“Людяний у літературі, Володимир Яворівський прагне утверджувати моральні норми і в політиці”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
А ЯБЛУКА ПАДАЮТЬ… Ювілейне есе на три частини і четверту післямову
Слово Просвіти, №41 за 2007 рік
гостював у Яворівських мало не цілий тиждень… Через рік я написав роман “Великий літній трикутник” і “ввів” у текст Маму Віру, Віру Йосипівну Яворівську… А ще запам’яталось, як ми зустрілися з Володимиром Яворівським після Третього Всесвітнього конґресу українців, у якому мені пощастило брати участь; він прийшов на Хрещатик, 26 записувати свою передачу “20 хвилин з Володимиром Яворівським”. А мене запросила на “Суботню зустріч” Емма Бабчук. Після передачі Володимир повіз мене в село Перемога, колись Ядлівку, де купив хатину-халупу ще за тих часів, коли працював у журналі “Вітчизна”. Ще до того, як став народним депутатом, на письменницький гонорар збудував більш-менш пристойне житло, не такий палац, як будують нині. Вранці він провів мене до траси, зупинив першу ж попутку — водій упізнав його, як упізнає багато хто в Україні. Я озирнувся, сідаючи до автівки, Володимир усміхнувся і… дуже нагадав мені свого тата — Олександра Семеновича… Дуже затишно і надійно мені було коло Мами Віри та Олександра Семеновича. Так само завжди затишно і надійно поряд з Володимиром. Усе те найкраще, що робить його такою затишною і надійною людиною, він успадкував від своїх добрих батьків… Оце якось у домашній бібліотеці натрапив на кілька примірників популярного свого часу журналу “Радянська жінка”, де надруковано фраґменти Володимирового роману про Тараса Шевченка, про його останню спробу знайти собі пару, аби було з ким хоч сісти хліба з’їсти… “Зачепився” за першу фразу, таку знайому, бо це вже читалось, і не міг відкласти, доки не дійшов до останньої крапки… Зрозумів: “Друге пришестя” — можливо, найголовніша Володимирова книга, до якої йде кожен письменник. Вільне володіння матеріалом, наче автор жив за тієї епохи, глибоке проникнення в Кобзареву самотню душу, Тарасові думки, Тарасів біль, запахуща народна мова, без надмірних красивостей, які часом зустрічалися в “химерних” романах, до прикладу, “Оглянься з осені”, відчуття, ба навіть передбачення, неминучих перемін, що мають статися ще за нашої пам’яті, український дух, якого нема в есеїстичному романі про Шевченка “Українські ночі, або Родовід генія” Єжи Єнджеєвича, вельми прихильного до України, перечитаного напередодні — за другого прочитання фраґменти роману про Тараса Шевченка сказали мені, що Володимир Яворівський уже став класиком української літератури, хоча ще й до цього поповнив лави Шевченківських лауреатів. Але це — фраґменти, а де ж роман?.. Роман про Шевченка не дописано, бо саме тоді здійнялася висока хвиля національно-визвольних змагань, і Володимир Яворівський з головою поринув у ту хвилю, став політиком… Бо коли життя ставить перед вибором, такі особистості, як Володимир Яворівський, обирають те поле діяльності, де принесуть найбільшу користь Україні, українцям. Не маю найменшого сумніву в тому, що Володимирів вибір схвалили б його батьки. Згадаймо, як бурхливо входив він у політику, як у нашій Вінниці, на багатотисячних мітингах, гукали: “Володимира Яворівського — у Президенти України”, згадаймо, як і чим він ризикував, спроваджуючи з-під стін Верховної Ради бензовоз!.. Звичайно, були і в нього ситуативні відхилення від “правильного шляху”, зумовлені браком досвіду в політичних ігрищах, а не корисливим розрахунком, але він завжди залишався самим собою, себто вірний правді, вірний Україні, вірний людям, вірний Богові… Після деякої перерви він повернувся у велику політику, і ми вже чуємо Володимирів голос з трибуни Верховної Ради. А письменником він, власне, залишався завжди, і нині по праву очолює Національну спілку письменників України. Хто нині з майстрів пера популярніший та авторитетніший за ЯВО?.. Після кожної його передачі на Укррадіо “20 хвилин з Володимиром Яворівським” йому надходять міхи листів-відгуків: в одних любов, в інших — лють, ненависть, а за віщо?.. За одне й те саме — за правду!.. Вийшли нові книги прози, як-от “Вовча ферма”, публіцистики — “Що ми за народ такий?”, за його новою прозою знімають фільми, а публіцистику цитують мало не щодня, отже, вона актуальна… Гадаю, що й “Друге пришестя” — роман про Тараса Шевченка — Володимир неодмінно допише. Я в це вірю!
ІІ. ВИПРОБУВАННЯ НА ГІДНІСТЬ П’ять років тому, після “народних гулянь” у Києві, де, кажуть, до
Перші рухівські мітинги
Народного Дому на 60-річчя Яворівського непросто було потрапити, ювіляр приїхав до Вінниці. З Василем Кобцем, головою обласного осередку Конґресу української інтелігенції, ми влаштовували йому творчий вечір. У залі обласного телерадіокомітету люд стояв у проходах. Сюди прийшли ті, для кого його творчість — то цілий Всесвіт, неповторний і невмирущий, неложний і нелукавий, Всесвіт, де, ка-
Позачерговий письменницький з’їзд 2004 року жучи словами Миколи Гоголя, крізь видимий сміх бачимо невидимі сльози, а його громадська, політична діяльність — то надія на істотні переміни в нашому житті. Казали на вечорі, зокрема, й про географічний фактор у творчій біографії нашого ювіляра. Його складають чотири міста, крім Києва, звичайно. В Одесі Володько Яворівський ще хлопчиком уперше прилучився до цивілізації — напився води, що в очі скаче, тобто газованої. Старий Шулим, який мав на тій воді ґешефт, запитав теклівського козака: — Тібє, мальчік, какой води? З сіропом ілі бєз? — Бєз, — відповів “мальчік”. — Тато ще не всю ковбасу продали, щоб купити цинкові ночви, розігнути і вкрити хату. — А бєз какого сіропа? — уточнив старий Шулим. — Бєз вішньового ілі бєз малінового? Оте своє перше прилучення до “політекономії” народний депутат Володимир Яворівський пригадав у нашому парламенті, запитавши з трибуни недолугих авторів Земельного кодексу й самого гаранта, з чим наше селянство прямує у “світле майбутнє” — “бєз” майнової чи “бєз” земельної пайки, чи “бєз” обох пайок укупі?.. У Запоріжжі, після закінчення Одеського університету, молоденький філолог Володимир Яворівський уперше в житті побачив Дніпрельстан, про який читав у Володимира Сосюри, де замолоду трудився бетонярем і його тато Олександр Семенович. Сподівався відчути тут козацький дух, але збагнув: козацький дух вивітрився ще до того, як хитрий німець став садити на Хортиці картопельку… Ну, а щоб не був такий “вумний”, то взули в солдатські “кирзачі”. У Львові на власному досвіді переконався у слушності приказки “Язик мій — ворог мій!” Щось не те “ляпнув”, коли обговорювали чиюсь творчість, десь заспівав стрілецьких пісень — і вже сама Ірина Вільде розводила руками: тримай, Володю, язик за зубами!.. Зате його відразу визнали за свого Роман Іваничук, Ніна Бічуя, Роман Кудлик, Богдан Ступка, Федір Стригун, Юрко Брилинський та інше львівське “духовенство”… І ще тут, у Львові, Володимир Яворівський став наймолодшим живим класиком української літератури.
Ну, а в нашій Вінниці, яка за часів національно-визвольних змагань не раз була столицею Української Народної Республіки, Володимир Яворівський тридцять років тому, сонячного травневого дня, зустрів свою сонячну долю на ймення Галя… Щоразу, буваючи в нас, він запалює свічку на тій місцині, де вони зустрілись…
* * * Дехто з давніх прихильників Володимира Яворівського шкодує: от, мовляв, був колись такий цікавий письменник, та, на лихо, подався в політику. Література й політика, звичайно ж, — речі несумісні. Література завжди в опозиції до влади. Бо література — це спосіб спілкування з Богом, а політика — зневага до Бога. Більшовицькі вожді та їхні наступники, що стали “батьками нації” і в незалежній Україні, не на словах, а на практиці довели, що в політиці нема місця моралі. А відступ від моралі — це відступ від Божих заповітів. Політика, як бачимо з дій українських “батьків нації”, — комбінаціямахінація з багатьма складниками, як опинитися на коні й не опинитися під конем, тобто як здобути владу й утримати її. Найперший складник — підкуп, продажність, бо гроші не пахнуть і жодних ідеологій не визнають, це — зрада друзів-приятелів, колег, партій, Вітчизни. Людяний у літературі, Володимир Яворівський прагне утверджувати моральні норми і в політиці. Він — з тих новочасних українських політиків, для яких слова великого гетьмана Богдана Хмельницького, звернуті до молодшого сина Юрася, коли передавав йому гетьманську булаву на категоричну вимогу козацької ради, стали політичним заповітом на всі часи: “Не гонорися, мій сину, поважай старших і будь привітний з товаришами, не ліпися до багатих і не зневажай убогих, май рівну любов до всіх; тримай у серці боязнь перед Богом і так, як я, будь вірний присязі, бо, коли зламаєш її, лихо станеться людям, і кара Божа впаде на твою власну голову”. Такому політикові-письменникові, який постійно нагадував “батькам нації” про мораль, треба було затулити рота. У який спосіб? У давній, як світ, — розділяй і владарюй!.. “Знешкоджуючи” Володимира Яворівського, кучмістсько-медведчуківська влада спробувала влаштувати щось на кшталт письменницького “ГКЧП”… А яку шалену агресивно-наклепницьку кампанію розгорнули проти Яворівського, у чому тільки його не звинувачували — навіть
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
