Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
“От де, люди, наша слава, Слава України!”
Слово Просвіти, №40 за 2025 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Коли випадає щаслива нагода стрітися зі своїм “храмом”, де промайнули твої кращі роки життя, то зазвичай блукаються думки-спогади, чуття і мрії. Однак завжди емоція все-таки бере верх, воєдино переплітаючи всі гами биття твого серця, вслухаючись у давні передзвони “посивілих” годинників на вежах Університету, які нині затихли, ніби очікуючи якогось первинного поштовху для продовження невпинної мелодії часу. А нині вони вже віддзвонили цілих 150! Наперед би більше! Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича відзначає своє святошне Ліття! Урочисте засідання Вченої Ради в завжди прекрасній Мармуровій залі. Велично звучить у виконанні університетського хору Національний Славень України “Ще не вмерла України”. Зі щемом для кожного лунають слова вічного студентського гімну “Гаудеамус”: “Будемо ж радіти, поки ми юні”. Неймовірна атмосфера, переповнена високими емоціями добра, любові і віри. Мабуть, кожен із присутніх – від поважних ректорів, професорів і до аспірантів та випускників – відчували себе в цій незбагненної краси залі “вічними” студентами. Бо тут насправді минала твоя юність із передчуттями незвіданих мрій і надій. Вона була свідком значущих подій і душевних потрясінь. Очевидно, сьогодні всі ті сущі, хто мав щасливу нагоду бути тут разом, принесли в своїх думках і серцях найбільший дарунок рідному Університету – “Вдячність!”. Для мене цей День особливо знаковий. Від ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Університету в особі ректора
Руслана Білоскурського вручалась найвища нагорода – орден Нестора Літописця, на якому викарбувано: “Любов не знає страху”. А ще – ювілейний просвітянський “Кобзар”. Це – Книга Книг, без цінностей якої немислимий поступ “нової української школи”. “Свою Україну любіть!” Цю святу Шевченкову заповідь ніби проповідував сьогодні тут Юрій Федькович, обнадійливо дивлячись на український люд. Він наділений цим правом, бо колись давно на вшануванні 25-літньої творчості Федьковича, сам Іван Франко (також студент цього Університету!) про нього скаже: “Був то першорядний талант, справжній поет з Божої ласки, неприятель московського монгольства”. Згадую саме Франка (хоча тут, у Чернівецькому університеті, він “довершував” лише 8-й семестр), бо саме в Народному домі він читав свого знаменитого “Мойсея”, зібравши навколо цього знакового дійства всю тодішню свідому Буковину, художню картину про що з любов’ю зберігають на філологічному факультеті, як чесноту свободи і правди Каменяра. Адже в своїй любові до України, Буковини він нагадує сущим, звертаючись до нащадків, щоби вберегли себе від гріха та не водили “дружбу” з московщиною, пам’ятаючи Шевченкову пересторогу – не “кохатися” з москалями: “Бо москалі – чужі люде... Москалі і світ божий в путо закували”. В умовах війни з рашистською ордою оця тяглість безперервного творення історичної правди для свого Народу, України продовжує жити в сучасному поколінні українців, щоби проганяти “всі неправди”, знати та розпитати “Мучеників, кого,
коли / За що розпинали!” Тому й ставив Франко на високий постамент національної Ідеї такий значущий для нинішньої доби клич – “Геть москву!”, сповідуючи Шевченкову заповідь. Бо насправді в ній містилася сама Божа істина про “се велике оскарження темного царства”, яке, мабуть, для всіх “мертвих, живих і ненарожденних” українців (і не тільки!) показувала сатанинську сутність здичавілої московщини. Сьогодні невтомний Каменяр національного Духу зі “своїм” Університетом, щоби закласти в нього силу, щоби …всі ми вірили, що своїми руками Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт, …Твердий змуруємо гостинець i за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. У важкі для українства часи національного упокорення Франко особливо поціновував тих народних просвітників, хто не волів бути уярмленим ні московщиною, ні іншими зайдами. Оскільки саме вони закладали в народну душу вікопомні Істини про дорогу будущини, якою і з ким наш Народ мусить прямувати до своєї Долі і Волі. Сьогодні не можна не згадати ці славні імена, які, будучи студентами й професорами, торували шлях до світла. Серед таких – знаний і незнаний Степан Смаль¬ Стоцький. Хоча він був одним із тих, хто закладав своєю українськістю, провісництвом і просвітництвом віру розділеного, національно та політично витолоченого українства в кращу будучину. Адже ще 1876 року, коли московським самодержцем і сатрапом олександром ІІ був виданий україножерний “емський указ”, 17-річний юнак засновує українське товариство і формує бібліотеку з творів українських письменників; у Віденському університеті захищає дисертацію про словозміни української мови; пише знамениту “Граматику” української мови і обирається головою філологічної секції НТШ; стає одним із найкращих знавців творчості Т. Шевченка, а його лекції про Шевченкові “Великий Льох”, “Сон”, “Кавказ”, “Юродивий” захоплено слухались годинами. А ще – він фундатор (серед 12 достойних українських учених) Української Академії Наук 1918
Продовження на стор. 2
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
мудрістю, зрощеною Шевченковим Запо$ вітом – “Свою Україну любіть!” Очевидно, саме з духовного простору ріднокультурності, рідномов’я, особистої і національної гідності формується Україн$ ська Нація. Тому виключно важливими для народу, особливо молоді, є високі приклади з життя славетних Українців. Їх завжди було достатньо. Вони нуртували безустану і скрізь, на всіх теренах україн$ ських соборних земель та за їх межами. Творці, борці, будителі, які жили Украї$ ною, мають бути серед нас і для нас. У цій величній “Резиденції”, як ніде, відчувається синергія ключових принци$ пів класичної європейської і національної освіти, педагогіки, вибудований навчаль$ ний процес на основі освітнього україно$ центризму, синтезувавши провідні націо$ нальні і європейські ідеї у нерозривну сув’язь. Вони нагадують нащадкам про сенси творення успішних і великих націй, стверджуючи правду, що думка про єдність і силу, любов до Батьківщини і патріотизм перетворюватиметься в безплідну ілюзію, якщо Нація не буде добротно ознайомлена зі своєю Історією, Мовою, Літературою, Культурою, великими творіннями видат$
всіх освітян України з Днем працівників ос$ віти, а також отримали можливість подиви$ тись документальний фільм Дмитра Лома$ чука за сценарієм Павла Мовчана “Нація рабів”. Обговорення болючих освітянських проблем модерував голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло Мовчан. Із доповідями виступали Георгій Філіпчук, Микола Голомша, Петро Чернега, Микола Вась$ ків, Іван Заєць, Юрій Нагулко, Олександер Ковалів, Сергій Присухін, Дмитро Ломачук, Фергад Туранли, Владислав Корнієнко та інші представни$ ки громадських організацій, науковці, діячі культури і осві$ ти. За результатами обговорен$ ня/дискусії прийняли резолю$ цію “Про стан освіти в Україні та необхідність відновлення ос$ вітнього суверенітету”.
Власн. інф.
них діячів нашого Народу. Тому якнайшвидше і як$ найдальше маємо відкинути цілий пласт ворожої для існу$ вання й життєтворчості укра$ їнської нації московської “педагогіки”, яка й досі нама$ гається скніти в освітньому процесі та змісті освіти. Мос$ ковська мова, культура, істо$ ричнні фальшиві “надбання” та персоналії ординства ма$ ють розглядатися тільки в контексті нашого національ$ ного гасла – “геть москву!”, як найактуальнішого нарати$ ву сьогодення і будучини, на$ полегливо заповнюючи ці пустоти національними та за$ гальнолюдськими цінностя$ ми, ідеалами та знаннями ук$ раїнської Культури. Будь-які посили, ідеї, вартості, методики сфальшованої, дефор$ мованої, цинічної та згубної для “вживан$ ня” ідеології руського міра, в основі якої міститься чорносотенний шовінізм та ста$ лінська “педагогіка”, мають бути повністю і назавжди позбавлені права на присутність у національному духовно$ му, науково-педагогіч$ ному, культурно-освіт$ ньому, інформаційному просторі. Завдання для Всеукраїнського універ$ ситетського “братства”, шкіл, ліцеїв, гімназій і дошкільних закладів. Інакше світової зна$ чимості педагогічні кон$ цепції (формування лю$ дини) великих Я. Ко$ менського та І. Песта$ лоцці (“Menschenbil$ dung”), Т. Шевченка (Ук$ райну любіте!) і Г. Сково$ роди, І. Огієнка і С. Ру$ сової, Б. Грінченка і С. Смаль2Стоцького втрачатимуть для Украї$
ни свій сенс і місію, якщо національна ос$ віта вживатиме й надалі будь-які “мораль$ но-етичні” стандарти московії, які ніколи не відображали істинних знань, правди, людяності, оскільки замінювалися брех$ нею, чванливістю, людиноненависниц$ твом, грабунком чужих цінностей. Пам’ятаймо, що саме в такій антигу$ манній ніші “педагогічного” ординства перебували мільйонні маси українства, са$ ме на цьому ґрунті формується нинішня педагогічна “культура” рашистів, яку вар$ то назавжди викинути узбіч цивілізаційно$ го шляху, натомість упроваджувати в тео$ рію і практику життєтворчості нашу націо$ нальну ідею – вагомий складник загально$ людськості, гуманізму, справедливості й історичної правди. Нині ця чеснота мусить бути з усім Ук$ раїнським Народом. Віримо, що Черні$ вецький Університет імені Юрія Федькови$ ча, відзначаючи свій Ювілей, несучи знаме$ но Свободи, Знань і Правди, завжди спові$ дуватиме священну заповітну і соборну Іс$ тину – “Здається – кращого немає нічого в Бога, як Дніпро та наша славная країна…” Славімо Університет! Слава Україні!
Георгій ФІЛІПЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
