Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Освіта · “Він про тих, хто з вірою твердо стоїть на своїх позиціях і не здається. Послідовники концепції національного виховання – з їх когорти”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Софія РУСОВА: “У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа і власне військо”

Слово Просвіти, №40 за 2025 рік

25 вересня в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбувся круглий стіл на тему “Феномен Софії Русової – садівниці, книжниці, просвітянки, предтечі української школи, виховательки поколінь”. Таким чином Україна 35-й раз відзначила Софіїн День. Лейтмотив заходу – цитата С. Русової: “У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа і власне військо”. Рідна мова дає дитині свободу думати і творити Тетяна СКИРДА, головна бібліотекарка Національної бібліотеки України ім. Ярослава Мудрого Ініціаторкою, співорганізаторкою, модераторкою, натхненницею заходу стала відома українська журналістка, голова громадської організації “Жіночий центр “Спадщина”” Галина Дацюк. З першого року відродження незалежності України Галина Дацюк, поділяючи погляди і настанови Софії Русової, чиє ім’я, як і багато інших, було викреслено з історії української держави радянськими чиновниками, вирішила донести правду й увічнити пам’ять великої просвітительки і педагогині. За 35 років послідовної, системної, кропіткої діяльності вона реалізувала багато надважливих справ із відновлення пам’яті С. Ф. Русової та висвітлення і популяризації її педагогічної спадщини. Ретельно продуманий Галиною Іванівною сценарій, вишукана добірка фотоматеріалів і видань Софії Русової та про неї, унікальні відеоматеріали, склад учасників круглого столу – однодумців і знавців подвижницької діяльності Софії Русової в педагогіці та освіті – створили захід неперевершеним. Пані Галина окреслила життєві віхи С. Ф. Русової, її концепцію національної освіти і виховання. Напередодні 170-річчя Русової йшлося про те, що все її життя, від дівчинки-садівниці до парламентарки, було пронизане боротьбою за своє незламне переконання, що Україна має стати вільною незалежною державою. Озвучено багато влучних цитат С. Русової, зокрема й заклик – “Прийдіть, будемо жити задля наших дітей!”. Як неосяжною і різновекторною була діяльність Софії Русової, так і у виступах ораторів було висвітлено багатогранність її педагогічної праці. Професор, доктор філологічних наук Микола Тимошик, назвавши Галину Дацюк найбільшою речницею Софії Русової, емоційно засудив вживання російської мови у сучасному українському суспільстві. Він зазначив, що в Україні має панувати єдина державна мова – українська, в усіх сферах діяльності. Зазначив, що двомовна школа – нонсенс і роздвоєння особистості дитини. Лише рідна мова дає дитині свободу думати і творити. Треба взяти за приклад бездоганне опанування С. Русовою української мови та невпинне її обстоювання. Нагадаю, що Русова – шведсько-французького походження, і в родині Ліндфорсів (дівоче прізвище Софії) розмовляли переважно французькою. Проте юна Софія зробила свій вибір на користь українського світу. Директорка навчального закладу освіти школа-дитячий садок І ступеня імені Софії Русової м. Києва Людмила Синекоп приємно вразила слухачів розповіддю про унікальний дошкільний заклад, який вона очолювала кілька десятиліть, і де педагогічний процес побудований на принципах концепції національного виховання С. Ф. Русової. Тепер Людмила Олексіївна очолює музей імені Софії Русової, який носить звання зразковий і є унікальним в системі дошкільних закладів України. Надзвичайний і Повноважний Посол України (в Македонії, Сербії, Болгарії) Віталій Москаленко розповів про останні п’ять років життя українського публіциста, історика, філософа Михайла Драгоманова, які він провів у Болгарії з думками про українство і українськість. Під впливом ідей Старої Київської громади і М. Драгоманова С. Русова стала на шлях боротьби за відродження самобутності українського народу, його мови, культури, освіти. Журналіст, письменник, заслужений працівник культури України, колишній голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України Юрій Плаксюк підтвердив значущість роботи Галини Дацюк із популяризації діяльності С. Русової і порушив питання збереження сільських сіл. Бо закрити сьогодні школу в селі означає позбавити важливого культурно-освітнього осередку, і цього не можна допускати. Журналістка, народна депутатка Верховної Ради України VI скликання, Почесна Голова Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги Ольга Кобець звернула увагу на те, що, створюючи власну концепцію національного виховання в Україні, С. Русова ретельно опанувала західноєвропейські педагогіки. Пані Ольга розповіла, що, навчаючись у Празі в Українському Вищому Педагогічному Інституті (1923), Олена Теліга була найкращою ученицею професорки С. Русової, яка викладала в Інституті теорію і історію педагогіки. Згодом вона оцінила її величну особистість і навіть організувала імпрезу у Кракові, присвячену Русовій. Директорка Житомирської початкової школи № 11, відмінниця освіти України Лідія Василець розповіла про першу Житомирську школу, створену на базі дитячих садочків від часів 1919–1921 рр., де також впроваджені принципи виховання і освіти за С. Русовою. Лідія Володимирівна висловила захоплення народною піснею “Глибокий колодязю, золоті ключі…”, яка прозвучала в аудіозаписі у виконанні народної артистки України Ніни Матвієнко. Рапсодію на цю пісню Микола Лисенко подарував подружжю Русових на їхнє весілля. Отакий розкішний подарунок! Олена Коваленко, доцентка кафедри дошкільної освіти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, кандидатка педагогічних наук, яка перша в незалежній Україні захистила дисертацію про С. Русову, презентувала “Концепцію національного дошкільного виховання С. Ф. Русової”. Пані Олена зазначила, що завдання, які виставляє С. Русова, суголосні працям Григорія Сковороди. Вона проаналізувала, що наразі реалізовано зі спадщини Софії Федорівни, а над чим належить ще добре попрацювати. А ще пані Олена прочитала вірш Ліни Костенко на осінню тематику, але глибокого філософського спрямування. Він про тих, хто з вірою твердо стоїть на своїх позиціях і не здається. Послідовники концепції національного виховання – з їх когорти. Присутня на заході культурна діячка, заслужена артистка естрадного мистецтва України, Посол Миру Леся Королик висловила загальну думку слухачів, високо оцінивши круглий стіл за участі добірного товариства державників і однодумців: “Мала за честь стати учасницею глибокого, душевного і надзвичайно натхненного заходу, присвяченого постаті, ідеям та спадщині Софії Русової – однієї з найвидатніших українських просвітниць, педагогинь і борчинь за національну ідентичність”. Добірка фотоматеріалів і видань Софії Русової та про неї, унікальні відеоматеріали доповнили захід. Партнери – Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого та громадська організація “Жіночий центр “Спадщина”. Педагогічні принципи Софії Русової в життєвому просторі Олени Теліги Ольга КОБЕЦЬ, журналістка, політична та громадська діячка У Національній парламентській бібліотеці імені Ярослава Мудрого відбулася 35-та урочиста академія, присвячена визначній українській вченій-педагогині Софії Русовій. Як завжди, ініціювала цю подію голова Жіночого центру “Спадщина”, уславлена українська журналістка Галина Дацюк, яка й започаткувала колись цю традицію на відзнаку Дня Софії. В ошатному залі зібралися шанувальники Софії Русової з Києва, Житомира і навіть з Італії. Прозвучала зворушлива розповідь про вчену самої Галини Дацюк, її найближчих соратників у цій справі професора Миколи Тимошика і колеги Юрія Плаксюка, дипломата Віталія Москаленка, дослідниці Олени Коваленко та Людмили Синекоп. Я також була запрошена на круглий стіл і підготувала виступ про цікаві лінії перетину двох великих жінок – Софії Русової та Олени Теліги. Олена Теліга зустрілася з Софією Русовою в Празі, вступивши на навчання до Українського Вищого Педагогічного Інституту восени 1923 року. Вона почала навчатися на історично-літературному відділі цього Інституту, підвідділ української мови і літератури, де Софія Русова викладала студентам-першокурсникам теорію та історію педагогіки уже в першому семестрі. Цікаво зазначити, що професорка С. Русова у “Виказі викладів” (у нашому розумінні – залікова книжка) поставила їй дуже високу оцінку: “Визначно”, що свідчить не тільки про старання студентки, тоді ще Олени Шовгенової, а й про її очевидну зацікавленість цим предметом, хоча, як відомо, педагогом Олена Теліга не стала. Дослідникам життя і творчості поетки відомо, що Олена Теліга не закінчила навчання в Українському Вищому педагогічному Інституті в Празі, і причини такого рішення на сучасний момент достеменно невідомі. Можна припустити, що тут зійшлося багато чого. По-перше, емігрантське життя в Чехії не давало перспектив отримати гідну роботу в школі, а по-друге, і це було чи не визначальним, у якийсь момент Олена засумнівалася у своїх педагогічних здібностях. Ця думка простежується у її листуванні з керівництвом Інституту, в якому, між іншим, можна віднайти і її плани щодо повернення в Інститут і завершення навчання. Однак це не означає, що знання, отримані в Інституті, їй у житті не знадобилися і Олена їх ніколи не застосовувала у своїй життєвій практиці. І це стосується насамперед тієї ж педагогіки, яку викладала професорка С. Русова. Зазначу, що, найперше, сама постать Софії Русової дуже чітко закарбувалася у свідомості майбутньої поетки й громадської діячки Олени Теліги. Ми бачимо, що до її образу вона звертається не раз у житті. Так уже через десятиліття, коли вона, сидячи у глухому польському селі Желязна Жондова, активно листується з найкращою подругою тих літ Наталею Лівицькою-Холодною, постійно наполегливо напрацьовуючи свої життєві ідеали і принципи, образ професорки Софії Русової постає перед нею, як окремий взірець людської життєвої позиції. Обговорюючи і таким чином досліджуючи разом з подругою різні типи людської і, зокрема, жіночої поведінки, вона особливо вирізняє постать Софії Русової як окремий тип, окремий взірець високодостойної особи, яку оточення, зокрема, студенти, та й чоловіки-колеги дуже поважають як висококласну спеціалістку і вчену. Звісно, молоді жінки Олена й Наталя, яким на той час було близько тридцяти, були надто зацікавлені у власній зовнішній привабливості, ретельно стежили за модними тенденціями й цінували гарне вбрання не менш, ніж інші риси тих чи інших осіб. Вони воліли б бачити професорку Софію Русову, якій на той час уже було близько сімдесяти п’яти літ, одягненою більш відповідно до їхніх смаків та уявлень. Тому Олена й ділиться своїм враженням: “Так, чоловіки не люблять, не захоплюються вченими жінками типу С. Русової…”, бо як же нею захоплюватися: “черевики – № 42, спідниця криво вдягнена”. І тут же додає, що незважаючи на це, чоловіки “приймають її до свого грона, а деякі навіть шанують її”. Однак педагогічні принципи, яких навчала С. Русова своїх студентів і, зокрема, Олену Телігу, вона глибоко засвоїла і дотримувалась у своїй життєвій практиці. При цьому слід згадати, що вона все ж деякий час працювала в школі, звісно, на добровільних засадах. Це була українська школа, яку організувала матір Наталії Лівицької-Холодної як голова Союзу українок-емігранток в Чехії. Цей досвід переконав Олену, що у неї є не тільки відповідні знання з педагогіки, а й здібності до виховання дітей, які її дуже полюбили. У цей час вона відновила клопотання перед адміністрацією Інституту про завершення навчання, однак, нам поки що невідомо, чим це клопотання завершилося. Педагогічні принципи, закладені професоркою С. Русовою, Олена Теліга не тільки сприйняла, але й запроваджувала у своїй діяльності протягом усього життя. Показовим щодо цього є лист О. Теліги до Н. Лівицької-Холодної від 24 липня 1932 року, де вона викладає свої погляди щодо виховання Наталчиної доньки Іди. На той момент Наталя зіткнулася у конфлікті зі своїми батьками щодо виховання доньки, яка певний час жила без матері. Олена радить, як вирішити цей конфлікт з огляду на саму дитину, щоб це не вплинуло насамперед на її психічний стан. Загалом проблема виховання особистості з високими моральними критеріями оцінки стоїть у центрі творчості Олени Теліги, зокрема, публіцистичної. З листування з Наталею Лівицькою- Холодною, іншими адресатами, Учасники і учасниці круглого столу “Феномен Софії Русової” у Національній бібліотеці ім. Ярослава Мудрого

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин