Музика · с. 14сторінка оригіналу ↗
«НАВІТЬ КРАПЛЯ ЗУСИЛЬ ЗРОШУЄ ПУСТЕЛЮ БЕЗДУХОВНОСТІ»
Слово Просвіти, №41 за 2005 рік
ДОБРА СПРАВА
— Пані Євгеніє, чи не засмучує Вас те, що Вам, народній артистці, доводиться бути менеджером-організатором, забираючи час у творчості? — У нашій країні це, на жаль, норма. У часи Радянського Союзу існував “Держконцерт” (у Києві — “Укрконцерт”), котрий чітко керував концертно-гастрольним процесом, і в артиста не боліла голова, він займався своєю творчістю, яка, до речі, забирає колосальні сили. Із приходом незалежності фактично зникли культурно-мистецькі центри, що координували діяльність академічних музикантів. Нині можна говорити лише про те, що у нас є шоу-бізнес, мета якого — розкручувати естрадних виконавців і заробляти гроші на попсі. Тут справді з’явилися майже професійні менеджери. А от класична й академічна музика хибно вважається чимось застарілим, неактуальним і навіть непотрібним у нашій країні. Це вже стало політикою, яка нав’язується нам державною байдужістю, а також засобами масової інформації, особливо телебаченням. На примітивній популярній музиці виховується нове покоління, і є вже молоді люди, які не мають уявлення про музику Баха і Моцарта. Але ж висока музика — це найвища інстанція, що відкриває горизонти для серця. Вона, як та чарівна фея, торкається диригентською паличкою, — і людина починає мислити й відчувати, по-іншому дивитися на світ… У моєму гастрольному житті траплялося чимало знаменних зустрічей. Здається, у Кіровограді я виконувала концерт Альфреда Шнітке з оркестром. Це дуже складна музика для непідготовленого слухача. Після концерту до мене підійшов зовні дивний хлопець років 17—18: рожево-синє волосся, зачіска під панка, сережки у вухах, “блискавки” на одязі… Він сказав: “Дякую, пані Євгеніє, за те, що ви сьогодні перевернули мені душу. Я займаюся музикою, маю свою рок-групу і мені здавалося: те, що я роблю, — найвище мистецтво. Коли ж почув цю музику, то зрозумів, що я — нікчема і мені треба вчитися і вчитися…” У такі миті розумієш, що класична музика — ніби релігія. Люди звертаються до найвищих сил — до Бога, а музика — це теж звернення до Небес, вона допомагає зрозуміти сенс буття, наповнює благодатною енергією. Але більшість людей живе ніби за глухим парканом. Я зрозуміла, що треба будити Україну. Ми занепадаємо, хоча весь світ живиться нашими талантами. Так, у нас є елітарна публіка, яка любить класичну музику і ходить на концерти. Але загал слухає Вєрку Сердючку і Поплавського. Чому? Мабуть, ще й тому, що раніше пристойно викладали музику в загальноосвітніх школах, а тепер чимала частина дітей узагалі відрізана від неї. У Києві ще щось відбувається, а в провінції — повна тиша. Із делікатності не називатиму міста, де під час моїх гастролей з оркестром до нас підійшов організатор концерту і сказав: “Ви знаєте, у нас уже двадцять років не було живого оркестру. Двадцять років! А купити записи класичної музики — то просто проблема”. Мене часто питають: “Чому серйозна музика відсутня у нас на телебаченні? Я хочу, щоб моя дитина виховувалася на найкращих зразках мистецтва, а не на телемордобої…” Справді, чому? Невже дешевше утримувати в’язниці, ніж виховувати людей у добрі й порядності?.. Років із чотири тому я твердо телю бездуховності. За чотири роки ми провели багато заходів, особливо підтримуємо молодих і зовсім юних, мені дуже приємно, що минулий сезон завершився поїздкою дитячого хору Національної радіокомпанії на фестиваль в “Артек”. Що фінансово живить “Київ-Класік”? Заможні однодумці, які добре розуміють, що класична музика їм прибутку не дасть, але вона виховує порядних людей і державі це дуже вигідно. Нашим спонсорам не бракує мудрості, щоб стояти над усім тим безладом, що твориться вкраїні, вони розуміють: головне — не втратити духовності. Наша нація переживає важкий період, через страждання і муки пробивається до оновлення. Ми мусимо вистояти, мусимо влитися в сім’ю європейських країн. Саме з такими думками я започаткувала проект “Елітні вечори камерної музики у Національній філармонії України”, знову ж таки спрямований на популяризацію української класики в контексті світових
— Лев Ревуцький, Віктор Косенко, Василь Барвінський, Микола Лисенко… Окремий концерт я присвятила 125-річчю композитора-дисидента Федора Якименка. Це брат відомого у нас Якова Степового, він тридцять років прожив за кордоном. І ось сталося відкриття цього чудового композитора. Федір Якименко, до речі, був першим учителем Ігоря Стравінського, заклав фундамент його композиторського стилю. “Проблема” названих мною митців полягала лише в тому, що вони не пролетарські композитори, тому комуністичні ідеологи дуже вибірково давали їм хід. — А хто із сучасних композиторів — учасники Ваших проектів? — Передусім Євген Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик, Володимир Губа, Жанна і Левко Колодуби, композитори з діаспори. Сучасна фортепіанна музика сповнена філософією. Виконавцю потрібно тембрально, пластично передати всі тонкощі заду-
— Що підносить Вас над грішною землею, і що живить? — Хвилини раювання — це спілкування з високим і прекрасним мистецтвом, із духовно близькими людьми. Я згадую місто Фолкстон під Лондоном, де проходив конкурс ім. Ієгуді Менухіна. Якось ішла центром міста, дуже стомлена і засмучена через дрібницю (здається, у клас не потрапила, бо не було ключа). Бачу, біля якогось колодязя стоять чепурненькі бабусі з дідусями і регочуть-сміються. Із цікавості підійшла. Виявляється, до колодязного барабана прилипла хусточка. Барабан крутиться, а хусточка висить і не падає. І всі чекають, кожний висловлює припущення, коли ж та хусточка впаде. Смішно було за цим спостерігати. А вони милуються і сміються. “Навіжені!”, — подумала я і пішла. А згодом зрозуміла: ті літні люди, цінуючи хвилини спілкування-раювання, з будьякої дрібниці добували радість, а не сум. Це — основа життя…
Володимир КОСКІН
z
Народна артистка України, лауреат міжнародних конкурсів в Іта$ лії та Іспанії, художній керівник Київського камерного ансамблю “Контрасти”, доцент Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, солістка Державного камерного ансамблю “Ки$ ївські солісти”, президент Культурно-мистецького фонду “Київ$ Класік”, автор проекту “Елітні вечори камерної музики у Національ$ ній філармонії України” — все це Євгенія БАСАЛАЄВА. Світова преса захоплено пише про неповторне виконання Євге$ нією Басалаєвою творів Й. Баха, В. Моцарта, К. Дебюссі, К. Вебера, П. Гіндеміта, А. Шнітке, Е. Шоссона, Д. Шостаковича… Унікальність її виконавського стилю пов’язують із глибоким проникненням у різ$ ностильові пласти музики. Але передусім її грі притаманні експре$ сивність і романтична піднесеність, і це створює особливу атмосфе$ ру щирого спілкування зі слухачем.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
