“Царство, яке воює саме з собою, перетворюється на ніщо”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
ПОЛІТЕКОНОМІКА КОМУНО-КАПІТАЛІЗМУ
Слово Просвіти, №41 за 2008 рік
Петро АНТОНЕНКО
“Немужицька арифметика”: зростання тарифів на 30 відсотків означає інфляцію 1 відсоток. Тарифи — європейські, зарплати — африканські. У радянські часи у вищих навчальних закладах студіювали дивний предмет: політекономія, цебто політична економія. Чомусь саме “економія”, а не “економіка”. Втім, ішлося саме про економіку, і ця наука була однією з трьох, здається, складових марксистсько-ленінської теорії. Згадую про це, бо, схоже, представники української влади досі діють за приписами комуністичної політичної економії, чи то пак економіки (з поправками на долану нами зараз стадію дикого капіталізму). Це не дивно, враховуючи компартійний чи комсомольський вишкіл багатьох можновладців. Тому наше економічне й соціальне буття так просякнуте й насичене політикою. Яскравий приклад — вміло керований хаос із цінами й тарифами. Його створюють, щоб кивати на “перехід до ринкової економіки”: мовляв, стрибають, кляті, ціни й тарифи, як їм заманеться, не можемо повернутися до планової соціалістичної економіки. Насправді ж хаос цей добре керований. І процес утримання населення однієї з найбагатших країн Європи в стані напівжебраків по-соціалістичному плановий. І не лише задля того, щоб примітивно наживатися на людях, а й щоб використовувати злидні в політичних іграх, що успішно роблять. Тому шукати якусь економічну логіку в нашому ціноі тарифоутворенні — справа невдячна. Мотивуючи потребу підвищення тарифу на проїзд у метро одра-
Малюнок Святослава Мізернюка зу в чотири рази (!), столична влада бідкалася, що нинішні тарифи, мовляв, покривають лише третину витрат. Є великі сумніви й у цій тезі, бо ми вже неодноразово бачили, як до так званих витрат зараховують казна-що. Але навіть якщо повірити в цю байку, то напрошується логічне запитання: чому не підвищити тарифи втричі, а не в чотири рази? Це також перекрило б “витрати”. А якщо підвищити їх у 3,5 раза, то буде 50 відсотків прибутку. В нормальній, а не дикій ринковій економіці такий прибуток може лише снитися. Вже не кажемо, що залишаються всі інші джерела прибутку, і перший з них — реклама. Я трохи затримався на цьому прикладі, щоб наголосити: в нашій “політекономіці” економіка й не ночувала. Тому далі можна коротко бодай означити черговий обвал, точніше, стрибок тарифів. Уже існує рішення Ради нацбезпеки й оборони, яким місцевим органам влади, що встановлюють тарифи, приписано довести їх до “економічно обґрунтованих рівнів”. “Обґрунтування” не забарилися. З усіх реґіонів України надходять відомості про різке підвищення тарифів на газ, опалення, гарячу й холодну воду, телефон і навіть на ще недоруйноване дротове радіо (в одному з міст ціну на радіоточку підвищили одразу в 4 рази). Усе це відбувається під кількарічні балачки про потребу “реконструкції й оновлення” добитої за десятиліття комунальної сфери України. Щойно, як і щокварталу, знову подорожчали залізничні квитки. Зпочатку січня, як заявлено, подорожчає електроенергія. Біда не лише в триманні населення у напівжебрацтві, а й у тому, що на цьому ґрунті зростає соціальний цинізм. По-перше, це дивовижна арифметика владоможців щодо так званого зниження рівня інфляції й оперування хитрим терміном “дефляція”, тобто здешевлення, чи економічно правильніше — зростання купівельної спроможності гривні, а відтак населення. Як можна водночас зі зростанням цін і тарифів на 20—40 відсотків говорити про інфляцію 1 відсоток, — людям важко збагнути. Втім, “один відсоток інфляції” може бути й правдою, якщо рахувати середні доходи й середні ціни, що трохи нагадує облік середньої температури у хворих лікарні. Кажуть, інфляцію зменшує щорічне сезонне зниження цін на помідори й іншу городину, або зниження цін на дорогі іномарки, які купує 0,1 відсотка населення. Тож для 99,9 відсотка співгромадян загальну інфляцію буде знижено. По-друге, приклад соціального цинізму — теза про те, що треба переходити на “європейські тарифи”. Але навіть у затюканої телебаченням людини виникає запитання: а де ж європейські зарплати? Отже, європейські тарифи разом з африканськими зарплатами. Втім, мабуть, чимало африканських країн дивуються з українських зарплат. Із радянських часів до нас дійшло багато. Наприклад, тоді існував перелік так званих товарів першої необхідності — ілюзорний, звісно, в часи тотальних дефіцитів. Це те, що обов’язково треба було мати навіть у сільському продмазі: сіль, сірники, гас. І це не повинно було дорожчати. У нас, схоже, теж є товари першої необхідності. Наприклад, обман людей і демагогія. Вони лиш дешевшають. А оскільки життя дорожчає, мабуть, воно для українців не є товаром першої необхідності.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
