Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Нашого цвіту... · с. 8сторінка оригіналу ↗

ВЕРЕСЕНЬ Ó КУЛЬТУРНОМУ ЦЕНТРІ УКРАЇНИ

Слово Просвіти, №41 за 2005 рік

З ПЕРШИХ УСТ Вересень у Культурному центрі був особливо насичений. Відвідувачі змогли ознайомитися із книжковими виставками, зокрема до 160-річчя з дня народження І. К. Карпенка-Карого, для них демонструвалися відеопрограми, серед яких — документальні фільми “Українське мистецтво. Світові величини” з Дмитром Горбачовим і “Консонанс” про хоровий спів українців (автори Ігор Жук і Валентин Марченко). Відбулася презентація “Українсько-англійсько-японського розмовника” (Львів, 2005; автор — професор Андрій Медведєв). Запам’ятався черговий Український музичний салон. Хвилюючим був вечір пам’яті протесту Василя Стуса, В’ячеслава Чорновола, Івана Дзюби проти хвилі арештів української інтелігенції в 1965 році. Ми запросили до себе доктора історичних наук Георгія Касьянова та колишнього політв’язня, правозахисника Василя Овсієнка, який півтора року перебував у в’язниці разом із Василем Стусом. Ішлося також про сучасне паломництво українців до Сандормоху і Соловків: нині у Культурному центрі розгорнута фотовиставка “Проща до Голгофи українців. 2005 рік”, підготовлена активістами української діаспори в Москві Тарасом Дудком, Христиною Кашубою, Віталієм Ляшуком. На початку вересня Культурний центр узяв активну участь у підготовці українського сегмента ХVIII Московської міжнародної книжкової виставки-ярмарку. Центр мав на ній окремий стенд, на якому були виставлені кілька наших книг, виданих українською мовою в Москві, зокрема “Прапор України на Арбаті” та “Михайло Грушевський: “Я оснувався в Москві, Арбат, 55”. Виокремлю два дні роботи Центру наприкінці місяця. 28 вересня вранці в Меморіальній кімнаті, присвяченій Тарасу Шевченкові й Михайлу Грушевському (відкрита у нас у квітні цього року за участю президента Академії педагогічних наук України, академіка Василя Кременя), пройшов Шевченківський урок з українським класом Московського лінгвістичного ліцею №1555. Діти вперше дізналися про те, що поет неодноразово бував в арбатському ареалі, блукав по його “закарлючистих вулицях”. У квітні 1861 року, коли прах Шевченка перевозили з Петербурга в Україну, домовина з тілом поета була встановлена у храмі Тихона Амафунтського на Арбатській площі, неподалік від якої тепер розташований Культурний центр. Увечері в рамках масштабного проекту “Презентація” Станіслав Лазебник представив написану ним разом із Ольгою Гавурою книгу про українців Канади “Роздуми на мосту з двобічним рухом” (К.: Етнос, 2004). А заслужений журналіст України Олег Гусєв презентував “Преображення на Помаранчевому майдані” — першу в світі книгу, присвячену Помаранчевій революції, що була надрукована вже наприкінці 2004 року. 29 вересня, у день народження Михайла Грушевського, працівники Культурного центру та Посольства України поклали квіти до меморіальної дошки Грушевському на вул. Погодінській, 2/3, де Михайло Сергійович жив на початку 30-х років минулого століття. “Вот уже 4-ый год живу я подневольно в Москве, оторванный-от Киева”,— писав учений у гіркому й відчайдушному листі до В’ячеслава Молотова незадовго до смерті. Тоді Грушевський в одному реченні підбив найважливіший підсумок свого життя: “Я всю жизнь свою посвятил исследованию истории Украины”. Того дня Культурний центр уперше організував панахиду по Михайлові Грушевському в храмі Св. Архистратига Михайла, що поруч із будинком, де мешкав великий українець. Центр презентував персональну виставку гобеленів народної художниці України, академіка Академії архітектури України Людмили Жоголь, яка зібрала зацікавлених українців, московську творчу еліту в галузі декоративного мистецтва. Усі витвори золотих рук майстрині дихають Україною, передають її самобутні й неповторні життєві барви. Перед гобеленами Жоголь спливають у пам’яті слова Василя Симоненка: “Україно, ти для мене диво...” Людмила Євгеніївна пообіцяла виткати гобелен спеціально для Українського дому в Москві. Під час відкриття виставки Людмили Жоголь відбулася презентація унікального альбому-каталогу Зої Чегусової “Декоративне мистецтво України кінця XX століття”, що розгортає захопливу картину творчості провідних художників професійного декоративного мистецтва. Тоді ж у Культурному центрі пройшов “круглий стіл” “Російська поезія в Україні” у рамках четвертого Московського міжнародного фестивалю-бієнале поетів, у якому взяли участь поети з Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Івано-Франківська, Сімферополя. У вересні у нас побували з діловим візитом голова Комітету телебачення і радіомовлення України Іван Чиж і перший заступник керівника Державного управління справами Президента України Юрій Лузан. 23 вересня міністр закордонних справ України Борис Тарасюк провів у Центрі зустріч з активом української діаспори в Росії, відзначивши активну і плідну роботу колективу нашого центру в царині пропаганди української культури й духовності. Глава Адміністрації Президента України Олег Рибачук, який уважно ознайомився з роботою Центру, записав у книзі почесних гостей: “Культурному форпосту європейської країни зі щирим захопленням від того, що ви робите, від вашого духу, ентузіазму й професійності!” Погодьтеся, що Культурний центр України в Москві живе цікаво і розмаїто. Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук z ПРЕМ’ЄРА РУБРИКИ: УКРАЇНА, АРБАТ, 9 Любов ГОЛОТА: Володими$ ре Юхимовичу, розкажіть прос$ вітянам, що тут діється на Арба$ ті, 9, під українським прапором у серці Москви? Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО: Культурний центр — унікальна, поки що єдина за кордоном українська державна установа такого роду. Його завдання — всебічне сприяння утвердженню й зміцненню міжнародного авторитету України. Конкретніше — пропаганда української культури й духовності в Росії, ознайомлення зарубіжної громадськості з історією, культурою, внутрішньою та зовнішньою політикою України, її досягненнями в суспільному й культурному житті. Це — участь у реалізації програм міжнародного співробітництва у галузі розвитку гуманітарних, науково-технічних та інформаційних зв’язків. Особливо важливий напрямок роботи — робота з українською діаспорою в Російській Федерації, співробітництво з українськими національно-культурними автономіями та організаціями, реалізація освітніх програм. Л. Г.: Володимире Юхимовичу, я щойно прочитала Ваш рукопис “Тарас Шевченко: “Пустилися ми Москву споглядати”. Скоро він стане книгою, яка, безсумнівно, додасть нових штрихів до кількох перебувань Тараса Григоровича в Москві, його останньої, смертної дороги в Україну через Москву. У якому контексті Ви провадили своє дослідження? В. М.: Не ставлячи під сумнів модерних і постмодерних технологій у шевченкознавстві, нітрохи не заперечуючи вивчення життя й особистості Шевченка крізь призму психоаналізу та впровадження етнопсихологічного дискурсу в дослідження творчості поета і т. ін., відчував потребу продовження У Центрі виступають українці Башкортостану традиційних історичних досліджень. Можна сказати, що я перебував у річищі підготовленої Інститутом літератури імені Т. Г. Шевченка чотиритомної Шевченківської енциклопедії та синтетичної наукової біографії Кобзаря. На мій погляд, у перспективі треба також створити багатотомну Шевченківську біографічну хроніку. Л. Г.: А які московські хроні$ ки, що до цього не використову$ валися, стали джерелами Ва$ шого дослідження? В. М.: Основне джерело, безперечно, — щоденники й листи самого Тараса Григоровича, в яких він розповідає про своє перебування в Москві, його твори, зокрема, написані в місті або під впливом московського перебування. Автори книги “Шевченко в Москве” (І. Карабутенко, О. Марусич, М. Новохатський) навіть стверджували таке: “Без перебільшення можна сказати, що Москву він (Шевченко) згадує мало не на кожній сторінці “Щоденника”. Насправді це перебільшення, хоча Москва згадується поетом часто (понад 30 разів), а в листах — понад 40 разів. За цими безцінними Шевченковими документами йдуть спогади, щоденники, листи й інші матеріали поетових знайомих, які зустрічалися з ним у Москві, або людей, які мали певну інформацію про його відвідини міста. Велике значення мають документи, що дали змогу встановити конкретні адреси перебування Шевченка в Москві. Це — архівні матеріали, різноманітні путівники по Москві й довідники (“Книга адресов жителей Москвы”, “Адрескалендарь жителей Москвы”, “Вся Москва”, інші адресні книги мешканців Москви, у тому числі чиновників і службовців); плани міста середини XIX століття; маловідомий “Алфавитный указатель” до планів усіх адміністративних дільниць Давно маю намір розповісти на сторінках “Слова Просві$ ти” про єдиний за межами нашої держави Культурний центр України, адреса якого більше, ніж промовиста: Москва, Ар$ бат, 9. Центр почав діяти ще в листопаді 1998 року, він є власністю України, підпорядковується адміністрації Прези$ дента. Постійно репрезентуючи національну культуру і ду$ ховність, Центр веде статистику своєї діяльності: відвідува$ чів і користувачів послугами Центру — понад сто тисяч, захо$ дів — близько тисячі. Презентативний цей заклад, по суті, має бути серцем української діаспори в Росії, культурним представництвом нашої вітчизни в Москві. Мій задум не ли$ ше визрів, а й мав потужний поштовх — цьогорічний День не$ залежності я провела саме там — у “форпості української духовності на московській землі”. Почула й побачила бага$ то, тож пропоную читачам нову рубрику для циклу матеріа$ лів: “Україна, Арбат, 9”. Для прем’єри рубрики обираю перше знайомство. Споді$ ваюся, що постать доктора історичних наук Володимира Мельниченка, генерального директора культурного центру України в Москві, науковця, журналіста, автора багатьох книг і публікацій, наших читачів вельми зацікавить. Значна частина його книг — “Україна на Арбаті, 9”, “Прапор України на Арбаті”, “Михайло Грушевський: я оснувався в Москві, Арбат, 55” створені саме тут, на Старому Арбаті, починаючи з 2001 року, коли Володимир Юхимович очолив колектив культурного центру. Генеральний директор В. Ю. Мельниченко — сьогодні наш гість. І крім його розповіді про щоденну діяльність Цен$ тру у вересні наша розмова торкалася чи не найголовнішого ідеологічного напрямку роботи Центру — його Шевченків$ ського проекту.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин