Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про"читання · “Можна зігрітися й інших зігріть: Є у природи момент обертання!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

Обійнявши вітер

Слово Просвіти, №40–41 за 2023 рік

Ігор ФАРИНА, м. Шумськ на Тернопіллі Розповісти поезомовою про поривання душі береться нині чимало людей, і немає в цьому дивовижі. Але… Не все так просто, як може здатися спочатку, нерідко писання не можуть зацікавити, бо дехто, на жаль, вважає сповіддю душі паровозики проукраїнського змісту. Нерідко виходить, що такі автори не мають уявлення про технологію творчості. Та, на щастя, частенько маємо і протилежну картину. Перед нами з’являються друки, які переповідають те, що хвилює їх. І цю інтимність почувань, у якій воєдино сходяться громадянськість, філософічність та пейзажність, називають основоположністю своїх писань. До таких письмаків належить і Марія Маш зі Львова, котра заявила про це книгою “Сьогодні точно ні”. “Хоч цей день закінчиться вироком, але нехай хоч щось в їхніх серцях залишиться”, – ніби й нічого надзвичайного немає в цих рядках. Ловлю себе на думці, що кожен з нас не раз у своєму житті промовляв щось подібне. З одного боку існує спокуса надокучливого повторення добре знаного. А з іншого – боку за цим ризиком бачимо прагнення мовити щось неординарне, з того що назавжди зосталося на денці душі. Що? Та передусім світ неповторних образів й закономірно, що про це передусім говорять літературні тропи, серед яких бачимо порівняння, епітети та метафори. Але порівняльність є далекою від однаковості, чи не найчастіше уздріваємо рядки, в котрих звичними стали сполучники на кшталт “як”, “мов”, “ніби”, “наче” тощо. “Все зникло в повітрі як метеорит”, “Під ногами лежав любовний флер, наче світло вуличних ліхтарів”, “Ми відчуваємо, немов дельфіни, ехо з глибокої безодні”. Бачимо взірці цього тропу, в яких немає сполучників “Досконала любов – це станцьована пара”, “прийшла подивитися на нього – на живий експонат чоловічності”. Обидва підвиди одного тропу є простими порівняннями. Але побутують і складні, у яких мирно співіснують присутність та відсутність сполучників. “Лише згадати про неї – наче шкіру здерти”, “Пам’ять моя тепер чиста, як скло – може щось було або не було”, “Кожних три роки я закохуюсь знов – так, наче вперше”. А от епітети з творчого арсеналу Марії Маш можна розділити на дві частини – на вислови, які є звичними для нашого сприймання, та троп, у якому відбилося бачення навколосвіття авторкою. До перших, зокрема, можна віднести такі словосполуки, як “вершини гір”, “новий відлік”, “людський егоїзм”. Звісно, на їхньому тлі можна говорити про певний негативізм художнього мислення. Але, як мені здається, більше значення має те, що вони доречні в контекстах творів. Підсилює враження наявність епітетів із суто авторського мовлення: “палітра почуттів”, “серцеві вібрації”, “мережа домів”. Питання про літературні тропи, безумовно, було б далеким від повноти, якщо не згадати про метафори. Не можна, звісно, ствердити, що авторка часто промовляє ними. Але часто-густо цей троп у виконанні Марії Маш дивує несподіваністю мислення: “витягнула з колодязя спогадів море води”, “А досі не вміємо говорити серцями”, “…відчути смак повітря на долоні”. Згоден, що на основі подібних висловлювань з’являється можливість говорити про поетичність вираження думки. Але не менш цікавою вона є і тоді, коли віршовані тексти супроводжують прозаїзми, якщо Та не тільки в даному випадку це є очевидним, щось подібне спадає на думку, коли перед зором з’являються кольорові екстраполяції. “Зберіть з дахів білий сніг і зліпіть двох сніговиків”, “Можна маки червоні їй дарувати”, “А ти купила чорний перець горошком?”, “Яскрава зелень проростає з бруньок”, “Рожеве небо білих нічних снігів”. Можна, либонь, говорити й про інші нюансики позитивного впливу поетичних рядків на читальницьку свідомість, маючи на увазі слововиявність, богошукальницькі мотиви та культурологічні акценти. Не сумніваюся, що у книзі Марії Маш є цікавинки такого плану. Але мене на тлі процитованого у попередніх абзацах зацікавив інший момент – виникли думки про урбаністичність поезії, сама собою вона має право на існування у будь-якому виданні. Але в даному випадку маємо її поєднання з ліричністю, яка не є характерною для такої поезії. Неможливо однозначно пояснити цей феномен, тут право за собою залишають здогади. До їхньої помочі вирішив вдатися й автор цих нотаток. Радше за все дивнющість – насліддя ліричного думання жінки, яке ніколи не збагне й найпідготовленіший психолог, та як там не було б, а в результаті має словесну вибуховість. І те, що вона не заважає позитивності сприймання флером таємничості – реальність зворохобленого часу. Ще один момент. Якщо мати на увазі ці очевидності, то не може залишитися поза увагою питання про формотворчість. Зрозуміло, що європейська поезія орієнтується на верлібристику. Не варто, мабуть, заперечувати, що вітчизняна віршотворчість теж рухатиметься цим шляхом. Тим більше, що неперебутні верлібри існують у доробках багатьох поетів. Є ознакою часу, що й Марія Маш зібралася в цю дорогу, “обійнявши вітер, що прослизає між руками”. Що вона принесе? Час покаже… Переписавши бекари й бемолі. Можна зігрітисяу темноті: Світлом чиєїсь звичайної ролі. Можна зігрітися дотиком слів: Відстані, справді, отут ні до чого. Можна зігрітися нишком самій: Щиро довірившись з вірою Богу. Можна зігрітися, через вікно, Глянувши раптом на колір світання. Можна зігрітися й інших зігріть: Є у природи момент обертання! 20.09.2021 Лідія Анциперова на завершення зустрічі сказала: “Ваша поезія, пані Інно, надихає людей і не залишає байдужими. Ваша поезія ніжна, тендітна, чутлива, яскрава, сильна, потужна, переможна! Щира подяка вам за подароване натхнення, за віру в Перемогу України!” За матеріалами Czernowitz Art Info Centre Марія Маш. Сьогодні точно ні: вірші. – К.: Саміт8Книга. 2021. – 96 с.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин