Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Зона особливої уваги · с. 10сторінка оригіналу ↗

Відсутність сучасної національної ідеї в Україні має виразно негативні наслідки в усіх сферах нашого державотворення. Адже якщо немає національної ідеї, то немає й державної ідеології. А це прямо відбивається на системі освіти — як вищої, так і середньої.

Слово Просвіти, №41 за 2005 рік

же влучно сказав про подібні факти цькування усього самостійно мислячого: “Маховик сталінської людожерної машини крутиться іще довго буде крутитися. Я вже втратив віру в те, що він колись зупиниться”. Ось як розгорталася ця бараниківська драма. Після Першого з’їзду педпрацівників уже незалежної України 1992 року Микола Аннусов, ковтнувши свіжого повітря змін, розробив власну комплексну програму національного виховання, навчання та розвитку дитини, починаючи з дошкільного віку, що ґрунтувалася на працях українських класиків-педагогів Сковороди, Сухомлинського, Ушинського, Ващенка, Русової та інших. Спочатку Миколу Івановича підтримали Біловодське райвно, Луганський інститут післядипломної освіти і навіть Київський інститут системних досліджень. Але після чергової зміни керівництва Біловодського райвно все це вже не мало для його нової завідувачки Тетяни Степанової аж ніякого значення: “Новшества нам не нужны. Хотите экспериментировать — езжайте назад в свою Россию!” (До цього Аннусов із дружиною як молоді спеціалісти працювали кілька років у Ростовській області, де, до речі, вітали їхнє педагогічне новаторство). Таким чином, пані Степанова відкинула рекомендації Київського інституту системних досліджень щодо створення на базі Бараниківської середньої школи експериментального майданчика для втілення вжиття задумів педагога-новатора. Тоді Микола Аннусов нелегально створив у себе вдома недільну школу, де виховував своїх маленьких односельців за допомогою світу краси природи, гри, казки, музики, малюнка, фантазії та творчості. Авторитет учителя Аннусова серед бараниківців був дуже високим, і батьки охоче приводили до нього кожного недільного ранку своїх дітей. Микола Іванович ішов з малечею у поле, до лісу, на гору, де діти вчилися слухати музику буття, співали, малювали, вчилися на природі рахувати, читати й писати. Будинок же, який у цей час добудовувала родина Аннусових, отримав від самих дітей назву “будинок радощів”. Його маленькі відвідувачі з гордістю розповідали всім, що вони учитимуться саме там, а не в школі. Факт сам по собі вельми промовистий. І досі на цьому подвір’ї панує якась невловима казкова атмосфера, хоча “будинку радощів” там не існує вже десять років... Зате керівникові районної освіти Степановій педагогічна діяльність бараниківського вчителя видалася кричущим неподобством, івона нацькувала на оселю Аннусових санстанцію — мовляв, невідомо, якими там тістечками хазяї годують чужих дітей. Зрозуміло, що “будинок радощів” у Бараниківці було заборонено. Півроку Микола Іванович даремно намагався довести на всіх освітянських рівнях цінність своїх ідей. Тоді, як і годиться справжньому новатору, який не бажає працювати за зашкарублими шаблонами, у лютому 1995-го він покидає школу. Тільки його близькі та родичі бачили, як боляче йому було зважитися на цей крок. Звичайно, діти не могли тоді підтримати свого улюбленого вчителя, який став безробітним. Але їхні батьки не залишили Аннусова без уваги. Його сусід, голова місцевого колгоспу, запропонував йому роботу в іншій галузі й допоміг із придбанням тварин для домашнього господарства. Ночами Микола Іванович продовжував працювати над своїми педагогічними розробками, з якими на семінари та конференції вже їздила його дружина Віра, бо з колгоспу на такі заходи не відпускали. Це також не сподобалося освітянській “еліті” Біловодського району, і вона не знайшла нічого кращого, як через директора Бараниківської школи Олександра Плясулю нацькувати старшокласників на зривання уроків Віри Андріївни. Терпець подружжя Аннусових урвався, коли такі, з дозволу сказати, педагоги почали мститися їхній доньці-шестикласниці. До Бараниківки приїхав луганський кореспондент радіо “Свобода”. Після його виступу в ефірі Тетяну Степанову 2000 року звільнили з посади, але звільнили з підвищенням: з того часу вона обійняла посаду заступника райдержадміністрації з гуманітарних питань, на якій перебуває й досьогодні. Микола Аннусов працював у сільгосппідприємстві до 2002 року, поки воно не розпалося, а відтоді вже став справжнім безробітним і повністю присвятив себе домашньому господарству. Після перемоги Помаранчевої революції, для якої він як “рухівець” і помічник депутата Петра Олійника зробив у своєму районі чимало, сам луганський “губернатор” Олексій Данилов обіцяв Миколі Івановичу повну реалізацію його освітянських ідей. Але Аннусова досі не допустили навіть працювати у школі під надуманою причиною, не те що на-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин