Політика · с. 2сторінка оригіналу ↗
МОСКОВСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ДРАМИ
Слово Просвіти, №41 за 2005 рік
ПОГЛЯД ікаво, що, як запевняють соціологи, значно зріс рейтинг довіри до засобів масової інформації (+20 %), чого не було в минулому. Вочевидь, це слід віднести до проведення послідовної політики Президента, спрямованої на утвердження реальної свободи слова. Не бракує соціологічних прогнозів і щодо можливих результатів голосування за майбутній парламент. Так, 20,9 % опитаних соціологічною службою “Український барометр” готові проголосувати за партію “Народний союз “Наша Україна”, якщо партійний список очолить Віктор Ющенко. Блок партій Юлії Тимошенко на третьому місці з результатом 16,8 % після Партії реґіонів на чолі з Віктором Януковичем, за яку готові проголосувати 19,8 % опитаних. Комуністи й соціалісти зможуть набрати відповідно 6,8 % та 6,7 %, а новостворений блок Володимира Литвина — 5,1 % голосів. До результатів соціологічних досліджень в Україні слід ставитися досить обережно: можна так скласти запитальник, щоб підвести респондентів до бажаної для певних сил відповіді — на жаль, такі скандальні випадки були зафіксовані в минулому. Та попри це і нинішні результати, і факти з реального життя відбивають ті громадські настрої і той рівень суспільної свідомості, які справді панують у суспільстві. Усе зводиться до таких тенденцій: 1) гірке розчарування тим, що не справдилися ідеали та надії Майдану — в повному обсязі і негайно; 2) розкол у помаранчевому таборі завдав шкоди обом блокам і на наступних виборах жоден із них не зможе одержати вирішальну перевагу і знову Верховна Рада буде “барвистою” в політичному сенсі, що може перетворити її в дискусійний клуб, схожий на нинішній. 3) цей розкол торкнувся не тільки блоків Ющенка та Тимошенко, а й їхніх найближчих союзників та електорату загалом. Розкол у політикумі можна простежити на прикладі двох партій — Української республіканської “Собор” та “Реформи і порядок” (ПРП). Парламентська група першої, що входить до фракції блоку Юлії Тимошенко, пішла врозріз із лінією партійної програми: не проголосувавши за кандидатуру на посаду прем’єра Єханурова, вона опинилася в одному таборі з комуністами й есдеками(о). Лідер партії Анатолій Матвієнко розцінив цю позицію як таку, що діє не на користь українським інтересам і є зрадою їх. Депутати, які майже всі входять до партійного проводу, скориставшись емоційною заявою Матвієнка про те, що на знак протесту він складає обов’язки голови і виходить із партії, поспішили задовольнити її. На засіданні Центральної ради — найвищого партійного органу між з’їздами — вони намагалися усунути Матвієнка від керівництва, незважаючи на відкликання ним своєї поспішної заяви. Причина в тому, що Матвієнко — прихильник створення разом з іншими національнодемократичними партіями правого передвиборного блоку, а республіканці-депутати, які мріють про збереження своїх депутатських мандатів, віддають перевагу приєднанню до блоку Юлії Тимошенко на правах сателіта. Це яскраво виявили дебати на засіданні ЦР, і його учасники переважною більшістю залишили Матвієнка на посту голови. Але депутати-соборяни не погодилися з рішенням Центральної ради і повели в пресі атаки на Матвієнка. Такі дії вносять сум’яття в партійні ряди, і вже розпочався розкол в обласних організаціях. Партія “Реформи і порядок” також готова до схожого перебігу подій: частина її провідників підтримує Ющенка, її голова Віктор Пинзеник прийняв пропозицію очолити Міністерство фінансів, а інша частина вслід за екс-прем’єром Миколою Томенком тягнеться до блоку БЮТ. Думки розійшлися на недавньому позачерговому з’їзді, та прихильники єднання з БЮТ зуміли записати в рішення положення про початок переговорів з Юлією Тимошенко. Однак не виключено, що остаточне рішення прийматиме наступний партійний з’їзд, що відбудеться ближче до виборів. Ці розколи супроводжуються розрахованою на передвиборну агітацію риторикою. Прихильники різних угруповань замість того, щоб представити електоратові позитиви свого блоку і свого лідера, намагаються паплюжити своїх колишніх союзників, а тепер — опонентів. Найбільше вправляються в нападках на Ющенка прибічники Юлії Тимошенко. Це пояснюється двома причинами: 1) давньою недемократичною традицією робити ставку на так званий компромат — очорненням суперників позначені попередні й парламентські, й президентські перегони; 2) ідеологія обох таборів одна і та ж — це ідеологія Помаранчевої революції; жоден табір нічого нового не запропонував, — отож обмінюються звинуваченнями одне одного у відступі від ідеалів Майдану. Звичайно, Віктор Ющенко наробив чимало помилок. Вони полягають у тому, що йому спочатку не вдалося дотриматися проголошених принципів: відділити бізнес від політики і політичних лідерів від участі в уряді. Але під час кризи він зробив рішучий крок на виправлення цієї помилки і намагається довести розпочате до логічного кінця. Справедливі також закиди Президентові про так зване кумівство у кадровій політиці, про упущення у вихованні старшого сина, факти з розгульного життя якого стали, не без зусиль мас-медіа, відомі широкому загалу. Можна критикувати Ющенка і за підписання ухваленого Верховною Радою Закону про відновлення недоторканності депутатів місцевих рад усупереч обіцянці в останньому інтерв’ю не підписувати цього документа. Можна, за бажання, знайти ще чимало “смертних гріхів” Президента. Але ні в кого не викликає сумніву, що багато з обіцяного на Майдані втілено і втілюється в життя. Зокрема Україна все впевненіше стає демократичною державою, преса нині справді вільна, на неї не здійснюється тиск центральних владних структур і для журналістів не стало заборонених тем. Так само, як не виникає сумніву в тому, що Ющенко прагне виправити помилки, неминучі в даній ситуації і при тій складній спадщині, яка дісталася від минулого режиму (он Кучма, коли йшов на другий строк, заявляв, що попередніх п’ять років він учився на президента, хоча й під час другої каденції виявився таким же нікудишнім учнем). І коли покласти на терези помилки і благі справи Президента, то другі явно переважають. Зрештою, у Ющенка є основне — українська душа, орієнтація на відстоювання українських інтересів у будь-якій справі — чи то внутрішньої, чи-то зовнішньої політики. Юлія Тимошенко, на жаль, на догоду меркантильному прагненню перемогти на парламентських виборах, щоб прийти до влади, схоже, готова поступитися загальнонаціональними інтересами. Тому й не гребує будь-якими засобами. Скажімо, її погляди на політреформу змінилися з точністю до навпаки. Свого часу її фракція була єдиною у Верховній Раді, яка не підтримала законопроекту про реформу в пакеті з іншими законами. Нині ж екс-прем’єрміністр не тільки підтримує цю саму реформу, а й прагне втілити її в життя якомога швидше. Змінилися її погляди і на євроінтеграцію України. Євросоюз тепер її не приваблює, бо, на
СУД І ДІЛО
Політична криза, що розігралася після сенсаційних телевиступів екс-держсекретаря Зінченка, екс-віцепрем’єра Томенка та експрем’єра Юлії Тимошенко, закінчилася відстороненням із президентського оточення найодіозніших його представників і відставкою уряду й формуванням нового. Табір помаранчевих розділився навпіл — на прихильників блоку Віктора Ющенка та прихильників блоку Юлії Тимошенко. Гостра інформаційна війна компроматів, що розпочалася разом із цим, нині перейшла у початкову фазу парламентських перегонів задовго до їх офіційного оголошення. При цьому втратили в очах суспільства лідери обох сторін. Соціологічна служба “Український барометр” зафіксувала, що рівень довіри до Ющенка за два тижні вересня знизився на 8 % і баланс довіри опустився до мінус 5,2 %; а рівень довіри до екс-прем’єра за цей же час упав на 9 % (баланс довіри — мінус 18 %).
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
