“...Я до всього стараюсь дійти серцем, а не розумом”. Георгій Вороний · с. 10сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНСЬКИЙ ШЛЯХ
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
СІВЕРІЯ — ЗЕМЛЯ СУВОРИХ І СПРАВЕДЛИВИХ Сіверщина багата на історикокультурні пам’ятки, на природні ресурси й розкішної краси ландшафти. Геотектоніка Сіверщини, надто Приудайської, зберігає пам’ять природи про ті геологічні епохи, коли вирувала динаміка формування неповторного образу нашої хлібородної землі, осяяної живодайним Сонцем. Археологічні дослідження свідчать, що в Приудайській Сіверщині люди живуть протягом десятків тисяч років. Тодішня людність займалася мисливством, рибальством, збиральництвом. Ще задовго до нової ери на цих землях уже було розвинене хліборобство. До відкриття прадавньої археологічної культури в Приудайській Сіверщині — Журавської палеолітичної стоянки, вік якої не менше 12 тисяч років, безпосередньо причетна й родина Вороних. Це поселення виявив і брав участь у його дослідженні геолог Андрій Вороний — небіж Георгія Вороного по старшому братові Михайлові. Сіверщина має ще одну давню назву — Сіверія (так любовно називали свою хлібородну землю наші пращури — сівери-сіверці). Сіверія розпросторювалася на східній частині Лівобережжя Дніпра від Північно-Східного Приазов’я у басейнах Сіверського Дінця, Дону аж до витоків Десни, до північного краю України — Полісся. Ця хлібородна земля була під захистом суворого й справедливого Духа північного Сонця й Вітру — Сівера, який благословляв і оберігав дбайливих господарів-хліборобів і карав недбальців. Звідси сакральні наймення країни — Сіверія (Сівером благословенна земля) й північноорійського народу — сівери (дбайливі господарі-хлібороби й доблесні богатирі-лицарі, суворі, справедливі, справжні люди). Синонім Сіверщини — Чернігівщина, як синонім сіверців — чернігівці. Давньоукраїнський теонім Сівер має аналога в індоорійській мові — Ш’явар (дух могутнього воїна в образі чорного бика). Витоки цього сакрального наймення народу сягають зодіакальної епохи Бика, що почалася 6 тисячоліть тому й тривала 2 тисячоліття. Ці архаїчні наймення успадкували наступні покоління корінної людності, зберігаючи давні самоназви сіверці й чернігівці. Геродот у своїй “Історії” називає хліборобський народ, який жив на теренах Сіверії, будинами й гелонами, відзначаючи його високу культуру. Ця подвійна грецька назва одного й того ж народу пов’язана з Геліосом (Сонцем) й означає пробуджені-просвітлені, а столицю будинів-гелонів Геродот називає Гелоном, що в археології відоме як Більське городище (поблизу с. Більськ на Полтавщині) — найбільше городище в Східній Європі. Ось звідки витоки унікальної сіверсько-чернігівської хліборобської культурної традиції, лицарства, духовного аристократизму й красивої генетичної породи, званої в науці північно-іранським антропологічним типом, які споріднюють нас із нащадками наших спільних предків — оріїв-сонцесповідників, просвітлених хліборобів і ратників (оборонців) — з іранцями, таджиками та індійцями хлібородної Північно-Західної Індії. Цю традицію успадкувало й продовжило могутнє колись козацтво та його нащадки — козацько-селянська верства, яка успадкувала генетичну досконалість орійського духов-
с. 11 · сторінка оригіналу ↗
М. А. Маркевич писав автору: “Ваша праця є великий подвиг, прекрасно виконана”. Микола Андрійович Маркевич (1804—1860) — видатний український історик, народознавець, письменник, композитор, економіст, який самотужки вів усю господарську статистику Лівобережної України. Цього славного громадянина, нащадка прилуцького козацького роду Марковичів, Т. Г. Шевченко шанобливо величав кобзарем. М. А. Маркевич створив цінну п’ятитомну “Исторію Малой Россіи”, унікальну етнографічну працю “Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссіян”, перший дослідив український похідний театр (вертеп) на основі вивчення “Сокиринського вертепу”, що зберігався в мистецькій колекції Г. П. Ґалаґана, а також залишив “Записки” з цінними спогадами про М. В. Гоголя, О. С. Пушкіна, Т. Г. Шевченка. Микола Андрійович майже весь вік прожив у родовій садибі, його поховано у рідному селі Турівка Прилуцького повіту (нині Яготинський район Київщини). У Турівці, в сім’ї священика, народився Микола Іванович Міхновський (1873—1924) — ідеолог державної незалежності України, засновник і перший ідеолог українського націоналізму, правник, публіцист, громадський і політичний діяч. Закінчив Прилуцьку чоловічу гімназію (1890) та Київський університет (1895), працював адвокатом у Харкові, провадив активну роботу в громадсько-політичних організаціях національного спрямування. М. Міхновський сформулював основні принципи українського націоналізму як ідеології, яка поєднує цінності особистості й нації, волю індивіда й громади і яка спрямована на утвердження українцями культурної самобутності й здобуття державної незалежності. У програмній праці “Самостійна Україна” виступив фундатором національно-радикальної політично-- філософської течії, обґрунтував правові підстави державної незалежності України. М. Міхновський бачив основну причину нещасть своєї нації в зраді інтелігенції інтересів народу та в недостатності серед широкого загалу українців здорового націоналізму, який пробуджує до історичного життя нові народи і є перспективою розвитку людства, бо “націоналізм — всесвітня сила”, яка породжує взаємодопомогу й альтруїзм серед поневоленої нації та вивільняє нації від духовного, економічного й політичного рабства. У Прилуцькій чоловічій гімназії, яку закінчив 1885 року Георгій Вороний, починали освіту брати Маслови: Сергій Іванович (1880—1957) — літературознавець і педагог, член-- кореспондент АН УРСР, Василь Іванович (1884—1959) — літературознавець, мистецтвознавець, педагог, краєзнавець, організатор Прилуцького окружного музею, де він зберіг унікальну мистецьку колекцію Григорія Ґалаґана з Сокиринського палацу; брати Ревуцькі: Дмитро Миколайович (1881—1941) — фольклорист і музикознавець, Левко Миколайович (1889—1977) — композитор і педагог, академік АН УРСР; Микола Федорович Яковченко (1900— 1974) — народний артист УРСР. Усіх славних людей Приудайської Сіверщини важко навіть перелічити… Їхня духовно-інтелектуальна енергія живиться з глибин культурної традиції Сіверії. Принаймні шестеро найвизначніших наших земляків стали всесвітньо відомими духовними подвижниками і вченими: Григорій Сковорода, Яким Горленко, Іван Фальківський, Осип Бодянський, Олександр Потебня й Георгій Вороний, а один, гетьман Павло Скоропадський, став творцем Другої Гетьманщини — Української національної держави початку ХХ століття…
Далі буде.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
