“Потрібне лише посилене рішучістю бажання долучитися власним прикладом, власним мовно-громадським чином”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ТВІЙ ЧИН — СПІЛКУЙСЯ УКРАЇНСЬКОЮ!
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
Винесену в заголовок фразу можна сприймати по-різному: як заклик, як назву довготривалої акції або масштабного руху, як сповнену глибокого змісту форму заявлення українцями своєї національної громадянської позиції. Хай кожен сприймає це так, як йому прагнеться. Я ж укладаю у цю фразу такий зміст. Спілкуйся українською — то значить будь таким, яким тебе сам Господь Бог та наші предки спородили на цій землі. Спілкуйся українською — то значить долай властивий ще для багатьох українців страх чи нерішучість перед рідною мовою та говори нею впевнено і переконано. Спілкуйся українською — то значить не обмежуй простір, де вона із твоїх уст звучить, лише власною квартирою та ближчими знайомими. Спілкуйся українською — то значить спілкуйся нею повсюдно: вдома і на роботі, у магазині й у транспорті, в приміщенні й на вулиці — саме всюди. Спілкуйся українською — то значить спілкуйся нею з усіма, хто тільки її розуміє; людей же, які не розуміють української мови, практично в Україні нема. Нарешті, спілкуйся українською — то значить викорінюй у собі рабську звичку мовної запопадливості, запобігливості, нічим не вмотивованого підлаштування під іншу мову — найчастіше в інших умовах під російську. Ще й ще подумай: навіщо, для чого це підлаштування, якщо твою мову твій співрозмовник чудово розуміє? Навіщо, для чого, якщо у переважній більшості випадків твій співрозмовник і сам є українцем, хіба що несвідомим своєї мови? Навіщо, для чого, якщо близько п’ятнадцяти відсотків росіян, які живуть в Україні, нашу мову також добре розуміють, дарма що для них, як кажуть вони, “удобнее” говорити по-російськи? Зрештою, чому так нечасто наполягаємо ми на тому, що і нам, українцям, говорити власною мовою теж “удобнее” — зручніше? Доки житимемо чужою позичкою? Отже, мої читачі, спілкуймося українською. Аж ніяк не для зневажання інших мов, а для утвердження мови власної, національної. Як-бо й може вона утвердитися, якщо під це не підставлятиме себе кожен, хто не вважає, що стан з нашою мовою вже нормальний? Хтось із наших громадян покладається тут на владу, на державу — мовляв, ось хай Президент указ видасть, нехай Верховна Рада закон ухвалить… Що й казати, від найвищої влади багато, дуже багато залежить, але за однієї умови: щоб її позиція і прагнення збігалися з нашими. Та чи збігаються, як-от у випадку з урядом Януковича та Верховною Радою, у складі якої якраз і переважають депутати, байдужі, а то й просто ворожі до українського слова? І це хтось сподівається прийняття ними закону “Про українську мову як державну” або закону “Про застосування мов в Україні”, проекти яких у серпні 2006 року були схвалені IV Всесвітнім форумом українців? Особисто я жодних ілюзій стосовно цього не маю, тим більше, що в наш час у Верховній Раді чекають свого розгляду вже до двох десятків законопроектів, кожен з яких передбачає визнання російської мови також як державної (чи офіційної) в Україні. Отже, кільце довкола нашої мови звужується і звужується, і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
