Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Вона любить читання, значить, вона далеко піде у своєму мистецтві. Дай Боже, щоб збулося моє пророцтво”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Розмова з Тарасом Шевченком про Катерину Піунову

Слово Просвіти, №40 за 2025 рік

У межах цієї публікації немає жодної можливості та й потреби навіть зачепити біографію Катерини Піунової (1841–1909) позашевченкових часів1. Розповідь про драматичну захопленість поета юною артисткою, що тривала ледве чотири місяці, почуємо з вуст Тараса Григоровича. Розмова, звісно, уявна, але Шевченкові тексти справжні, не зачеплені чужим “ніже яким словом”. З його Щоденника, листів, поезій… Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, доктор історичних наук, лавреат Національної премії України імені Тараса Шевченка – Нагадаю, що дорогою із заслання в Петербург Тарас Шевченко прибув 20 верес2 ня 1857 року до Нижнього Новгорода й зму2 шений був залишитися тут надовго – виїхав із міста аж 8 березня 18582го. Відвідуючи місцевий театр, ви, дорогий Тарасе Григоровичу, одразу звернули увагу на молоду актрису Катерину Піунову, яку вперше згадали в Щоденнику 13 жовтня… – Спектакль був хоч-куди… Особливо Піунова була природна і граціозна. Легка грайлива роль їй до лиця і на її літа2… Сло$ вом, спектакль був блискучий… – На початку грудня, чекаючи в гості ве2 ликого друга, геніального артиста Михайла Щепкіна3, який мав виступити на сцені Нижньоновгородського театру, ви звернули2 ся до нього з неперевершеною пропозицією… – Чи не взяв би ти з собою рукопись “Москаля-чарівника”?4 Тут єсть прехоро$ ша дівчина і талантлива артистка, Піунова. То може б ви чи не вшкварили б сього “Ча$ рівника” навдивовижу нижегородським людям?... “Москаль-чарівник” єсть тут пе$ чатний. І Піунова сьогодні вчиться по-на$ шому говорить заходилась. Зраділо дів$ ча – аж заплакало. – Згадалося мені, що саме в той час, ве2 ликий Поете, творили ви славнозвісну поему “Неофіти” (завершена 8 грудня 1857 року), присвячену наприкінці грудня Михайлові Щепкіну, й там зустрічається це дивовижно ніжне слово – дівча… – Як у Італії росло Мале дівча. І красотою, Святою, чистою красою, Як тая лілія, цвіло. – Так і хочеться припустити, що мали перед собою живий образ тієї дівчати… Та наразі хочу розповісти, пане Тарасе, як Піу2 нова згадувала про здійснення вашого за2 мислу: “Я принесла свічку. Тарас Григорович розкрив п’єсу, яку він приніс із собою. Я взя2 ла свою роль, і, сидячи за столом при тьмя2 ному світлі однієї сальної свічки, почався мій перший урок української мови з Т. Г. Шев2 ченком для ролі Тетяни в п’єсі “Москаль2ча2 рівник”… Нахилившись над п’єсою, Тарас Григорович спідлоба поглядав на мене і схвально кивав головою, коли я поступово починала правильно вимовляти українські слова”. Хвала вам, істинний Учителю україн2 ської мови! Але ж уся творча заслуга, по2вашому, за Щепкіним… – Як благотворно вплинув Михайло Семенович на це миле й обдароване ство$ ріння. Вона виросла, покращала, порозум$ нішала після “Москаля-чарівника”, де во$ на зіграла роль Тетяни, і так чарівно зіграла, що глядачі ревли від захвату, а Михайло Се$ менович сказав мені, що вона перша артис$ тка, з якою він з такою насолодою грав Ми$ хайла Чупруна, і що знаменита Самойлова5 перед скромною Піуновою – солдатка. – Через кілька днів, 6 січня 1858 року, ви знову хвалили юну артистку… – Піунова сьогодні в ролі Простушки (водевіль Ленського)6 була такою милень$ кою, що не тільки московським-петербур$ зьким, паризьким би глядачам кинулася бу вічі. Даремно вона рум’яниться. Я їй ска$ жу про це. Від ролі Тетяни (в “Москалі-ча$ рівнику”) вона помітно вдосконалюється, і, якщо заміжжя їй не перешкодить, з неї виробиться самостійна велика артистка7. – Як складалися ваші особисті стосунки з Піуновою, котру разом із Щепкіним нази2 вали любою, милою Тетясею? – По суботах я і наймиліша Піунова обідаємо в Марії Дорохової… Директриса тутешнього інституту (шляхетних дів$ чат. – В. М.). Піднесена, симпатична жін$ ка!.. Вона ще мені живо нагадала своєю уривчастою прямою мовою, жестами і вза$ галі зовнішністю мого незабутнього друга, княжну Варвару Миколаївну Рєпніну. – А ввечері, коли не в театрі? – О шостій годині вечора відправився до Піунової. Застав її вдома. Продиктував їй вірші Курочкіна, а вона прочитала мені деякі речі Кольцова і потім ледь не всі бай$ ки Крилова. Я в захваті був від цього імп$ ровізованого літературного вечора і прий$ шов додому зовсім щасливий. Вона лю$ бить читання, значить, вона далеко піде у своєму мистецтві. Дай Боже, щоб збулося моє пророцтво… – А наступного дня? – Прочитав їй “Сцени з лицарських часів” Пушкіна… Вона прочитала мені “Кам’яного гостя”, і потім поїхали до Брилкіних8 обідати, після обіду в театр, ку$ ди пішов і я, абсолютно задоволений та$ ким теплим, прекрасним закінченням дня… – Наскільки пам’ятаю, це було 12 січня 18582го, але напередодні, дорогий Тарасе Григоровичу, ви вперше зізналися самі собі у значно більшому… – Я згадав, що я один із щасливців сві$ ту сього. Михайло Щепкін, їдучи з Ниж$ нього9, просив мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально вико$ нав його дружнє прохання… – У той час Тетяся розповіла вам про свої театральні, сиріч життєві, переживан2 ня… – Зайшов я до Піунової, мова зайшла про кінець її театрального року, про від$ новлення контракту. Їй, сердешній, стра$ шенно не хочеться залишатися в Нижньо$ му, а не знає, куди подіти себе. У Казань їй і хотілося б, але вона боїться там якоїсь Прокоф’євої, не суперниці, але страшної інтриганки. В такому її горі запропонував їй посильні послуги. Я напишу листа ди$ ректору Харківського театру і буду проси$ ти Михайла Семеновича Щепкіна про її заступництво. Як би це добре було, коли би вдалося їй переселитися в Харків… Не відкладаючи в довгий мішок, напи$ сав я і директору Харківського театру, і мо$ єму великому другові… – На жаль, лист до директора Харків2 ського театру Івана Щербини не зберігся, зате у зверненні до Михайла Семеновича за2 коханий Тарас Григорович істинно своїм чистим серцем поділився, і той лист у будь2 яке щире серце досі падає глибоко й невиди2 мим огнем пече… – Друже мій єдиний! Твоя і моя люба Тетяся Піунова хоче покинути Нижній Новгород, і добре зробить, їй тут погано, воно тут захрясне і пропаде, як щеня в ба$ зарі. Шкода буде такого молодого добра. Я їй порадив виїхати в Харків, і воно раде ви$ їхать, так от що мені на горенько, у Харко$ ві нема у мене ні одного доброго й можно$ го знакомого чоловіка, а в тебе певне єсть там такий чолов’яга. Дуже добре зробив би, якби ти йому гарненько написав та попросив од себе, щоб нашу любую Тетя$ сю там не занехаяли. А з неї, ти сам здоров бачив, і тепер уже артистка, що ж то з його буде, як попотреться та попом$ неться меж хорошими да добри$ ми людьми? Алмаз! Єй-богу, ал$ маз! Сам здоров бачиш, що ал$ маз. Воно з даром Божим, а до того розумненьке, слухняне і тру$ дяще. І якщо Бог не поможе йому вилізти на світ Божий із цього старовірського гнилого болота, то воно там захрясне і зогниє. А нам з тобою гріх буде… Нам колись добрі люде пома$ гали, поможемо ж і ми тепер по$ сильно, друже мій єдиний! Я вже написав і послав епістолію до ди$ ректора Харьковского театра, а якби ще ти од себе до його вчистив, то, може б, з того пшона зробилася б каша. А воно аж плаче та просить тебе, щоб ти укрив її своєю ве$ ликою славою. Зроби ж так, як воно і я те$ бе прошу, мій голубе сизий!... Ще раз про$ шу тебе, моє серце, напиши, до кого зна$ єш, в Харків… – У цій емоційно2хвилюючій і вибухово2 недовгій історії вкрай важлива хронологія подій, тому, з вашого дозволу, пане Тарасе, буду послідовно називати конкретні дати. Тож, очікуючи підмоги Щепкіна, ви знову побували 19 січня 18582го на виставі “Мос2 каль2чарівник”… – Сьогодні повторилася моя улюбле$ ниця в ролі Тетяни. Чарівна, як і в перший раз. Але Климовський (артист теат$ ру. – В. М.) у ролі Чупруна і у вимові, і у мі$ міці – вандал. Личаки плів, варвар, і тіль$ ки заважав моїй милій Тетясі. – Та хто б узагалі сподобався Шевчен2 кові в цій ролі після Щепкіна, та ще й у парі з Піуновою?! До речі, 21 січня відбувся її бе2 нефіс… – Бенефіс милочки Піунової. Повний театр глядачів і чарівна бенефіціан$ тка – прекрасна тема для газетної статей$ ки. Чи не спробувати? Спробуємо навман$ ня… – Оце тобі раз! Оце тобі два! Бо стаття “Бенефис госпожи Пиуновой, января 21, 1858 года” в новому для Шевченка театроз2 навчому жанрі з’явилася в газеті “Нижего2 родские губернские новости” вже через кіль2 ка днів! – И действительно, г-жа Пиунова дос$ тойно поддержала лестное мнение о себе. Независимо от юности и располагающей наружности, она так мила и естественна, что глядя на неё, забываешь театральные подмостки… Бенефициантка обладает все$ ми задатками сценического искусства, а это, вместе с молодостью её, конечно, по$ даёт большие надежды и в будущем… – Не сумніваюся, спрагла поетова душа була настільки захоплена 162-річною дівчи2 ною, що забувала “театральні підмостки”. Втім, очевидно, ви, мудрий чоловіче, не за2 були таки про доречні й глибокі побажання2 напучування молодій актрисі… – Но мы не скроем, что самые успехи её порождают и большие требования. Сколько можно судить, г-жа Пиунова с особенным пристрастием выбирает роли наивно-милых девушек. Слова нет: это лучшие её роли; но она не должна забы$ вать, что в них же кроются однообразие илёгкость, которые могут вредить её талан$ ту. Мы искренно думаем, что она может смело расширить свой репертуар; труда будет больше и вдумываться в роли нужно будет серьёзнее; но зато талант развернёт$ ся шире… – І знову2таки, навіть у такому високому І. Журавльов. Портрет К. Піунової. 1872 р. контексті закоханий рецензент не проминув зауважити… – В “Парижских нищих”10 г-жа Пиу$ нова исполнила роль Антуанетты весьма совестливо, но видно, что у ней не было сочувствия к роли… – Вибачте, пане Тарасе, щодо цього спектаклю у вас є ще й прецікавий запис у Щоденнику від 2 лютого… – Дана була драма “Парижские ни$ щие”. Роль Антуанетти виконала вона, і виконала краще, ніж першого разу, але я не аплодував. А чому, і сам не знаю. Мені здавалося, вона вище всяких аплодисмен$ тів. Але я цього нікому не сказав. – Отже, переконуємося, що справедли2 вий рецензент і закоханий чоловік – це дві різні ролі. А жінка сама по собі, з талантом жіночності, виявляється вище за талановиту артистку… Згадану вашу статтю було опубліковано (без підпису) 1 лютого 1858 року, а вже наступ2 ного дня в гостях, на іменинах, коли Піунова розпрощалася з господарями й виходила… – Тут же при ній прочитав я вголос уже надруковану статейку власного виробу про її бенефіс. Може бути, їй не сподобалося моє не підлесливе рукоділля, і вона поспі$ шила поїхати. – Якщо ви, дивовижний Тарасе Григоро2 вичу, справді прочитали вголос усю свою чи2 малу рецензію, то, на мій погляд, вибрали для цього не кращі час і місце. Навряд чи дівчина взагалі здатна була в атмосфері чу2 жих іменин за кілька хвилин осмислити за2 галом якраз унікально2похвальне й прекрас2 не “рукоділля”, що врешті2решт було найви2 щим у її долі… Не промину нагадати, що губернський масштаб оспівування молодої бенефіціантки Шевченкові здався недостатнім, і 3 лютого він звернувся до Михайла Щепкіна з про2 ханням… – По поводу її бенефіса написав я не$ величку статейку в газету, котору посилаю тобі: прочитай та прикинь своє до неї яке мудре слово, та оддай перепечатать в “Московских ведомостях”. Для нашої лю$ бої Тетясі се було б незгірше. – Артист не став додавати до статті сво2 го слова, але прохання друга виконав. Адже вже через тиждень (!) після вашого, дорогий Тарасе Григоровичу, звернення до Михайла Семеновича (11 лютого 1858 року) статтю було надруковано в “Приложениях” до газе2 ти “Московские ведомости”. Але час повернутися до розмови про ваші стосунки з Піуновою, що передували газет2 ним публікаціям. А вони розвивалися драма2 тично. До речі, після невдалого прочитання статті вголос уперше з’явився у Щоденнику, здавалося, несподіваний запис… – Та чи не плюнути мені на цю сердеч$ ну затію? Не плюй у колодязь, доведеться воду пити…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин