Нашого цвіту... · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЯК ШЕВЧЕНКО МОСКВУ СПОГЛЯДАЄ
Слово Просвіти, №41 за 2005 рік
Володимир Мельниченко із “талісманом” — Богданом Ступкою
Москви, що містить перелік тодішніх міських соборів, храмів, монастирів, готелів, поліцейських будок, а також “казенных, общественных и владельческих домов”. Серед історичних документів, які розкривають перебування домовини з прахом Шевченка у храмі Тихона біля Арбатських воріт, на першому місці стоять спогади очевидців цієї події, передусім Олександра Лазаревського, маловідомі матеріали від причетних до неї людей, наприклад, студента Московського університету з України Миколи Шугурова. Також я вперше залучив архівні документи Центрального історичного архіву Москви, що розповідають про храм святого Тихона та його священиків, які відслужили панахиду над прахом Тараса Шевченка. Великою підмогою у висвітленні московської атмосфери часів Кобзаря стали вперше використані нариси та спогади сучасників тодішньої Москви, зокрема давно забутих побутописців міста І. Кокорєва та П. Вістенгофа, приват-доцента Московського університету М. Давидова, академіка М. Богословського, а ще — корінного москвича і найпліднішого перекладача й видавця творів Шевченка російською мовою І. Бєлоусова та ін. Л. Г.: Які дослідницькі зав$ дання Ви ставили перед со$ бою? В. М.: Хотів зосередитися на малодосліджених або зовсім нерозкритих сюжетах перебування Шевченка в Москві і мав перед собою такі завдання: розповісти про те, як поет, кажучи його словами, “споглядав Москву”, де і в кого він у місті побував, що встиг побачити й оцінити, якими московськими бульварами, вулицями й провулками проходив чи проїжджав, які будинки, палаци, церкви й поліцейські будки його оточували. Оскільки значну частину часу в Москві поет провів у староарбатському та приарбатському ареалах, ці адреси стали предметом особливої уваги. Мені хотілося доповнити сучасною інформацією щоденникові записи Шевченка про його відвідини Москви в березні 1858 року, встановити адреси москвичів, у яких побував Тарас Григорович, — із тим, щоб найближчим часом скласти нарешті карту його перебування в місті, акцентувати деякі моменти впливу московських знайомств на творчість і долю Шевченка. І, звичайно ж, уточнити прізвища учасників панахиди, розкрити історію перебування домовини з прахом Кобзаря в храмі святого Тихона на Старому Арбаті 27—28 квітня 1861 року.
Можливо, на цих напрямах дослідження мені вдалося додати нові штрихи до московських сторінок біографії Тараса Шевченка. Л. Г.: Володимире Юхи$ мовичу, Культурний центр України в Москві здійснює масштабний проект “Тарас Шевченко”, що має завер$ шитися до 200$річного юві$ лею з дня народження Тара$ са Григоровича Шевченка. В. М.: Нам є чим звітувати перед державою в царині пропаганди в Росії життя і творчості національного генія. Щороку в березні у Культурному центрі проходять урочисті вечори й концерти, присвячені Шевченкові, на які ми запрошуємо відомих артистів, діячів науки й культури. Скажімо, 2002 року до нас із Санкт-Петербурга приїхав народний артист України й Росії Валерій Івченко. Зал буквально завмер, коли Шевченкові поезії читав народний артист Росії Олексій Петренко. 2003 року на урочистості, присвячені Кобзареві, до Центру приїхав із шевченкіаною народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Анатолій Паламаренко. В урочистому вечорі, присвяченому 190-й річниці з дня народження Шевченка, взяли участь Надзвичайний і Повноважний Посол України в Російській Федерації Микола Білоблоцький і народний депутат України, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України, академік Микола Жулинський. 2005 року на Шевченківських святах у Культурному центрі побував народний депутат України, голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка поет Павло Мовчан. В урочистому концерті взяв участь ансамбль солістів “Благовіст” Українського академічного фольклорно-етнографічного ансамблю “Калина”. Поетичну композицію “Не питайте свою долю” за баладами і думами Тараса Шевченка блискуче виконала народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Раїса Недашківська. У рамках проекту “Тарас Шевченко” в Центрі раніше, ніж в Укра-
Народний артист Анатолій Паламаренко підкорив зал своїм виступом їні, відбулася презентація перших томів Повного — дванадцятитомного — зібрання творів Кобзаря. Також у нас пройшла презентація документального телефільму “Мій Шевченко”, знятого на “Студії 1+1”. Глядачі зустрілися з авторами фільму Юрієм Макаровим та Оленою Чекан. Постійно приїздять до Центру лауреати Національної премії імені Тараса Шевченка, а славетний Богдан Ступка вже став нашим живим талісманом. У нас виступали Ніна Матвієнко, Марія Стеф’юк, Євген Станкович, Мирослав Скорик, пройшла фотовиставка Василя Пилип’юка, кілька разів виставлялися гобелени Людмили Жоголь... Навесні 2003 року ми запросили до себе співробітників Шевченківського національного заповідника в Каневі й разом із ними відкрили книжкову виставку “Безсмертне слово Кобзаря” з фондів заповідника. Відвідувачі центру мали змогу подивитися відеофільм про Шевченківський заповідник і Тарасову гору. Л. Г.: Це був масовий україн$ ський десант, успішному пред$ ставництву якого Ви сприяли. А які творчі розробки Центру вра$ зили Москву і її мешканців? В. М.: До 190-річчя з дня народження поета в Культурному центрі пройшла презентація монографії лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, доктора філологічних наук Юрія Барабаша “Коли забуду тебе, Єрусалиме...” Щороку Центр організовує конкурс на краще читання поетичних творів Шевченка серед московських студентів і школярів, а в московському лінгвістичному ліцеї №1555 проводить Шевченківські уроки. Проте найголовнішим нашим подарунком до Шевченківського ювілею став вихід у світ збірки вибраних поетичних творів Кобзаря українською і російською мовами, упорядкований у Культурному центрі за підтримки Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України та Національного музею Тараса Шевченка. Збірник покликаний популяризувати творчість національного генія серед української діаспори в Росії та інших країнах СНД. Видання щедро ілюстроване малюнками, офортами і малярськими творами Шевченка, які віддзеркалюють ще одну яскраву грань його могутнього таланту, наочно підтверджують його неосяжний мистецький потенціал. Ми розіслали її в усі організації української діаспори в Росії та в обласні російські бібліотеки. Наступним важливим кроком, який обов’язково матиме добре продовження в майбутньому, стало відкриття в Центрі 27 квітня 2005 року Меморіальної кімнати, присвяченої Тарасу Шевченку й Михайлу Грушевському. Тепер кожний може отримати потрібну інформацію про перебування Кобзаря в Москві. Із часом ми підготуємо пішохідну й автобусну екскурсії по Шевченківських місцях Москви. У процесі нашої специфічної культурницької роботи в столиці Росії виникають ідеї і пропозиції з відзначення 200-річного ювілею, які виходять за рамки Культурного центру. Л. Г.: Можливо, варто опри$ люднити їх у нашій розмові та закликати громадськість під$ тримати їх словом і ділом? В. М.: Передусім треба подумати про те, щоб у концепцію відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка включили всенародний похід останнім шляхом Кобзаря з Петербурга в Україну навесні 1861 року. Мабуть, найкраще це було б зробити в 2011 році, до 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка. У цьому контексті Москва має посісти ключове місце на російському відрізкові походу, а в ній головні події мають відбутися в Культурному центрі України в Москві та недалеко від нього — на тому місці, де була церква Тихона Амафунтського. До речі, вона чекає зримого закарбування до пам’яті сучасної Москви, адже церкві святого Тихона в новій Росії поталанило значно менше, ніж сусідній, теж знесеній, церкві Бориса і Гліба біля Арбатських воріт. У травні 1997 року навпроти кінотеатру “Художественный” було відкрито пам’ятний знак, присвячений церкві Бориса і Гліба, а також зведено чималеньку каплицю, на якій читаємо: “Часовня во имя святых Благоверных Страстотерпцев Бориса и Глеба по благословению Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия II. Сооружена в 1997 году... в пределах исторического места размещения храма во имя святых Бориса и Глеба, построенного в 1483 году, перестроенного в XVI и XIX веках и разрушенного в 1930 году, а также на месте церкви святителя Тихона Амафунтского у Арбатских ворот, существовавшей здесь в начале XVII века до 1933 года”. Каплицю справді збудовано лише приблизно “в межах історичного місця розміщення храму в ім’я святих Бориса і Гліба”, бо цей храм містився значно далі, у бік до Воздвиженки, а стоїть каплиця практично на місці церкви святителя Тихона Амафунтського... Так що ми маємо тепер можливість відслужити панахиду та поставити свічку за упокій душі Кобзаря на тому місці, де стояла його домовина 27—28 квітня 1861 року. Починаючи з нинішнього року, Культурний центр робитиме це щорічно. Утім, оскільки каплиця в ім’я святителя Тихона Амафунтського відсутня, то доцільно порушити пи-
z
Черкаський народний хор тання про встановлення хоча б окремого пам’ятного знака на честь церкви, яка дала пристановище праху великого українця. Очевидно, що треба встановити меморіальну дошку на одному з московських будинків, які відвідував Тарас Шевченко. Враховуючи те, що не всі вони збереглися, скажімо, давно немає найпершого у цьому ряду будинку Щепотьєвої у Воротниковському провулку, в якому мешкав Щепкін, можна було б розглянути принаймні два варіанти. Перший — будинок №24 на Тверському бульварі, в якому Шевченко тричі побував у Сергія Аксакова. Другий — будинок Російської академії живопису, скульптури й архітектури на М’ясницькій, 21, куди поет двічі приходив до Аполлона Мокрицького. Тим паче, що Шевченко був академіком Петербурзької академії мистецтв. Уже тепер треба визначитися, хто з шевченкознавців, які володіють письменницьким даром, міг би підготувати книгу “Шевченко” в серії “Жизнь замечательных людей” для московського видавництва “Молодая гвардия”. Це дасть можливість розповісти багатьом новим читачам у Росії та за її межами про життя і творчість великого Кобзаря. В Україні доцільно видати новітню колективну монографію (чи збірник статей) на тему “Московські друзі і знайомі Тараса Шевченка”, в якій розкрити стосунки поета з Михайлом Щепкіним, Осипом Бодянським, Михайлом Максимовичем, Варварою Рєпніною та іншими сучасниками Шевченка, згаданими в цій книзі. Було б доцільно провести в Культурному центрі України в Москві наукову конференцію “Шевченко і Москва” на базі Московського і Київського університетів та Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. З урахуванням того, що московські маршрути Тараса Григоровича тепер відомі, можна було б зняти про них документальний фільм, який допоможе багатьом уявити поета в Москві середини 40—50 рр. XIX століття та побачити сучасний вигляд будинків і місць, у яких він побував. Нарешті, хочеться сподіватися на підтримку держави у спорудженні біля входу до Культурного центру України в Москві пам’ятника Тарасу Шевченкові, що стане гідним українським наголосом не лише в арбатському ареалі, а й в усій Москві та Росії. Хай би Тарас Григорович постав на Старому Арбаті молодим, яким він уперше (липень 1844 року) приїхав у першопрестольну й написав у ній геніально-болісний “Чигрине, Чигрине”... Не рвіть, думи, не паліте! Може, верну знову Мою правду безталанну, Моє тихе слово.
Записала Любов ГОЛОТА
Фото Любові БОГДАН
У Культурному центрі вітають Юрія Барабаша з отриманням Національної премії імені Тараса Шевченка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
