“Коли багато фальші, коли брехня господарює, добре, що є люди, які відстоюють справжні цінності”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
З РОСИ Й ВОДИ!
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
Олександр ФЕДОРУК, доктор мистецтвознавства, професор, академік Академії мистецтв України Коли з кимось ідеш з молодих літ, то перебіг наступних років і десятиліть стає майже непомітним. Дивишся на людину і не бачиш у ній вікових змін. Бо в пам’яті лишається первісний образ, перша зустріч, перша розмова. Лише порахувавши часову відстань від першої зустрічі, дивуєшся: гей, та минуло сорок років! А здається, то було вчора. І це добре, що пам’ять завжди молода, десятиліття для неї — ніщо. Із Дмитром Степовиком ми майже водночас стали на стежку науки. Він вступив до аспірантури ПМФЕ 1967 року, а я (не без його агітації) наступного 1968-го. Обоє прийшли в науку з молодіжної журналістики — він з республіканської “Молоді України”, я з тернопільського обласного “Ровесника”. Аспірантуру теж проходили пліч-о-пліч, і хоч у нас були різні теми кандидатських дисертацій (я досліджував українсько-польські мистецькі зв’язки нової доби, він — сакральну гравюру XVII століття), вийшло так, що працювали в тих самих архівах, музеях, бібліотеках України й навіть відрядження мали водночас у ті самі країни— Литву, Білорусь, Польщу. Ніде так добре не пізнаєш людину, як у спільній подорожі. Зустрічі в інституті були діловими, бо аспірантів, крім дисертацій та іспитів, навантажували численною роботою, часто технічною. Тому наші приятельські взаємини зводилися до іронічних запитань: “Як твої справи, Митю?” — “Справи мої підшиваються, Олесю, а як твої?” — “На мене щойно завели течку, бо я з периферії, ана тебе, мабуть, підшито паперів ого-го, бо ти давній киянин”. У цих іронічних запитаннях була наша не зовсім весела реакція на події 60-х, коли після короткої хрущовської відлиги наставали брежнєвські заморозки, і вже ввижалися контури майже сталінських морозів. За шістдесят-
ДО 140=річчя “ПРОСВІТИ”
Надія КИР’ЯН
Нещодавно у Будинку письменників відбувся ювілейний вечір Олександра Дробахи — активного просвітянина, поета, краєзнавця, громадського діяча. Відкриваючи вечір, Михайло Сидоржевський сказав: “У ювіляра є рядки: “Насупроти усім вітрам до тебе лину, Україно”. Це життєве кредо письменника. В час, коли багато фальші, коли брехня господарює, добре, що є такі люди, які відстоюють справжні цінності”. Сердечно привітав побратима голова ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Павло Мовчан і вручив відзнаку “Будівничий України”: “Олександр стояв біля витоків відродження Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, мені здається, що я завжди був з ним, а він зі мною. Жодної події, жодного знакового моменту не пропускав. Вважаю його могутнім сволоком, який тримає багато чого в українській хаті”. Від Української народної партії, в лавах якої Олександр Дробаха з кінця 1980-х, іменинника привітав однопартієць, побратим по боротьбі за незалежність України, колишній політв’язень Олесь Шевченко: “Він ніколи не
Дмитро Степовик никами — а ми з Дмитром були серед них — пильно стежили, коригуючи, кого пропустити у велику академічну науку, а кого ні. На цьому полі були проблеми з владою і в Дмитра, і в мене. І ось ми разом їдемо на пошуки матеріалів для наших дисертацій у Вільнюс. Це було літо 1969 року. Жили разом в гуртожитку Академії наук Литовської Республіки. Відвідували ті самі архіви й бібліотеки. І тут я вперше спостеріг лагідний, доброзичливий характер Дмитра Степовика. Інколи я бував у нього вдома — мешкав він тоді на Лук’янівці, на вулиці Довнар-Запольського — і познайомився з його ріднею: батьком Власом Федоровичем, матір’ю Марією Сидорівною, братами Володимиром і Петром, сестрами Ольгою й Анастасією. Вони мешкали в різних куточках України, але часто бували в гостях у Дмитра. Я переконався, що він з дуже хорошої української родини, дістав добре християнське виховання (батьки, брати, сестри, племінники — усі віруючі і не боялися в цьому признаватися). Наше литовське аспірантське літо було успішним. Я познаходив чимало нового для своєї теми; Дмитро відкрив у литовських і польських стародруках чимало
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
