Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Митець прагне відтворити світ навколо”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

МАРҐІНАЛЬНЕ Й АКТУАЛЬНЕ

Слово Просвіти, №41 за 2009 рік

Сергій КЛИМКО Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ У Державному музеї іграшки відкрилась виставка “Маленькі історії” Олександра Воловодовського. Акція здійснена в рамках ширшого проекту фонду “Ейдос” “Мистецтво апріорі: актуальні історії”, що покликаний “оживити” традиційні музеї, відкрити сучасне актуальне мистецтво для широкої аудиторії”. У цьому проекті було задіяно близько десяти музеїв у всій Україні. Попри серйозність задуму організаторів “Мистецтва апріорі”, проект у Державному музеї іграшки можна назвати справді іграшковим. Посеред однієї з двох невеличких зал музею, за іграшковим парканом Володимир СТАЛЬНИЙ, член НСПУ Дивна річ усе-таки творчість: візьме тебе, заполонить, навіє безліч асоціацій, не запитуючи, поведе до знайомого невпізнаного. Знайомого, бо стільки разів спіткався, але лише ковзав очима навколо. А треба душею побачити. Саме це і спало на думку, коли побував у Будинку творчості Харківської організації Національної спілки письменників України, де ознайомився з творчим доробком поета і фотохудожника Миколи Пивовара, автора багатьох книжок. На цей раз — фотоекспозиція. Звичайно, представлена лише дещиця з багатющого спадку автора, який понад чверть сторіччя співпрацював з різноманітними періодичними виданнями України. Але і це зібрання розкриває ідейно-моральну позицію автора, його ліричну філософію спостережень. у різних позах і конфігураціях розміщено трансформовані автором ляльки. Представлені об’єкти зображують певний альтернативний світ, що “приховується” від дитини. Серед персонажів цього міні-садочка — прибиральники, повії, наркомани. Його огорожа, вочевидь, служить метафорою сегрегації ідентичностей, не допущених у “музей”. Традиційно функція ляльки полягає в тому, щоб бути для дитини ідеальним об’єктом з дорослого світу, допомогою у формуванні символічної ідентифікації маленького громадянина (чи громадянки). Представлені в експозиції ХХ століття Державного музею іграшки ляльки-ливарники, машиністки, військові, колгоспниці, космонавти ілюструють ідеологічний пласт, який мав слугувати символічним обрієм радянської дитини. Дореволюційні твори лялькового мистецтва найчастіше демонструють буржуазний побут, предмети бюргерського інтер’єру, представляючи водночас торгові марки “розвиненого капіталізму” в мініатюрі. Ляльки дев’яностих— двотисячних намагаються бути прикладом “здорового способу життя”, фізичних параметрів, моди й інших ідеалів середнього класу. Відповідно, футуристично модифікований мотлох минулих епох, знайдений на блошиних ринках і перенесений до “іграшкового” музею, має представляти у деформованій ляльковій подобі марґінес сучасного суспільства — прибиральники, повії — свого роду неактуальну актуальність, тобто контрзразок. Це, на перший погляд, “провокативне” втручання може виявитися цілком канонічним жестом — ідеали молодіжної субкультури вісімдесятих вписуються в історичний ряд об’єктів музею, притрушених нафталіном. Проте автор не зміг сформулювати адекватну концепцію, запропонувавши незріле бачення: розрізнені об’єкти, витримані в естетиці кіберпанку вісімдесятих, об’єднані лише своїм “декласованим” становищем, витіснені з масового обігу і, як наслідок, — “безкарно” трансформовані, є тут лише ностальгійним реверансом у бік трансгресивної західноєвропейської культури кінця минулого століття. До того ж, Державний музей іграшки — місце, яке навряд чи зазнає масового відвідування, робить “вузькоспеціальним” висловложне покликання. Ідеться про високе почуття патріотизму, втраченого багатьма. Тут М. Пивовар не-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин