випадковість” дуже вже ретельно плану$ валася заздалегідь, що зокрема засвідчує біографічна довідка, вміщена у краєзнав$ чому виданні “Гощанщина в іменах” (2009 рік): “Ільченко Євген Антонович (1938 р. н., с. Пашуки”)… З 1962 р. – на комсо$ мольській роботі: інструктор Рівненського обкому (1962–63 рр.), 2$й секретар Гощан$ ського райкому лксму (1963–1965 рр.). У 1965–66 рр. трудився бригадиром ком$ плексної бригади колгоспу ім. Жданова” (зауважу – йдеться про моє рідне село То$ махів). Далі в послужному списку – пере$ лік стрімких кар’єрних сходинок та наго$
історії та політиці”, що відбулася в Музеї української книги Одеської обласної уні$ версальної наукової бібліотеки імені М. С. Грушевського. З вітальними промовами до учасників звернулися голова Народного Руху Украї$ ни Андрій Корнат, який наголосив на зна$ ченні єдності як ключової суспільної цін$ ності. Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов підкреслив важ$ ливість збереження документальної спад$ щини Руху. Директор бібліотеки Юліана Амельченко нагадала про актуальність цієї теми в умовах нинішньої війни. Пленарна частина конференції розпо$ чалася у відділі соціокультурної діяльності виступом голови Одеської обласної орга$ нізації Народного Руху України Василя Вельможка. Його слова прозвучали як зак$ лик до внутрішнього оновлення. З глибо$ ким переконанням він говорив про нові виклики, які постають перед партією в умовах сучасної України, і водночас про незмінну потребу зберігати живими ідеї В’ячеслава Чорновола. У промові профе$ сора Григорія Гончарука, знаного дослід$ ника Руху, прозвучав важливий науковий акцент: без архівів, документальних дже$ рел, збереженої пам’яті не може бути пов$ ноцінного розуміння шляху, яким прой$ шла Україна. Його виступ став нагадуван$
ням про фундамент, на якому будується іс$ торична правда. Історик Олександр Шиш$ ко занурив аудиторію в атмосферу 1990$х, представивши цікаву панораму суспільної реакції на програму Руху в регіоні. У цьому контексті особливо символічно прозвуча$ ла згадка про Рух як новітню форму само$ організації українців, спрямовану на ство$ рення власної незалежної держави. Саме так визначив його суть Іван Заєць – народ$ ний депутат Верховної Ради України I, II, III, IV та VI скликань, борець за незалеж$ ність у ХХ столітті, активний член НРУ. Особливу динаміку додали молоді нау$ ковці. Катерина Гусєва та Ігор Яковлєв, які представили культурні проєкти, що об’єд$ нують наукову спільноту та громадських активістів навколо ідей Руху. Ксенія Соро$ кіна та Євген Забіянов доповнили блок ґрунтовною аналітикою діяльності Одесь$ кої обласної організації НРУ в найважчі для країни роки — з 2022$го по 2025$й. Їх$ ні виступи стали свідченням того, що Рух і сьогодні не стоїть осторонь. Він продов$ жує активно реагувати на виклики часу, бере участь у суспільному житті, підтримує ініціативи громадянського спротиву. Особливо емоційною частиною кон$ ференції стали особисті спогади рухівців. Щирі й глибокі, вони оживили історію че$ рез людські долі. Юрій Діденко, голова
Миколаївської обласної організації НРУ, пригадав символічну подію – підняття першого синьо-жовтого прапора на півдні України. Його сміливість і значення стали проривом у свідомості цілого регіону. Олесь Чайківський, співзасновник одесь$ кої організації Руху, відтворив дух перших мітингів, підпільних зборів, самвидаву і ві$ ри, яка формувала нову Одесу. Поет Дмит$ ро Шупта поділився особистими спогада$ ми про зустріч з В’ячеславом Чорноволом – постаттю, що запалювала людей не гас$ лами, а внутрішньою силою. Олекса Різників та Сергій Савченко го$ ворили про долання культурних і світо$ глядних бар’єрів, про відродження мис$ лення й національної ідентичності після десятиліть придушення. Наталія Яшан згадала свій досвід керівництва одеським осередком у 2006–2012 роках в часи нових викликів і відповідальності за збереження рухівської традиції. Окрема частина виступів на конферен$ ції була присвячена видатним постатям Народного Руху України, хто не лише тво$ рив історію, а й залишив по собі вагомий інтелектуальний і моральний слід. Людмила Саєнко наголосила на ваго$ мому внеску професора Григорія Гончару$ ка – одного з перших і найпослідовніших дослідників історії НРУ. Його праці стали основою для цілого покоління науковців, що вивчають національно-демократичні трансформації в Україні. Катерина Чер$ ненко та Сергій Агеєнко присвятили свій виступ постаті Василя Вельможка, якого справедливо називають голосом Руху на Одещині. Особливе місце у конференції посіла поетична спадщина Дмитра Кременя – слова, в яких боліла й жила Україна. Ва$ силь Шуляр і Володимир Гладишев проа$ налізували його творчість, звернувшись, зокрема, до вірша, присвяченого долі Батьківщини – щемкого, пророчого, нас$ крізь рухівського за духом. Матеріали ХІ Всеукраїнської наукової конференції довели, що пам’ять про На$ родний Рух України живе не лише в доку$ ментах, спогадах та серцях. Виступи нау$ ковців, активістів і політиків показали ба$ гатогранність історії партії та її значення для сьогодення. У час війни конференція ще раз нагадала: єдність, свобода та націо$ нальна гідність, які відстоював Рух, зали$ шаються головними ідеалами для України.
тому кегебістському проєкті. Із якою ж те$ лячою радістю і старші, і молодші з нашо$ го кола вірили в незворотність “відлиги”, хоч її згортання вже було очевидним… Ва$ лентин Мороз твердив, що “єдінабразіє” зруйнувалося остаточно, а срср ось-ось розпадеться услід за іншими імперіями, тож можливих викликів у “контору глибо$ кого буріння” боятися не треба. Навіть мудрий психолог Михайло Горинь не зумів розгледіти у своєму напарнику зі гри в ша$ хи власного шпика, який, за свідченням брата Богдана, здав свою жертву за відо$ мою адресою при поверненні зі спільного відпочинку в Криму (про це в книзі “Не тільки про себе” – т. 1). Анатолія Панас зберегла всі мої листи до неї, і після обшу$ ку вони прислужилися як джерело цінної інформації для слідчих. Не пасла задніх і я: самвидавську літературу переховувала під матрацом свого ліжка в гуртожитку та во$ зила із собою в чемодані, який іноді роз$ кривався сам по собі. І – останнє. Після зачитування судово$ го вироку у справі підсудних Мороза В. Я. та Іващенка Д. П. комсомольські активіс$ ти (а запрошено було до зали тільки таких) вигукували: “Мало дали!”, “А чого тих під$ лих відмінниць не посадили?!” тощо. Дві круглі дати… 60$річчя… Копа літ. Але – не забувається! P. S. Ставлю ці заключні акценти сьогодні, коли Україна умивається кров’ю і слізьми, із вічним питанням у голові: чому з часу проголошення Незалежності новітня і всякчасна влада послідовно ігнорувала могутню кадебістську озброєність сусіда і наявність тисяч “бригадирів” у гущі мас? Чому історії наївних романтиків-патріотів із шістдесятих не вчили новобранців із керівних ешелонів найголовнішому – забезпечити нашу національну безпеку?
ХІ Всеукраїнська наукова конференція “Народний Рух України: місце в історії та політиці”, що відбулася в Музеї української книги.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
