“Треба діяти розумно, сміливо, рішуче, усією громадою”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
МОВА ЄДИНА
Слово Просвіти, №41 за 2007 рік
Фото Олександра Литвиненка державною мовою, дипломатам сусідніх держав — втручатися у наші внутрішні справи, робити безпідставні заяви, державним службовцям — порушувати чинну Конституцію? Відомий мовознавець Лариса Масенко зазначила, що причин такого ганебного становища кілька. Внаслідок голодоморів винищено мільйони носіїв української мови, її соціальну базу — селянство. Результатом проімперської русифікаторської політики стало відчутне збайдужіння до національних мов: хочеш мати високу посаду, кар’єрне зростання — навчайся і спілкуйся російською. Саме так було в колишньому Союзі. Більшовицька імперія зла розпалася, а містечкова психологія жива й тепер. Чому ми досі не можемо зупинити наступ русифікації? А тому, що нерідко саме на таких засадах перебуває значна частина інтелігенції. Згадайте звернення представників української інтелігенції до партій правлячої коаліції, опубліковане 3 серпня в “Голосі України”. Під ним підписи майже всіх акторів Національного театру російської драми ім. Лесі Українки на чолі з головним режисером М. Резніковичем. Чому цей театр має носити ім’я Лесі Українки, а названий він так 1938 року? Чи не доцільніше театрові носити ім’я М. Булгакова, видатного російського письменника, киянина?
Реакція свідомих українців на це звернення, щиро кажучи, була млявою. А там ішлося не лише про перегляд чинного законодавства щодо державності мови, насамперед були випади проти Української національної держави. У цьому зверненні наголошувалося на необхідності усіляко сприяти формуванню української нації як єдиного “мультикультурного співтовариства вільних громадян”. Тут поблюзнірському використано Хартію мов, яка покликана захищати мови, що зникають. Саме в цьому і полягають європейські стандарти. Отож, підкреслила Лариса Масенко, від внутрішньоцехових дискусій і виступів на захист мови один перед одним час переходити до праці масштабної, яка мала б широкий розголос. Необхідно подбати про власну честь і гідність. Чи міг би в якійсь іншій цивілізованій країні в день народження національного генія Олесь Бузина у центральній пресі публікувати відверто наклепницьку статтю про нього? Та таку газету ніхто б не купив, а сам автор її відповідав би перед законом. А в нас навіть слово “ворог” у державному гімні вживається з пестливим суфіксом — “воріженьки”. Виплекали, вигодували собі “воріженьків”, ще й співаємо про них, тримаючи руку на серці! В Ізраїлі зуміли відродити мер-радянської енциклопедії (УРЕ). За досить короткий термін вийшло 17 томів — 1964-го передплатники отримали останній том. У більш як 50 тисячах статей у науково-популярному викладі УРЕ розповідає про нові відкриття і досягнення в освоєнні космосу, розвитку атомної енергетики, кібернетики, автоматизації виробництва, а також подає відомості з філософії, природознавства, інших наук. Енциклопедія — це не збірник анекдотів, а величезне досягнення української наукової думки. 1977—1985 рр. вийшло друге видання УРЕ в 12 томах. Воно є у нашій сільській бібліотеці. Справді епохальною подією в культурному житті України став вихід у світ одинадцяти томів тлумачного словника української мови (1970—1980 рр.). У ньому розкрито прославитись, українські вчені-лінгвісти наполегливо працювали, незважаючи на крикунів, невігласів, провокаторів і відвертих шовіністів. В Україні з 2001 року виходять електронні словники. Такий словник 2006 року містить 252 тисячі (!) слів. Тут представлено і всі похідні від наведених слів: відмінювання, дієвідмінювання тощо. І не донецькому перевертню М. Левченкові, бо ж за прізвищем він начебто українець, оцінювати красу і силу українського слова. Всесвітньо відомий учений Іван Огієнко науково довів, що українська мова — яскрава перлина у вінку світових мов. Уже в IV—VI століттях нашої ери вона пішла у світ самостійно. Але не реґіоналові Левченку це розказувати. Він і Конституції України не читав. Інакше звернув би увагу на статтю 10 в ній і не порушував би Основного Закону. М. Левченко — державний службовець. А знайдіть у світі ще чиновника, який не знав би державної мови. Чого ж українофоб М. Левченко, а разом з ним міністри і народні депутати, київські чиновники на чолі з мером Черновецьким не знають державної мови і, з усього видно, не прагнуть знати? Хто дав право шовіністам, перевертням, зрадникам порушувати Конституцію України? Переконаний: усі, хто вимагає введення другої державної мови, — запеклі вороги Української держави. І з ними треба поводитись, як із ворогами. Чи можна придумати щось безглуздіше, ніж слова очільника реґіоналів В. Януковича: “Дві мови — одна нація”. Двомовних націй не буває! До громадян будь-якої країни світу ставлять обов’язкову вимогу — знання державної мови. Це у світі, але не в Україні, де русифікація продовжує набирати обертів. Левченки відкрито й агресивно поширюють ідею зверхності російської мови й культури над українською, чим глибоко ображають національну гідність кожного українця. Хто заперечить слова великої української поетеси Ліни Костенко: “Якщо на русифікації не поставити крапку, тоді ці процеси поставлять крапку на нас” (“Шлях перемоги”, 30 листопада 2005 р.)?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
