Освіта · “Круглий стіл був підсиленням духу у складний для всіх нас час, живим діалогом між минулим і майбутнім”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Не просто конкурс – інвестиція в культуру
Слово Просвіти, №40 за 2025 рік
для тих, що стали символом наших визвольних змагань, тим далі падатиме роз’яснююче світло від цього символу – тим ширші маси будуть бачити яскравий дороговказ для свого життя і для своєї боротьби”.
Якщо зникне національне виховання – зникне нація
Леся КОРОЛИК, заслужена артистка естрадного мистецтва України, Посол Миру Під час мого перебування в Києві мала за честь стати учасницею глибокого, душевного і надзвичайно натхненного заходу, присвяченого постаті, ідеям та спадщині Софії Русової – однієї з найвидатніших українських просвітниць, педагогинь і борчинь за національну ідентичність. Круглий стіл під назвою “Феномен Софії Русової” залишив по собі не протокол про проведення заходу, а світло великої постаті, яка й досі веде нас, українців, у непростому сьогоденні. Зібралися люди, заряджені ідеями Русової, які продовжують її справу – виховувати вільну людину в українському дусі – науковці, письменники, педагоги, громадські діячі – люди дії та єдиного духу. Мати змогу долучитися до цієї визначної події присвяченій Софії Русовій для мене не лише честь, а й глибока внутрішня потреба – бути там, де звучить українське слово, де говорять про школу як про святиню, а про дитину – як про Всесвіт, де єднаються покоління. Слова Софії Русової: “У народа, що живе вільно, є дві святині: власна школа і власне військо” – не просто цитата, це моральна формула виживання нації. Адже саме через школу нація відтворює себе, виховує гідного громадянина, здатного захищати її не лише зі зброєю, а й словом, думкою та щоденною працею. Модераторкою зустрічі була українська журналістка, письменниця, редакторка культурологічного тижневика “Слово Просвіти”, голова ГО “Жіночий центр “Спадщина” Галина Да-
Сахновщинський селищний голова Володимир Суєцький у своєму вітальному слові наголосив, що ця премія – не просто конкурс, а важлива культурна інвестиція громади. “У час війни, коли ворог прагне зруйнувати нашу культурну спадщину, ми зобов’язані берегти, збагачувати й поширювати українське слово”, – сказав очільник громади. Привітала учасників і Марина Зозуля (псевдонім Чайка Білоозерянська), лавреатка премії 2023 року. Вона звернулася до присутніх із такими словами: “Щаслива, що з цієї сцени можу привітати цюк, яка з Софією “живе” від 1991 року і відтоді організовує багато різних заходів присвячених Софії Русовій. Її розповідь була зворушлива, а кожне слово – влучне і торкалося душі всіх тих, хто прийшов послухати і пізнати глибше велику українку. Софія Русова ще на початку ХХ століття говорила про те, до чого ми лише тепер по-справжньому доростаємо. Вона стверджувала, що школа не може бути байдужою до національного – вона має відповідати духові народу, плекати в дитині не лише знання, а й любов до рідної землі, мови і культури. Для Русової дитина – це не “об’єкт” навчання, а цілий Всесвіт і саме в цьому й полягає глибина її педагогічного феномену. Сьогодні, в умовах війни, ці слова набувають особливого змісту. Адже ми бачимо: якщо людина не має внутрішнього стержня – вона не витримує. А виховати цей стержень може лише така школа, яка будується на духовних і національних цінностях, правді, любові до свого, і яка починається не з підручника, а з поваги до дитини, до мови, до культури. Під час круглого столу згадували про перший дитячий садочок у Києві, заснований Русовою у 15 років, її непохитну віру в те, що “нічого головнішого сьогодні, аніж виховання, ми не маємо”, про те, як 17-річна Софія у своєму рідному селі десять днів поспіль записувала пісні від місцевих бабусь, закладаючи таким чином новий етап у розвитку народознавства. Пригадали і те, як у вересні 1991 році, вперше за новітньої України, в с. Олешні, де народилася і виросла Софія, урочисто відзначили Софіїн День. Тепер щороку пані Галина Дацюк разом зі своїми колежанками, в день народження Софії Русової і напередодні Дня вчителя організовує заходи, присвячені “предтечі української педагогіки”. Говорили й про те, що сьогодні, як ніколи, важливо триматися за рідну мову, школу, традицію, силу родини і віру в себе. Поміж виступами доповідачів і доповідачок прозвучала українсвоїх колег – цьогорічних лавреатів – від імені голови Харківської обласної організації НСПУ Анатолія Петровича Стожука, який делегував мене сюди. Зичимо кожному автору творчого неспокою та світлої Музи!” Крім цього, в онлайн-форматі до лавреатів та земляків звернулася дочка Михайла Чабанівського – Оксана Хорозова. Цьогоріч премія відзначила своє 20-річчя. Протягом семи місяців конкурсна комісія опрацювала 21 поданий твір від 18 авторів. Переможців визначали у чотирьох номінаціях: “Проза”,
ська народна пісня у виконанні Ніни Матвієнко – “Ой глибокий колодязю, золотії ключі…”, на тему якої Микола Лисенко написав рапсодію, присвячену Русовій, і подарував у день її весілля з Олександром Русовим. Особливо вразив момент, коли розповідали про дитячі садочки, що працюють сьогодні за принципами Русової. В одному зних, Київському садочку імені Софії Русової, діти щоранку моляться, саджають чорнобривці, вишивають рушники на свій перший дзвоник, бо це жива українська традиція, яка виховує не просто школяра, а Людину. І сьогодні важливо не лише вивчати її ідеї, а й повертати їх у школи, університети та в родини, бо якщо зникне виховання – зникне нація. На заході також були представлені праці Софії Русової – багато з яких тривалий час, через радянську заборону, були недоступні для широкого загалу. Наступного року, у 2026-му, ми святкуватимемо 170 років від дня народження Софії Русової. І, як було зазначено під час заходу – ця дата має стати не лише урочистістю, а й точкою глибокого переосмислення, що ми будуємо, кого виховуємо і куди прямуємо, що українська школа має бути не просто освітньою інституцією, а джерелом сили. Бо, як писала Русова: “Українська школа має бути
“Поезія”, “Публіцистика” та “Література для дітей”. У підсумку лавреатами стали десять письменників з різних регіонів України, а саме: Номінація “Проза” 1 місце – Валерій Павлович М’ятович за книжку “Хазяйка крамниці”; 2 місце – Ігор Васильович Гургула за книжку “Час неляканих чорноземів”. Номінація “Публіцистика” 1 місце – Наталія Григорівна Сідларь-Дубова за книжку “Нація незламних людей”; 2 місце – Тетяна Павлівна Череп-Пероганич, Юрій Йосипович Пероганич за книжку “Дорога в нікуди…”. Номінація “Поезія” 1 місце – Ася Оксамитна (Іванова Анастасія Дмитрівна) за збірку поезій “У реверсі”; 2 місце – Ольга Володимирівна Бережна за збірку поезій “Зойк!”; 3 місце – Олександр Олексійович Ляскало за збірку поезій “Дорога сподівань”. Номінація “Література для ді¬ тей” 1 місце – Леся Михайлівна Пронь за книжку “Чарівна пір’їнка”; 2 місце – Ольга Володимирів-єдина, діяльна, трудова”. Саме така школа здатна виховати вільних людей. Круглий стіл у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого став не просто вшануванням пам’яті великої українки – він був підсиленням духу у складний для всіх нас час, живим діалогом між минулим і майбутнім – про те, як жити далі, щоб не втратити себе і не розчинитися у викликах сьогодення і ще раз довів, що українська освіта має ґрунтуватися на ідеях Софії Русової, які є нашим дороговказом сьогодні. І якщо ми хочемо мати сильну державу – ми маємо розпочати із сильної школи, яка й виховує вільних. Велика вдячність пані Тетяні Скирді – головній бібліотекарці Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого та пані Галині Дацюк – за організацію таких важливих заходів, які у спільній ідеї та в любові до рідного – українського, єднають навколо величі Особистостей. Ваша просвітницька праця є безцінною! Вдячність усім доповідачам за блискучі і надзвичайно натхненні виступи. Низький уклін вам усім! Приємно було не тільки послухати, а й висловити свою думку та поділитися своїми враженнями від спілкування та почутого.
Підготувала Галина ДАЦЮК на Савельєва за книжку “Дружок, або Чому собаки не вміють говорити”; 3 місце – Валентина Олександрівна Турчин за книжку “Абетка для тварин”. Переможці отримали дипломи, пам’ятні відзнаки та сертифікати на грошову частину премії. Лавреати зауважили високий рівень організації, теплу атмосферу та значущість премії для розвитку літературного руху. Один із них, Ігор Гургула з Львівщини, зауважив, що, маючи досвід отримання багатьох премій, ще не зустрічав такого ретельного підходу до організації й був щиро вражений цим. Наша літературна премія – це не лише спосіб вшанувати пам’ять нашого земляка Михайла Чабанівського, а й нагадування, що українська культура продовжує жити й розвиватися завдяки людям, які навіть у найважчі часи знаходять у собі сили творити. У цьому і полягає справжня безсмертність літератури: вона зберігає минуле, говорить про сьогодення і прокладає шлях у майбутнє. А також ми вкотре підкреслили те, що для громади є незмінною цінністю: культура – це не другорядна розкіш, а фундамент нашої ідентичності. Саме українське слово є нашим корінням і нашою силою. І доки воно звучить – Україна матиме майбутнє!
Виступає Людмила Синекоп, послідовниця концепції національного виховання за Софією Русовою
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
