«Просвіта» сьогодні · с. 4сторінка оригіналу ↗
КОМПЛЕКС ЙОНИ, чи АМНЕЗІЯ ПАМ’ЯТІ?
Слово Просвіти, №41 за 2005 рік
КОНФЕРЕНЦІЯ найти відповіді на це запитання, зрозуміти його причини і вказати на шляхи вирішення була покликана науковопрактична конференція “Духовна велич України” під егідою Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка та Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Конференція проходила 5 жовтня у приміщенні Національного педагогічного університету й зібрала різних за фахом і званням осіб. Вів конференцію професор кафедри загальної фізики, голова “Просвіти” при університеті імені М. Драгоманова Іван Тихонович Горбачук. Вступне слово тримав перший проректор Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова Володимир Павлович Бех. Обговорення розпочали зі з’ясування причин післяпомаранчевої кризи. Ігор КАГА- НЕЦЬ, директор Інституту метафізичних досліджень “Перехід
IV”, виступив із дослідженням “Від оранжевого світанку до сонячного перетворення” і запропонував власний погляд на ситуацію в країні. Після подій Помаранчевої революції українцям хочеться зрозуміти, що відбувається сьогодні, куди Україна рухається, і що їм робити. Для того, щоб зрозуміти теперішню ситуацію й поточні реалії, наголошує пан Каганець, слід з’ясувати, за якими закономірностями Україна розвивається. На думку Ігоря Каганця, Україна — це етносоціальний, біосоціальний і, враховуючи аспект української землі, геосоціальний організм, який розвивається у пульсуючому режимі. І ця пульсація України пов’язана із так званим сонячно-місячним циклом, що складає 532 роки. Кожні 532 роки на території України відбувається активізація електротритонію, розпочинається нова доба українського етносоціального організму. Він проходить віхи оновлення, підйому і стабілізації. Через певний час Україна входить у стан кризи. Знову відбувається оновлення і вихід на вищий рівень. На початку кожного циклу Україна формує нову державну систему. Витоки сучасної української нації сягають часів перших згадок про Запорозьку Січ. Це приблизно 1480 рік. До цього ми бачимо інші українські державні системи й інші українські етносоціальні утворення: Аський союз і люди, які називали себе асами або богатирями, Київська Русь і народ русичів, який, безумовно, є українським етносом. Зараз Україна перебуває в перехідному періоді, відбувається не що інше, як зачаття нового українського етносу — нової форми оновленого українського етносоціального організму. На другому етапі відбувається внесення перетворюючої інформації. Помаранчева революція була активацією українського етносоціального організму. Ми стоїмо на порозі внесення в Україну нової перетворюючої генетичної інформації. Ця інформація приведе до зачаття нової української етнічної істоти, що ознаменує собою чергову фазу оновлення українського етносоціального організму. А оскільки всі соціальні процеси починаються в духовній сфері, з духовного імпульсу, то найближчим часом слід очікувати в Україні появу дуже потужної інформації світоглядного характеру, яка приведе українців знову до дії. Ми стоїмо на порозі великого національного руху, переконаний Ігор Каганець. Цей рух буде суттєво потужнішим і якіснішим, ніж тогорічний спалах. Ірина НОВИЧЕНКО — голова Київського обласного осередку Всеукраїнської асоціації жінок “Славія”, старший викладач кафедри україністики Національного медичного університету імені О. Богомольця — у своєму слові, в основу якого лягла робота “Точка опори”, наголошувала на кризі у суспільстві, вказувала на шляхи виходу з цієї кризи. Ми пережили жорстоку кризу, що виявилася для нас важчою, ніж економічна чи політична. Це криза моралі. Пані Ірина розповіла, як під час прямого ефіру на радіо “Ера” слухачі назвали антиконституційною вимогу панування української мови у вищих школах, національну спрямованість порівняли з німецьким фашизмом, а саму пані Ірину та Анатолія Погрібного, який також брав участь у передачі, звинуватили у розколі держави. Звичка “бити своїх, щоб чужі боялися”, — це жахлива риса нашої ментальності. Коли при спілкуванні зі студентами ми наголошуємо на місії, покладеній на українців, багато хто сахається такого імперативу, питає, чи маємо ми право так про себе говорити, чи не перебільшуємо своїх досягнень і ролі України. І ці применшування — від того, що не знаємо своїх досягнень. Адже це українці винайшли колесо, приручили коня, розробили вагомі землеробські технології, зробили значний внесок у літакой ракетобудування. Кожна третя технологія у світі — це технологія, створена українцями. Треба припинити внутрішню істерію, що ми не маємо права говорити про свої досягнення, треба позбутися страхів. Психологи говорять про комплекс Йони (назва походить із біблійної історії про пророка Йону, якому Господь наказав проповідувати у Ніневії, але той злякався і втік. Потім він зрозумів свою помилку і виконав покладену на нього місію). Цей комплекс — наша перешкода. Ми боїмося когось образити, боїмося, що про нас подумають інші. Треба припинити ці страхи. Ми мусимо створювати конструктив і позитив. Нам також слід припинити шукати те, що нас роз’єднує, а шукати те, що нас єднає. Закінчила доповідь Ірина Новиченко словами філософа: “Цілься в сонце, хоча, ймовірно, ти не потрапиш у нього. Але твоя стріла злетить вище, ніж у тому випадку, коли твоя мета була одного зросту з тобою”. Давайте цілитися в сонце, — закликала пані Ірина. Шукати сонячного рівня української освіти запропонувала у своєму виступі “Українська мова у старшій профільній школі: стан і перспективи” Любов МАЦЬКО, академік АПН України, д
р філолог. наук, професор, зав. кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова. Доповідачка розпочала виступ словами Грушевського про те, що в сучасному світі культурну працю всі народи провадять тільки своєю національною мовою. Василь Сухомлинський казав: “Учень стає сином народу тільки через слово”. За партами і за столами сидить народ, — зазначила пані Любов Мацько. Щоб він став українським, українська мова повинна панувати в усіх навчальних закладах. Нині обговорюється концепція профільного навчання у старшій ланці загальноосвітньої школи — 10—12 класах. Це найвідповідальніший період, коли дитина пізнає свою самоцінність; шукає ідеали, формує себе як українця. Доповідачка висловила стурбованість тим фактом, що в шкільній програмі українську мову потіснили іншими дисциплінами. Нестандартною виявилася доповідь студента Національного університету “Києво Могилянська академія” Дмитра ДРОЗДОВ-
Слово тримає Володимир Павлович Бех
Фото Олександра Галати
СЬКОГО “Мова як засіб відновлення генетичної пам’яті”. Пан Дмитро наголосив на зв’язку етносу з рідною мовою. Мова — це джерело енергії. Коли ми розмовляємо, редукуючи і сприймаючи постійні енергетичні потоки однієї частоти, ми проходимо своєрідну енерготерапію. Однією з основних функцій мови у XXI столітті має стати, крім комунікативної, ще й людинотворча. У новий історичний період мова повинна усвідомлюватися як засіб самоідентифікації, самоповернення до глибинних історичних традицій. Українська мова — це мова наших батьків і дідів, яку ми маємо повернути з глибин нашої пам’яті, це втілення української національної ідеї, це засіб солідаризації та єднання на духовно-культурному рівні, це могутній струмінь націєтворення через інтеграцію в світове співтовариство. Наша проблема в тому, що сьогодні українське суспільство постає у вигляді мутанта з двома головами: одна дивиться на Росію, інша — на Європу. Ми потребуємо якісної свідомості, свідомості XXI століття, яка не знає обмежень. Ліна Костенко у своїх публічних виступах неодноразово наголошувала на тому, що українська історія споконвіку була трагічна, споконвіку меч і вогонь лютували на наших землях, і тим не менш провидіння чи якась інша сила намагалася врятувати жменю української землі від загальної руйнації. Кілька разів упродовж нашої історії було знищено генетичні коди України. Сьогодні, коли ми запитуємо: “Чи подобається вам Тарас Шевченко?”, і чуємо у відповідь: “Тарас Шевченко мене не цікавить”, — то це вже апокаліпсис, катастрофа думки, коди знищено. Українці — це нація, у якій шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого переміщення народів на іншу територію відбувалася амнезія рідної мови й амнезія історичної пам’яті. Наша свідомість спаралізована. Далі слово мовила Світлана ШЕВЧУК — професор, зав. кафедри культури української мови Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова, заслужений працівник освіти України. Дослідження мало назву “Мова — чинник національної самоідентифікації українців”. Мова — категорія духовна. А дух народу — це все те, що становить силу і гідність народу і переходить у спадок від одного покоління до іншого. Розмаїтість мов і народів зумовлена
Уже чотирнадцять років Україна незалежна. Наче ні утисків, ні заборон, ні переслідувань немає, а своєю мовою не володіємо і вчити не поспішаємо. Постійно озираємося то на Схід, то на Захід, боячись визнати роль України у світовому поступі, не сприймаємо власних досягнень, переймаємося іншими культурами, зневажаючи свою, виступаємо проти панування української мови в засобах масової інформації, книговидавничій царині, закладах освіти (навіть пропонуємо надати російській статусу офіційної), патріотизм називаємо фашизмом, заявляємо про розбрат і розкол України на тлі українського питання. Звідки ця криза моралі, яку спостерігаємо в українському суспільстві?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
