Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Свято Покрови є для нас усіх національним днем пам’яті геройського чину і слави українського вій2 ська — козацького, стрілецького, повстанського”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

СВЯТО ПОКРОВИ І СЛАВА ПОВСТАНСЬКОГО ВІЙСЬКА

Слово Просвіти, №41 за 2010 рік

68 років тому в День Покрови Пресвятої Богородиці було задекларовано ство2 рення Української Повстанської Армії, яку Провід ОУН покликав вести збройну бо2 ротьбу за право українців мати власну державу. Тисячі старшин і стрільців УПА пройшли через криваві жорна війни, тюрем і заслань. Більшість із них прийняла смерть на полях слави по всій території Укра2 їни та за її межами. УПА була армією народною, яку вилонив український народ і яку народ під2 тримував, за що й зазнав переслідувань окупантів. Але ці жертви не були дарем2 ними. Сьогодні українці мають власну державу, і над золотоверхим Києвом ма2 йорить національний прапор. Однак боротьба за українську Україну ще триває, і визнання Героїв ОУН2УПА на державному рівні залишається іспитом на державницьку зрілість. Уже три ро2 ки президентський законопроект “Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20—902х років ХХ століття” не знаходить підтримки в пар2 ламенті. Колоніальна свідомість заважає багатьом українським політикам виз2 нати боротьбу УПА. Такі політики не здатні творити українську державність і за2 хищати національні інтереси. Знаково, що у ці жовтневі дні ми вшановуємо пам’ять Провідника ОУН Степа2 на Бандери, який 51 рік тому загинув від руки Москви у Мюнхені. Постать С. Бан2 дери, яка є символом незнищенності державницької ідеї та незламності україн2 ського визвольного руху, і нині мобілізує патріотів на втілення в життя Україн2 ської Самостійної Соборної Держави і на наповнення її національним змістом. Вільна Україна утверджується, і це є прямим наслідком національно2визвольних змагань, в авангарді яких стояла Українська Повстанська Армія. Висловлюємо подяку ветеранам УПА за героїзм і жертовність. Для багатьох поколінь українців ви завжди будете прикладом незламності духу і глибокого патріотизму. Нехай свято Покрови стане для нас усіх національним днем пам’яті геройського чину і слави українського війська — козацького, стрілецького, пов2 станського. Слава Україні! Слава воїнам УПА! Свідок трагедії Красного Саду Галина Луцюк. Фото П. Боярчука ки тих, кого вивезли гітлерівці на роботу до Німеччини, а сталінщина — до Сибіру, хто поліг на фронтах названого Великою Вітчизняною відрізку Другої світової війни і хто “загинув від рук українських націоналістів”, але немає поіменного списку розстріляних і замордованих 1943 року красносадівців. “У Красному Саду загинуло багато наших рідних, — говорила мені дочка Надії Данилівни Мирослава (у заміжжі — Якименко). — І в поминальні дні ми, окрім того, що їздимо до спільної їхньої могили, приходимо до Стели спалених сіл на меморіалі Слави в Луцьку. Але хіба то не знущання над справедливістю, що польське село Маруся, мешканці якого грабували й палили Красний Сад, на Стелі тій є, а на три місяці раніше разом із людьми знищеного поляками Красного Саду нема? Хіба то не глум над тими, хто коренем із Красного Саду, над українством і українцями?” Слухав її, а мимоволі зринали у пам’яті слова Тараса Шевченка: “І, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде Апостол правди?..” Мабуть, через те і не йде, що приходить до тих, хто не забуває і не замовчує, а рішуче обстоює і захищає своє, відтак на ньому й утверджується? Якось не хотілося, відповідаючи пані Мирославі, говорити про вже узвичаєний в Україні хохляцький синдром меншовартості, чиновницький конформізм та аж надто живучу звичку дивитися на нашу минувшину очима комуно-більшовизму, КДБ та окремих шовіністично налаштованих речників деяких сусідніх держав, як і окремих українофобів внутрішньої селекції. Натомість повідомив, що в березні 2009 року Волинське обласне товариство “Діти репресій”, підтримане Братством ветеранів ОУН-УПА Волинського краю та Союзом українок Волині, офіційно звернулося до Волинської обласної ради, щоб цю несправедливість усунути. Відповідь, яку було отримано, сповіщала, що питання розглянуте “на засіданні обласної комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій”, відтак “передбачено на 2010 рік здійснити реконструкцію Стели спалених сіл на меморіалі Слави, куди буде внесено і село Красний Сад”. А додатково повідомляла, що “збирають матеріали… про трагічні події в селі Красний Сад” для публікації водній із провідних волинських газет. Однак 2010 року і до 9 травня, коли українці вшановують пам’ять жертв минулих лихоліть, назву села Красний Сад на згадану Стелу внесено не було. А нарис про трагедію Красного Саду, що зданий редакції названої у тій відповіді газеті на початку серпня 2009 року, не потрапив на її сторінки ні через місяць чи два-три, ні до 67-ї річниці трагедії, що минула 19 квітня 2010 року, ні до останньої декади сьогорічного травня. І вже другий рік лежить на якомусь складі новий пам’ятник, що його ніяк не збереться встановити на спільній красносадівській могилі Михлинська сільська рада. Усі ці факти свідчать про те, що трагедія з назвою “Красний Сад” триває. Зокрема і в душах людей, які хочуть бачити невинно знищене село належно вшанованим. А що державною владою навіть на рівні села, району та області не пошановані вони й досі, то чи треба запитувати, чому й дотепер за вчинену над ними розправу не попросили в українців ні прощення, ні вибачення поляки? І чому з такою нахабною певністю в тім, що їхніх дій ніхто не засудить, декотрі українофоби за нинішньої влади змогли організувати виставку під назвою “Волинська різанина”, брутально видаючи в ній за правду навіть відверту брехню? М. МОГОРИТА, відповідальний секретар Закарпатського облоб’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Після проголошення нашої незалежності політики взялись за оцінку й переоцінку недавньої минувшини, передусім Карпатської України та ОУН-УПА в нашому краї. Тільки прикро, що до цієї справи стали підключатися люди з брудними помислами. І найперша їхня позиція, що потяг закарпатців до самостійності був започаткований галичанами. Без урахування, що автономію Підкарпатської Русі (з кінця грудня 1938-го — Карпатська Україна) пообіцяв майбутній президент ЧСР Т. Г. Масарик, а це активізувало довготривалу боротьбу русинів-українців з угро-росами, чехофілами та іншими українофобами з-поміж самих закарпатців (С. Фенциком, А. Бродієм, І. Куртяком, В. Камінським, А. Гагатком, Косеєм та ін.). Відхрещення уряду Чехословаччини від проблем закарпатців та ще, коли чехи і словаки самі опинились на межі поневолення після Мюнхенської зради, змусило прем’єрміністра о. А. Волошина звернутися по допомогу до політиків і військових чинів Галичини, хоч та сама перебувала під владою Польщі. Восени 1938 року до Закарпаття приїхали А. Мельник, О. Кандиба (Ольжич), Л. Ребет, Я. Стецько, генерали Української Галицької Армії — М. Калустянський, В. Курманович, В. Петрів, полковники — М. Крлодзінський- Гузар та 3. Коссак, майор Р. Шухевич — майбутній головнокомандувач ОУН-УПА. А скільки з метою допомогти нашим краянам прагнуло прийти волинян, галичан, буковинців чий патріотів з Наддніпрянщини! Хоч кожного з тих, кому вдалося потрапити на південно-західні схили Карпат, не було змоги забезпечити місцем проживання, працею, харчами та ін., через що о. А. Волошин змушений був звернутися до Проводу ОУН щодо обмеження направлень, просив приїздити лише тих, хто володіє найнеобхіднішою господарською та військовою підготовкою. За логікою недругів, галичани переслідували єдину мету — зіштовхнути закарпатців з угорцями, а потім умити руки. Нині жменька доморощених українофобів ще більше галасує, що ОУН-УПА в 1944—1952 роках на Закарпатті не було, що це знову, як десь точилась стрілянина чи лунали вибухи, вершилось руками галичан. Бо, якби, мовляв, той дух опановував й нашими краянами, вони вже масово діяли б від Святої Покрови 1942 року чи з перших тижнів вступу на нашу землю “визволителів”. Хоч у 1942—1944 роках украї відбувалися судові процеси проти борців за Україну, але про це іншим разом. Те, що відбувалось у 1939—1941 роках у Галичині можемо пояснити:

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин