Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · с. 6сторінка оригіналу ↗

ПРАВО НА ВІДСТОРОНЕНІСТЬ?

Слово Просвіти, №41 за 2005 рік

ОТАКОЇ! ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ У голові чомусь відлунюють слова відомої пісні “Іноземці” не менш відомого гурту “Талітакум”. Дивна назва як для українського ВІА, але якийсь сенс можна вловити після зворотного прочитання. Українці дуже часто дозволяють собі забаву накидати на себе личину інтелігентного розумного і далекоглядного іноземця. Ця гра ні до чого не зобов’язує і не накладає відповідальності за слова. Ми оригінали і самолюби навіть у патріотичному пориві й у цьому нічого образливого немає. Інколи варто іронічно глянути на себе збоку. Адже ми таки любимо дивитися на українські справи збоку, з позиції скептичного й недовірливого оглядача, а то й знервованого бичувальника завжди винуватих своїх демократів. Життя під імперіями виховало нас частково іноземцями на “рідній не своїй землі”. А може, це якесь дитяче намагання хоч трохи відтермінувати момент, коли за державу треба відповідати особисто. Прикладів відстороненості надто багато. І зараз не бракує критиків Президента, звинувачень стороннього. Зазвичай це дуже подібні монологи звичайних жертв інформаційної війни, тобто, легковірних телеглядачів, які не читають добрих українських газет. Недавно зустрів такого і не зміг перебити одним духом викладену промову стороннього бичувальника. Такі люди люблять свою роль патетичних трагіків і радо сприймають наркотик емоційного політичного театру. Інші надмірно заклопотані стяганням особистих статків і відриваються від улюбленого заняття, щоб споглянути чергову політичну метушню і патріотично дорікнути завжди винуватим демократам і патріотам. І знову крах ілюзій, знову винні патріоти і Президент, знову обманутий українець честитиме владу тоном ображеного стороннього… Не хочуть українці змінювати натуру, бо політики захвалюють електорат і себе. Остання крапля дьогтю розвіяла сумнів у доконечній потребі українців удосконалюватися на ділі. Сталося таке, від чого я, і напевно, багато таких, як я, почуваються невимовно тяжко зрадженими й зневаженими в бездумний і безсоромний спосіб в ім’я незрозумілих ілюзій чи закликів до єдності. З року в рік усе зловісно й незмінно повторюється в різних формах і проявах, укорочуючи життя українцям. Приклад недавній. На урочистому відкритті пам’ятника В’ячеславові Чорноволу в Івано-Франківську представник із Луганська почав промову терпимою українською і з певними зусиллями, зрозумілими як для мешканця зросійщеного реґіону, міг продовжувати, але попросив дозволу поважного віча говорити російською — мовляв, немає різниці… І натовп, той, що ближче до центру, хором і голосно закричав: “Говори! Немає різниці!” Краще б мовчали гробовим мовчанням. Промовець, ніби зніяковіло, ще кілька разів повторив: “Немає ж різниці!”, а натовп наближених — знову те саме: “Говори. Немає різниці!” Глянув на декілька знайомих облич і побачив, як вони ховають очі, а здивований незвичною для Заходу реакцією промовець знітився і якось поспіхом завершив привітання. Чи має право українець, громадянин України з легкістю і якоюсь відстороненістю дозволяти порушення конституційного права державної мови, хоч на секунду відступатися від рідної мови, — мовляв, не шкода стерпіти задля спокою та ілюзії єдності? Чому цей сценарій раз по раз підсвідомо опановує нами в час великих емоцій і бере верх над самоповагою і розсудливістю? І це не лише слабкість збудженого натовпу. Недавно у Верховній Раді при розгляді кандидатури прем’єр-міністра пан Єхануров одержав від депутата Павла Мовчана справедливе зауваження щодо обов’язковості мовлення державною. Кандидат згодом поправився, але з реплікою, що це він робить для Мовчана. Подумалося гірко, що не українцям потрібен чиновницький реверанс у бік української мови, а однаково всім громадянам — це норма Конституції, без виконання якої прем’єр не позбудеться личини стороннього. Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ z СЛІДАМИ НАШИХ ВИСТУПІВ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин