“…продовж милість Твою на людей Твоїх… мир утверди, ворожі країни усмири…”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
ДУХОВНИЙ ПРОСТІР CВЯТО ПОКРОВИ В ПИРОГОВІ
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
Церква Св. Покрови XVII ст.
Романа КОБАЛЬЧИНСЬКА, старший науковий співробітник, заслужений працівник культури України Фото автора
Свято Покрова Пречистої Діви Марії найбільш шановане на честь Богородиці. Його встановлено в пам’ять чудесного врятування Царгорода від сарацинів. Таке трапилось і в на-
Борис САМБОР, секретар Свято-Благовіщенського братства при Покровській церкві, м. Київ
Після Святого Хрещення Руси- України протягом шести десятиріч Київську кафедру очолювали митрополити-греки, вихідці з Візантії. У Київ їх призначав Константинопольський Патріарх. Хоч і висвячували їх у Царгороді, в управлінні Київською митрополією вони були незалежними. Їхні рішення не підлягали затвердженню Патріарха, попри те, що Київська митрополія перебувала у прямому підпорядкуванні Константинопольському патріархату. На той час Київською державою уже вдруге (з 1019 року) управляв син рівноапостольного князя Володимира великий князь Київський Ярослав Мудрий. Про розквіт християнської віри за роки його князювання преподобний Нестор-літописець у “Повісті минулих літ” під роком 1037 пише: “І при нім стала віра Християнська плодитися в Русі, і розширятися, і чорноризці стали множитися, і монастирі почали з’являтися. І любив Ярослав церковні установи, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи (їх) часто вдень і вночі”. Але в середині ХІ ст. князь Ярослав три роки перебував у стані безуспішної війни з Візантією. Саме тоді, 1048 року, помер митрополит-грек Феопемт, і Київська кафедра стала вільною. Ці сумні події й дали можливість реалізувати давно назрілу потребу призначення на митрополита місцевого священнослужителя-українця. Про це й пише преподобний Нестор-літописець під роком 1051: “Поставив Ярослав русина Ларіона Митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів… Коли боголюбивий князь великий Ярослав уподобав (село) Берестове і церкву Святих апостолів, сущу тут, і попів многих надбав, то між них же був пресвітер на ім’я Ларіон, муж благий, і книжний, і посник. І ходив він із Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині старий монастир Печерський, і тут молитви діяв. А був ліс тут великий, і викопав він шій історії, коли Пречиста Діва врятувала славний Почаївський монастир від турків. Запорозькі козаки, йдучи в похід, брали з собою ікону Божої Матері, яку вважали своєю заступницею. Церква Святої Покрови була їхнім головним храмом. Вояки УПА також вважали Матір Божу своєю покровителькою, тому щорічно урочисто відзначали це свято. На честь Покрови в Україні засновано чимало містечок, сіл, хуторів, збудовано й освячено храмів. У Музей народної архітектури та побуту України НАН України 1974 року перевезли церкву Покрови із села Канори Закарпатської області, яку споруджено 1792 року в с. Плоскому (тепер Свалявський р-н Закарпатської обл.). Храм належить до лемківського типу церков, це традиційний зразок народної монументальної архітектури, розповсюдженої на Закарпатті у XVIII ст. Згідно з традицією, в Музеї щороку відбувається свято Покрови, яке розпочинається святковою літургією, обходом церкви з хоругвами та водосвяттям. Церкву на храмове свято прикрашають смерековими “китицями”, гірляндами, вінками, хрестами, рушниками, стрічками та розмальованими свічками “трійцями”. Після служби Божої — виступи фольклорних колективів, які розпочинають лірники та кобзарі. Виконують псалми, канти на честь Богородиці. Святковий настрій створюють, співаючи народні пісні, фольклорні гурти: “Лемки Києва”
тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував (церковні) часи і молився тут Богу потай. Потім же вложив Бог князю в серце (добрий намір): поставив він його митрополитом у святій Софії, а ся печерка так осталася”. Та не просто та печерка там залишилася, вона стала першим прихистком преподобному Антонієві, засновнику нової Печерської обителі, коли він повернувся зі Святої Гори Афон. Отож невдовзі на цьому місці постав знаменитий на весь світ Києво-Печерський монастир. Відомостей про життя митрополита Іларіона до нашого часу надійшло дуже мало. Вірогідно, що народився він у кінці Х ст. і навчався в школі, яку заснував у Києві рівноапостольний князь Володимир. Навчався в Константинополі, в школі при храмі 40-мучеників Севастійських. У другій чверті ХІ ст. уже був пресвітером церкви Святих Апостолів при літній великокняжій резиденції в селі Берестові під Києвом.
автентичні колективи з Київщини “Ісайківські козаки”, “Лютізька левада” знайомлять відвідувачів зі звичаями козаків на свято Покрови. Храмові традиції на Закарпатті багаті та самобутні. Так, під церквою Покрови відбувається святковий “кермаш” — ярмарок, де можна придбати вироби народних майстрів: обрядове печиво медяники, рушники, ікони, закарпатські мальовані свічки. На Закарпатті й досі побутує промисел — свічникарство. Місцеві свічкарі відливають церковні та храмові свічки, прикрашаючи їх розписом. За формою найбільш вишукані свічки — “трійці”, що їх виготовляють за особливою технологією. Святкування продовжується у спілкуванні з народними майстрами на майстер-класах з виготовлення закарпатської народної іграшки, кераміки, лозоплетіння та народними забавами у виконанні Закарпатського,
Закарпатські мальовані свічки
Львівського, Івано-Франківського, Лемківського земляцтв, спілок молоді (СУМ), “Пласту” та дитячого фольклорно-етнографічного театру “Левенятко” Львівського земляцтва. Отже, під час святкування Покрови відвідувачі можуть долучитися до звичаїв і традицій, характерних для проведення храмового свята на Закарпатті, глибше пізнати особливості народної культури.
Музей народної архітектури та побуту України НАН України та Все= українське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка запрошують 12 жовтня 2008 року об 11:00 на тра= диційне свято Покрова Пресвятої Богородиці, яке відбудеться в екс= позиції “Закарпаття”. У програмі — літургія в церкві Святої Покрови зі святочним обхо= дом церкви і водосвяттям — 11:00. Виступи фольклорних колекти= вів “Червона калина”, “Крини= ченька”, “Левенятко”, “Лемки Ки= єва”, хору “Гомін”, “Благодать натхнення”, співачки Руслани Лоцман та гурту кобзарів і лірників із с. Стрітівка — 12:30 — 14:30. Працюватиме традиційний яр= марок. Діятиме виставка “Закарпат= ська трійця”.
гальній історії людства на прикладі народу Руси-України йдеться в другій частині. “Слово” Іларіона стверджує рівність між усіма народами, що населяють Землю, і почесне місце серед них автор відводить народу нашому. Він рівний серед інших. А те, що благодать дійшла й до нашої землі, — закономірний акт Промислу Божого. Даючи оцінку “Слову про закон і благодать” Іларіона, визначний історик ХХ ст. Михайло Брайчевський наголошує на тому, що твір присвячений темі самоствердження Руси- України як великої нації й великої держави. Третя частина присвячена возвеличенню київського князя Володимира. У ній автор стверджує, що князь гідний похвали на рівні з апостолами. Іларіон також порівнює його з імператором Риму Константином, підкреслює вселенський характер його просвітницької місії серед народу. Похвала князю Ярославу стосується його передусім як гідного послідовника батька в поширенні християнства, просвітницькій діяльності та як визначного будівничого Києва. Завершується “Слово про закон і благодать” “Молитвою до Бога усієї землі нашої”, в якій Іларіон просить Його охороняти отару Свою від напастей і спокус, від голоду та всякої скорботи, від нападу чужинців і дарувати нашому народові радість душевну й тілесну, мир та благоденство. Окремі фраґменти цієї молитви актуальні й для нашого сьогодення: “…продовж милість Твою на людей Твоїх… мир утверди, ворожі країни усмири… князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості… церкву Твою плекай — багатство своє бережи”. Ще в ХV ст. цю молитва без скорочень використовували у церковних відправах. “Слово про закон і благодать” — зразок церковної літературної майстерності високого рівня. Перу Іларіона, вважають дослідники, належить також Печерський ізвод 1037 року та твір “Оповідання віри”. Пам’ять преподобного Іларіона, митрополита Київського, відзначають ще другої неділі Великого посту.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
