Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нашого цвіту... · “Її пам’ятає українська діаспора Америки й Канади, та, на жаль, про неї майже нічого не знає її рідна Україна”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Княгиня Космацьких гір До 120-ліття від дня народження Ольги Луцик-Рем

Слово Просвіти, №40 за 2025 рік

Дмитро ПОЖОДЖУК, заслужений майстер народної творчості України, член НСЖУ Світлини з архіву автора Замаїлися космацькі гори весняною зеленню, загуділи кос$ мацькі ліси бджолиною музикою, здійнялася над кичерами віхола з черешневого цвіту. Крутими пла$ ями квапляться на полонини вів$ чарі з отарами овець, яких супро$ воджують великі кудлаті білі пси. А село, як сто, як тисячу літ, ози$ вається дзвінкими весіллями. Наряджені в гуцульську ношу сидять на буланих конях князь і княгиня, дружби і дружки, а за ни$ ми бояри, свахи… Неквапно руха$ ється такий весільний похід до церкви, аби там узяти шлюб і спо$ вістити усьому Космачеві, що на$ родилася ще одна гуцульська сім’я. З подивом спостерігають за цим весільним дійством на конях чис$ ленні туристи, клацають фотоапа$ рати, знімають камери, бо де ще можна побачити отаку красу на$ родного весілля, як не в Космачі. Звичайно, таких традиційних народних весіль у Космачі зараз не густо, як було колись, але вони є. І все у них збереглося, як з пер$ вовіку. Впродовж століть дослід$ жували космацьке весілля авс$ трійські, польські, українські фольклористи й етнографи. Та чи Вона мріяла на основі напи$ саної п’єси відзняти в Космачі художній фільм, та не судилося: зашвидко відійшла в засвіти, встигнувши лише зробити поста$ новку вистави “Князі гуцуль$ ських полонин” в Америці. Її пам’ятає українська діаспора Америки й Канади, та, на жаль, про неї майже нічого не знає її рідна Україна, коханий серцю Космач, де гуцули називали Оль$ гу Луцик-Рем своєю княгинею. – Я мала тоді вісім рочків, – згадувала в розмові зі мною жи$ телька Космача Явдоха Білову$ сяк, дочка Дмитра, 1919 року на$ родження. – Було то на храмове свято в нашій церкві Петра і Пав$ ла. Службу Божу чудово співав хор переважно із студентів Олек$ си Новаківського. Опісля на са$ дибі космацького дяка Андрія Трутяка співаки-хористи фото$ графувалися. Моя родина прия$ телювала з родиною Трутяків, а я мала своєю товаришкою Трутяко$ ву доньку Пазуньку. Вона була старшою за мене, то облюбовува$ ла парубків-малярів Гриця Смольського, Михайла Мороза, Родина Луциків, 1947 рік, Нойбоєрн, Німеччина. Юрій, Ольга, Степан і Роман Стефана Луцика, між якими був і її брат Володимир Трутяк. Серед хористок були і три співачки: сес$ три Тося та Ольга Ременецькі, Марічка Красна. Пазунька все налягала мені, як пасує космаць$ ка ноша Ользі Ременецькій, яка була чудово гарної вроди і вигля$ дала начебто справжнісінька кня$ гиня. До неї так і липнули кос$ мацькі леґіні, утім, вона серцем стриміла до Стефана Луцика. А над усе любила Ольга спілкувати$ ся з космацькими бабами та діда$ ми, у яких завше випитувала про звичаї, обряди. Баби й прозвали її професоркою. Перегодя доктор Володимир Трутяк помер нагло, і Пазунька подарувала мені оту знимку хористів, на якій були й Ольга зі Степаном. Втікаючи від більшовиків, вони подалися на Захід, ставши подружжям. А я як помиратиму, то передам вам цисю знимку, бо Космач має пам’ятати тих людей, які прославили його в далеких світах… Минав час, і тих людей, які пам’ятали Ольгу Луцик-Рем, у Космачі залишалось лише двоє: Гнат Вардзарук з присілка Рушір та Сенька Кушнірчук з присілка Дощіний. Тепер уже й їх немає. Теперішній Космач майже не знає про Ольгу Луцик-Рем, про її творчість, бо в радянські часи бу$ ло заборонено навіть згадувати її прізвище. І лише на Стрітення Господнє, через сто років від дня свого народження, Ольга Луцик$ Рем повернулася в улюблений Космач, до того самого храму не найбільше уваги йому приді$ лила ще на початку минулого століття видатна українська письменниця Ольга Луцик-Рем, описавши це весілля до наймен$ ших дрібниць у п’єсі “Князі гу$ цульських полонин”, яку видано в Торонто окремою книжкою в 1984 році. “Я назвала п’єсу так не лише тому, що на весіллі в гуцулів у центрі уваги є двоє молодят – “князь і княгиня”, але й тому, що ця назва їм належиться, – наго$ лошувала в передньому слові ав$ торка. – Тяжко погодитися зі здогадами деяких дослідників, що гуцули – “нащадки монголів” чи якоїсь там мішанини з ними. В їхніх весільних обрядах, звичаях, колядках та гаївках надто чітко видно сліди княжої доби: бояри, тереми, княжі двори, княжа дру$ жина, золоте стремено та ін. Гу$ цули вірні традиціям своїх праді$ дів, шанобливо крізь віки переда$ вали з роду в рід старовинні зви$ чаї. Вони зберегли з княжих часів достойну назву “князь”. Це був найвищий титул, який міг дати нарід “молодому чи молодій”… Я довгі роки жила в Космачі та йо$ го присілках. Я пильно придив$ лялася до обрядів гуцулів, їхнього побуту, вчилася їх співанок, фольклору і принесла ті цінності в душі і в пам’яті зі собою за оке$ ан. Я написала п’єсу про гуцуль$ ське весілля, бо хотіла поділитися з нашими поселенцями на чужій землі отим “євшан-зіллям”, яко$ го чар зберегла в серці…” святих апостолів Петра і Павла, де колись співала Службу Божу. На цей раз про неї своїм парафія$ нам говорив отець-мітрат Василь Гунчак, а опісля відправив поми$ нальний молебень на честь Кос$ мацької Княгині Ольги Луцик$ Рем. І знову Ольга Луцик-Рем на$ лучила забуття. Зоря Ольги Ременецької зій$ шла над Україною 1905 року. Дів$ чина виховувалася на національ$ них традиціях у свідомій україн$ ській родині. Згодом закінчила гімназію в Коломиї, студіювала в музичному інституті у Львові. Мала не лише гарну вроду і вдачу, а й чудовий голос. Довкола Ольги завше збиралася молодь. В Ольги була старша сестра Антоніна, яка в Космачі учителювала. Любила з нею співати дуетом. А вже коли Ольга запізналася в Космачі з уч$ нем Олекси Новаківського Сте$ паном Луциком, то виходило гар$ не тріо. Пісні ліричні породжува$ ли палке кохання, а кохання ози$ валося новими піснями. Вони па$ сували одне одному і своїми впо$ добаннями, і своєю зовнішністю, і своїм поривом до краси. Здава$ лось, сам Господь їх створив одне для одного. Небавом в Ольги та Степана народились два синочки, як ду$ бочки, Юрій та Роман. Увижа$ лось, чи треба було ще більшого щастя для молодого подружжя?.. Та на заваді стала Друга світова війна. Сім’я змушена була втіка$ ти від комуни на Захід і, врешті$ решт, опинилася в Америці в Сейнт Павлі (Міннесота). Туга за рідним краєм, за Україною края$ ла на чужині серце. Гамували спрагу за рідними місцями, роди$ ною Степан – малюванням, Оль$ га – писанням. Були активними учасниками різноманітних укра$ їнських організацій, намагалися зростити українськими патріота$ ми своїх синів. Діти отримали добру освіту, Юрій продовжив батькову справу. Роман вибрав собі за дружину дівчину Уршулю – польського походження, яка народилася у Франції, а Юрій оженився з Лесею – волинського родоводу, яка народилася в Авс$ трії. Обидва сини Ольги вже ста$ ли дідусями. Дочка Юрія Христи$ на проживає в Австрії, вона дос$ ліджувала свій рід і написала книжку про свій родовід, про ді$ дуся Степана та бабцю Ольгу. Надзвичайно добре володіє Христина українською мовою. Ольга Луцик-Рем любила свого чоловіка Стефана. Він був першим її порадником і крити$ ком, малював декорації до поста$ новок її творів. Але в 1963 році видатний маляр Степан Луцик передчасно пішов із життя. Ольга тяжко пережила втрату чо$ ловіка. Згодом переселила$ ся до Міннеаполісу. Про$ довжувала бути активною в українській громаді. Пра$ цювала учителькою в укра$ їнській школі, писала вірші, п’єси, пісні, оповідання, часто дописувала до україн$ ських часописів під псевдо$ німом Ірина Плай. Ольга Луцик-Рем належала до Со$ юзу Українок Америки та інших жіночих організацій Америки й Канади. Відчутно тужила за Батьківщиною, особливо за Гуцульщиною і Космачем, переймалася, що українці, які прославилися своєю пра$ целюбністю на весь світ, не мали своєї незалежної держави. Хоч проживала українська патріотка в Америці, однак серцем була зав$ ше в Україні. Закликала україн$ ський народ до боротьби за вста$ новлення незалежності Україн$ ської Держави. Як у вірші “Наро$ де мій”: Народе мій, закований! В тюрмі про волю сниш. Нескорені катовані Падуть твої сини. І справді, падали українські сини в концтаборах росії, на бу$ дівництві Біломорканалу, на спо$ рудженні рудників і шахт росії й Казахстану. Вся земля Москов$ щини густо устелена українськи$ ми кістками, рясно полита укра$ їнськими сльозами. То ж не ви$ падково українська поетка Ольга Луцик-Рем з Америки закликала українців до єдности: …Тож дружно йдім, як з братом брат Бо жде нас Батьківщина. З’єднаймося! Хай згине кат! Ворожа сила згине! Вона віддавала себе служінню Україні сповна. Навчала україн$ ських дітей в Америці, організо$ вувала драматичні молодіжні гур$ тки, концерти, співала в різних хорах, зокрема в українському хорі “Дніпро”, багато трудилася для рідної церкви, була виховни$ цею пластунів. Але всій діяльнос$ ті Ольги Луцик-Рем передувала літературна і музична творчість. Вона написала сімнадцять п’єс для молоді, ряд творів для стар$ ших, низку гуморесок, есе, понад п’ятдесят пісень. Понад усе лю$ била Космач, Чорногору, Прут, мріяла туди повернутись. Напи$ сала п’єсу “Князі гуцульських полонин” і в 1956 році в Міннеа$ полісі здійснила її постановку. За всі свої 85 прожитих літ ук$ раїнська письменниця Ольга Лу$ цик-Рем залишила по собі велику спадщину. Її син Юрій згадує: “Мама залишила по собі немало Ольга Ременецька5Луцик, 1975 рік творів. Багато з них є рукописами які досі не переписані начисто йне відредаговані. Я тепер роз$ шифровую мамину спадщину. Багато з розшифрованого ми пе$ редали Міннесотський універси$ тет до відділу історії еміграції. Де$ що залишили собі. І це помалу переписую на комп’ютері аби бо$ дай наші діти і внуки могли заг$ лянути в минуле…”. Ольга Луцик-Рем була щирою приятелькою і мудрою наставни$ цею молодих письменників Аме$ рики. Особливо любила Ярину Зоряну, яка з вдячністю згадувала про свою вчительку: “Мені по$ щастило ділити цей твір Олі (так ми її звали) на сцені, який був поставлений заходом шістнадця$ того відділу Союзу Українок Аме$ рики в Міннеаполісі. Я напри$ кінці п’ятдесятих років очолюва$ ла цей відділ, тож довелося взяти на себе багато обов’язків, але мо$ лодість має свої позитиви: “Все здолаємо… море по коліна!” Віра Гринишин шила гуцульський одяг до вистави “Князі гуцуль$ ських полонин”, включаючи й весільний. Її доня – 16$літня Та$ ня – грала роль Княгині, а Воло$ димир Мінкович (Дзюньо), який тепер працює професором в Чи$ каго, грав роль Князя. Усі ролі виконували артисти-аматори, лише Лєна Карп’як-Бенцаль була професійною акторкою і співач$ кою. Я була за конферансьє, по$ яснювала звичаї та мову гуцулів (вистава виконувалася гуцуль$ ським діалектом), а Олі чоловік – покійний мистець Степан Луцик малював до вистави інквізити, декорації з допомогою яких пере$ ніс нас тоді в Космач. Хоч ми, ак$ тори, були тоді з багатоманітних теренів України, але виставу ми грали як справжні космацькі гу$ цули… Коли мені пощастило в 1992 році відвідати Україну і по$ бувати в Космачі – я безмежно раділа, що доторкнулася і сер$ цем, і всім своїм єством омріяної країни – Космацької Гуцульщи$ ни. І почувала себе так, начебто я направду народилася і виросла в цих горах Карпатах…” Ольга Луцик-Рем була шля$ хетною, талановитою, великою українською патріоткою. Вона вірила в незалежність і собор$ ність Української Держави, на ал$ тар якої поклала все своє життя. Та не судилося дочекатися. Нині 120$ліття від дня народження та 35$річчя від дня смерті княгині Космацьких гір відзначає вільна Україна, про яку так мріяла, для якої жила і творила Ольга Луцик$ Рем. Вільна Україна, оповита страшною війною Московщини проти нашого нескореного наро$ ду. І її творчість стає ще актуаль$ нішою, ще більш затребуваною, веде наш волелюбний народ до Перемоги. Вшанування Ольги Луцик, 1976 рік, Міннеаполіс, Міннесота

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин