Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Радіймо з нагоди існувати в цьому непізнанному всесвіті”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

БЛАКИТНИЙ ПТАХ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ До 145+річчя Моріса Метерлінка

Слово Просвіти, №41 за 2007 рік

У переважної більшості з нас ім’я бельгійського письменника Моріса МеE терлінка асоціюється з “Блакитним птахом”. Саме цей твірEфеєрію лауреата Нобелівської премії вивчають в українських ВНЗ, його введено до шкільних хрестоматій. І хоча творчість всесвітньо відомого драматурга, поета, есеїсE та, перекладача мала значний вплив на український літературний процес кінця ХІХ—початку ХХ ст., нині вона незаслужено забута. З нагоди 145Eріччя від дня народження класика світової літератури УніE верситетське видавництво “Пульсари” (м. Київ) видало книжку, куди увійE шли його п’єси “Сліпі”, “Пелеас і Мелісанда”, “Аріадна та Синя Борода”, феE єрія “Блакитний птах”. Переклад із французької здійснив Дмитро Чистяк. Він написав передмову та ґрунтовні коментарі до цих драматичних творів. Оформила книжку молода талановита художниця Катерина Міщук. його завдання — представити всесвіт в абстракціях. […] Другий вид — радше підсвідомий, він існує поза поетом, […] навіть поза думкою”. Саме з першим видом (власне, алегорією) пов’язує драматург поетику в латинських культурах (отже, й у французькій). Однак техніка алегорії — розумова дія, а коріння символу — в інтуїтивному пізнанні, в глибинах підсвідомого, “метафізичного” (А. Мокель), в міфічній первобутності колективного несвідомого, яке сугестується в драматургії Метерлінка. Окрім кількох публікацій у періодиці 1889 року, в паризькому видавництві “Ваньє” вийшла друком перша збірка поезій Метерлінка — “Теплиці”. Цікаво, що в ній образ — рушій не лише дії, побудованої на грі аналогій, а й форми вірша — римовані твори тут поруч із верлібрами. Сучасні студії переконливо доводять: збірка — предтеча європейського сюрреалізму. Вже в першій драмі “Принцеса Мален” (1890) автор переглянув поняття природи трагічного. Воно, на його погляд, полягає у відображенні повсякденного, адже “будь-яка подія — поверхова”, а психологічна дія лише притлумлює основний конфлікт, чи радше, “діалог” — діалог людської сутності та Долі, індивідуального та загального. Персонажі — лише вмістилище невблаганного Невідомого, що керує світом і навіюється системою образів-алюзій, які стають відображенням “життя душі”; життя ж постає як інтуїтивне поступове пізнання Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого). Такі підвалини концепції “трагічного оптимізму”. Природно, що в “діалозі” вищого рівня нема моральної, духовної, психологічної мотивації вчинку, натуралістичної природної чи спадкової зумовленості, або реалістичного соціального підґрунтя. Власне, і характерів у п’єсі нема: герої — маріонетки, вони не діють, а тільки очікують, вони — самі органи чуття, що бояться недовідомого. Загалом 1890 роки — період неймовірного сплеску творчої активності драматурга. Вже 1891-го виходять друком три нові п’єси “театру жаху” — “Непрохана”, “Сім принцес” та “Сліпі”. Та, певне, найвідомішою драмою “першого періоду” є “Пелеас і Мелісанда” (1892). Звісно, до її величезної популярності прислужилась лірична драма Клода Дебюссі, твору, що “докорінно змінив орієнтацію французької музики” (А. Мессажер). Однак не слід забувати, що маємо справу з поліфонічним текстом. Тож тривіальний любовний трикутник не обмежується лише “поемою любові та ревнощів” (А. Луначарський), не є тільки “драмою пристрасті” (Р. Вів’є). У концепції Метерлінка Невідоме лише змінило подобу: замість маски Смерті вдягло маску Любові й увірвалося до сердець героїв, аби знищити їх. Знищило, то й знищило… Однак Пелеас і Мелісанда піднесли непоборну пристрасть до такого духовного рівня, над яким навіть Невідоме не має влади. Смерть закоханих у світі видимому — не трагічна, адже душі їхні — вічні, а в пам’яті душ — почуття. Таким чином, саме в “Пелеасі Мелісанді” притлумлена концепція “трагічного оптимізму” та абсолютного детермінізму людського життя Невідомим. Перш ніж перейти до характеристики найцікавіших драм “другого періоду”, зауважимо інші важливі моменти в біографії М. Метерлінка. 1895 року він зустрів Жоржетту Леблан, зв’язок із якою триватиме 23 роки. Були подорожі до Англії, шалений успіх постановок ранніх драм під керівництвом Люньє-По в символістському театрі “Творчість”, а особливо — есею “Скарб сумирних”, який справив величезний вплив на розвиток німецькомовних і слов’янських літератур. Драматург переїхав із Ґента до Парижа, що не змінило, однак, стилю його життя: він і надалі працює в самоті, студіює містиків і природознавців, поки кохана відвідує знамениті салони паризької богеми. Пише передмови до символістських видань, перекладає з Новаліса і Шекспіра, видає чудову збірку фламандських балад, “лейдів” (“Дванадцять пісень”, 1896), де текст побудовано лише на емоційному навантаженні. Розводить бджіл на пасіці біля Булонського лісу. Врешті, 1902 року в Парижі виходить друком його есей “Похований храм”. У ньому сформульовано постулат про дві істини: перша — життя — це лише мала миттєвість із погляду вічності, а людина — билинка у Всесвіті; друга — “наше життя — найважливіше і навіть єдино важливе явище в історії світів”. Друга істина передбачає інтеріоризацію Фатуму: “У нашому несвідомому житті слід шукати пояснення наших успіхів і поразок. У нас існує справжнє “я”, нескінченне, всезагальне і, мабуть, безсмертне”. Тож завдання людини — осягнути це “я”, зокрема через творення якомога більше добра й плекання надії. Виявом таких-от постулатів слушно вважати ритмізовану п’єсу “Аріадна та Синя Борода” (1901), п’єси “Монна Ванна” (1902) та “Жуазель” (1903), а надто — “Блакитний птах” (Ми категорично не погоджуємось із усталеним перекладом “Синій птах”, який порушує традицію фонового простору в драматургії Метерлінка, та й у символістській образній системі загалом. — Д. Ч.). Метерлінк часу написання “Блакитного птаха” — вже зрілий митець, його художня концепція еволюціонувала від “трагічного оптимізму” й техніки “статичного театру” до полістилістичного методу, в якому знайдемо і символізм, і натуризм, й елементи авангардистських течій. Інтеріоризація Фатуму, що був головним героєм (т. зв. “герой третього плану”) ранніх п’єс, утверджує необмеженість властивостей людини, закладених у її невідомих сутнісних силах. Саме цим і пояснюється антропоцентризм феєрії: Тільтіль і Мітіль сміливо прочиняють двері до всіх таємниць Ночі, пізнають безмежжя людської пам’яті, відносність смерті завдяки пантеїзму — розчиненню Душі у Всесвіті (алегорична картина “Цвинтар”), детермінованість майбутнього та вищу мораль Радощів і Блаженств. Твір наскрізь пройнятий почуттям віри в Людину, яка завдяки своїм численним науково-технічним, а головне — душевним здобуткам (пізнанню Істинних Радощів і Блаженств) стає володарем світу рослин, тварин, речей, ба навіть стихій. Власне, сама подорож дітей — символічна; коли придивитись пильніше, вони мандрують у собі, в нескінченних глибинах свого “я”, що його пізнають завдяки впливу двох сутнісних начал — Світла та Темряви (її уособлює Киця). Метерлінк досягає найвищого рівня узагальнення: межу між “я” і “не-я” стерто, все в світі пов’язано, все розмовляє однією мовою, повертається до витоків первісної єдності, колективного несвідомого, Душі Світу. Хто ж тоді Блакитний птах? “Щастя, яке шукає людство”, — відповідає Є. Еткінд. Так, але щастя, за Метерлінком, — у безперестанному пошуку Істини. Істина — ось тлумачення символу. Істина, пов’язана з прагненням до ідеалу (блакитний колір сугестує, навіює його, як і блакитна квітка в Новаліса), істина, що не є конкретною (і тому її годі впіймати у картинах, де вказано різні її вияви), а всезагальним поняттям, яке ніколи не осягнути цілком. Та хіба це має

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин