На часі · “Цивілізаційне протистояння – України і московщини – тривало в усі часи, як боротьба світла з мороком”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Бібліотеку імені Олександра та Софії Русових у Чернігові очолив просвітянин
Слово Просвіти, №40–41 за 2023 рік
Галина ДАЦЮК, голова Жіночого Центру “Спадщина”
2 жовтня начальниця департаменту культури, туризму, національностей та релігії Чернігівської обласної військової адміністрації Людмила Замай представила колективам чотирьох закладів культури міста нових керівників. Замість Інни Аліференко обласну універсальну наукову бібліотеку імені Олександра та Софії Русових очолив Юрій Соболь, який раніше був генеральним директором НАІЗ “Чернігів стародавній”, але за першою освітою є бібліотекарем і починав свою трудову кар’єру саме з цієї бібліотеки. Юрій Соболь – член правління обласного товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка, співавтор дослідження “Цеглинка для рідного храму”. Для нашого тижневика, як власне і для ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, це перемога, до якої ми доклали частку серця і велику працю в непростій боротьбі з руськім міром. Кілька років тривала боротьба за перейменування обласної універсальної наукової бібліотеки, яка носила ім’я російського письменника
В. Короленка, відомого проімперським зневажливим ставленням до українства і до української мови зокрема. Десятки публікацій були видрукувані у “Слові Просвіти”, щоб переконати громадськість і владу Чернігівщини, наскільки важливою є присутність у культурному просторі краю імен Русових – засновників бібліотеки, патріотів України, державників і просвітителів, котрі кожним днем свого життя “виводили український народ з культурного дитинства”, для яких девізом життя був “обов’язок – понад усе!” І нарешті в червні цього року в культурному житті України відбулася непроминальна подія: рішенням обласної ради Чернігівській обласній науковій бібліотеці справедливо присвоєно імена Олександра та Софії Русових! Здійснилося! “Тішить, що громада і влада цього разу об’єдналися, усвідомивши, що жодному порівнянню не піддаються заслуги перед Чернігівщиною Короленка і Русових – надто різні величини в українській культурі та державництві! Непорівнянна, звісно, радість від присвоєння імені Русових з великою бідою, яку вчергове наслав на нашу землю ворог. Проте, якщо вдуматися, то ці події символічно стали поруч, бо цивілізаційне протистояння – України і московщини – тривало в усі часи, як боротьба світла з мороком”, – писав наш тижневик (“Русови повертаються до Чернігова”, “СП”, 15-23 червня 2023 р.). Проте радіти було зарано. Бо у вересні ми дізналися, що очолювати бібліотеку з новим іменем – Олександра та Софії Русових – збирається та сама директорка І. Аліференко, яка донедавна й чути не хотіла про Русових, яка з усіх сил старалася, аби не допустити перейменування, яка разом із командою чинила неприхований опір процесам декомунізації. Щоб не допустити цю несправедливість, голові Чернігівської обласної військової адміністрації В. А. Чаусу було направлено відкритий лист за підписом професора М. Тимошика, голови ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка П. Мовчана, професора Г. Філіпчука, журналістки Г. Дацюк (“Невже бібліотеку Русових знову очолить опонентка Русових?”, “СП”, 28 вересня – 4 жовтня
2023 р.). “Чи ж можна сьогодні, в умовах російсько-української війни, допустити консервацію далеких від державотворчих методів і стилю роботи цього важливого науково-просвітницького і державотворчого осередку краю?” – риторично і з тривогою запитували ми у зверненні. І от ще одна перемога на мапі великої боротьби за Україну. Віримо, що під час обговорення питання – продовжувати чи не продовжувати термін угоди з І. Аліференко, спрацювали і наші журналістські публікації і відкритий лист. Тому рішення прийняте справедливе: не продовжувати.
сійського сталінського письменника Максіма Горького, а в селі Радалівка – вул. Мічуріна. Січові стрільці брали участь у боях з російсько-більшовицькими загарбниками під Бахмачем, Крутами, в Києві, біля Житомира. Верховним головнокомандувачем січових стрільців вважався полковник армії УНР Євген Коновалець. Курінь Січових стрільців серед військових частин Армії УНР вирізнявся організованістю і боєздатністю і мав великий вплив на Директорію УНР. Після окупації УНР більшовицькою Росією керівні старшини Січових Стрільців стали творцями й головними постатями Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). У селі Бориси вулицю і провулок Гагаріна перейменували на Лесі Українки, а діяча НКВС і сталінського педагога Антона Макаренка на Калинову. У селах Великі Кринки і Степове вулиці Гагаріна перейменували на честь Григорія Сковороди. У селі Гуляйполе з’явилася вулиця Максима Залізняка Так пошанували керівника гайдамацького повстання, відомого під назвою Коліївщина. У селі Жуки пров. Гагаріна перейменували в пам’ять про славетного українського композитора Миколи Лисенка, а пров. пушкіна – на честь Тараса Шевченка. Івана Сірка – легендарного кошового отамана Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового – увічнили в назвах вулиць Глобиного (перейменовано вулицю Дружби народів) і села Манжелія (прибрали назву Чаврикова). Це Іванові Сірку присвятив свій бестселлер “Таємний посол” відомий український письменник, уродженець Лубен Володимир Малик. Це про нього написав один із своїх найкращих прозових творів “Яса” Юрій Мушке-
Бібліотеку Русових має очолювати людина україноцентрична, для якої імена подвижників, що лицарськи відвойовували і утверджували Україну, не порожній звук, а честь. Подія наснажує, додає сил і переконує, що чесне і справедливе журналістське слово, відважна громадянська позиція, безкомпромісність в обстоюванні української мови, української книжки, нашої історії – мають значення і силу! “А ви працюйте!” – заповідала Софія Русова своїй посестрі Зінаїді Мірній за кілька днів перед відходом, маючи на увазі працю для України...
тик. Це саме він перемагав у 65 боях. Це він є героєм багатьох українських пісень і казок. Це саме його після смерті нарекли характерником. Іван Сірко народився приблизно між 1605–1610 рр. У часи СССР компартійні ідеологи ретельно приховували той факт, що Іван Сірко разом із полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими жорстко й безкомпромісно виступив проти угоди з Московщиною. Він категорично відмовився підписувати Переяславську угоду і присягати московському царю Алєксєю. У 1660–1680 pp. його 12 разів обирали кошовим отаманом. Після Андрусівського договору 1667 року зайняв виразно антимосковську позицію. У 1672 році претендував на гетьманську булаву, що посварило остаточно з московським урядом, який заслав його до Тобольську. Після повернення з московської неволі (1673 рік) до кінця життя лишився противником Москви, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя. У селі Пироги вулиці Суворова і Гагаріна перейменували на честь Лесі Українки і Василя Симоненка. У селі Семимогили вулиця Мічуріна стала “Захисників України”, а Тімірязєва – Левка Симиренка (автор колекційного саду і помологічного розсадника), одного з найбагатших у Європі помологічних колекцій; окрім інших овочевих й ягідних рослин, розсадник включав: 900 сортів яблунь, 889 – груш, 84 – слив, 350 – вишень і черешень, 15 – бросквини, 36 – абрикоси, 165 – аґрусу, 54 – горіха. Вивчав зібрані ним сорти, поліпшував селекційним способом якість місця, акліматизував чужі й вивів нові (наприклад, популярний сорт яблуні Ренет Симиренка, названий ним на честь батька).
Полтавський офіс УІНП
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
