Доля на тлі історії · “Свято Покрови є для нас усіх національним днем пам’яті геройського чину і слави українського вій2 ська — козацького, стрілецького, повстанського”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
ПРАВДА І ВИГАДКИ ПРО ОУН-УПА В ЗАКАРПАТТІ
Слово Просвіти, №41 за 2010 рік
— закарпатці повірили, що росіяни-визволителі є такими ж як ми слов’янами, що ми врешті-решт увіллємось у братерську сім’ю — докорінно відмінну від тієї, де на правах меншовартісних чи й рабів перебували понад тисячу років; — Закарпаття межувало (й межує) з чотирма країнами Центральної Європи (Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною та Польщею), що вважалось своєрідним плацдармом для проникнення сталінського соціалізму й комунізму до цих країн. Звірства та інші неподобства без затримки просочувались би до них; — визволителі переконалися, що на визволених чи окупованих землях потрібно поводитись по-іншому, ніж у Галичині 1939— 1941 рр., де посіяли вітер, а пожинають бурю. Але витримки в совітів вистачило не надовго. Хоч Підкарпатська Русь, згідно з міжнародним правом, вважалась територією Чехословаччини, вже 22 грудня 1944 року Народна Рада Закарпатської України ухвалила закон про переслідування осіб, які раніше виступали проти більшовизму. Зросла кількість вбивств, засуджень до страти, знищено кількатисячний табір у Сваляві, в’язнями якого були не тільки румуни, угорці та німці, ай чимало українців. І до тих кривд додаються й нові: компартією поставлене завдання досягти в краї рівня націоналізації та колективізації, що на той час уже утвердилось у Наддніпрянщині, Таврії та інших землях України. А непосильні податки, відловлювання юнаків ніби до війська та інші кривди підштовхували молодь тікати в ліс, ставати в опозицію тому злу! Хоч правда, вже в листопаді—грудні 1944-го в гірських районах: Рахівському, В.-Березнянському, Воловецькому, Міжгірському та ін. з’явились повстанці зі сходу, але винятково з метою агітації, роз’яснень: що собою являє радянська влада та що вона несе верховинцям. Пізніше, коли в ліс подалися місцеві мешканці, траплялися випадки очолення їхніх бойових одиниць досвідченими східняками. У одній із боївок на Іршавщині загін очолював уродженець Сумщини Сергій Кривопишин; у боївці “Бойка” біля с. Прислін (нині Міжгірщина) командував Михайло Керийта зі Станіславщини; Молодіжну українську націоналістичну організацію (15 чол.) в Торговельній академії Мукачева очолював теж уродженець Станіславщини, студент торгово-кооперативного технікуму Віктор Штень тощо. Але кривди між галичанами і нами, — закарпатцями, такими ж українцями, з тих часів не започаткувалось. Адже й наші верховинці теж не пасли задніх. Так, Іван Кедюлич з нашої Перечинщини на Тернопіллі в ті роки підготував не один десяток офіцерів для УПА, Іван Шпонтак (псевдо “Залізняк”) з Ужгородщини на посаді курінного в Закерзонні творив дива, знищуючи загони Армії Людової і енкаведистські; під керівництвом хорунжого Михайла Липея з Міжгірщини “чорні дияволи” Чорного лісу на Львівщині тримали енкаведистів у постійному страху; Іван Сасин з Тячівщини, колишній офіцер совіцької армії, працюючи на повстанців, забезпечив успіх багатьох операцій. Судові справи переконують, що саме закарпатці в своєму краї вершили ту звитягу. Так, на Рахівщині повстанські рої та чоти діяли в Ясінні, Лузі, Лугах, Лазіщині, Великому Бичкові та інших населених пунктах; на Тячівщині — в Буштино, Усть-Чорній, Углі, загін “Довбуша”; на Хустщині — в Копашневі, Нижньому Селищі, Нанкові та ін.; на Міжгірщині — на околицях Торуна, Прислока, Верхнього Бистрого, Синевірської Поляни, Колочави, де знаходились боївки “Буревій”, “Вишня”, “Бойка”, “Гайдамаки” та ін.; на Воловеччині — в Завадці, Латірці, Буківці, де діяли кущові проводи “Байдаки” та “Олега”; на Свалявщині — провід “Тимоша” та ін. Та найбільшим протистоянням владі відзначалась Перечинщина. Відповідно до судової справи, загін уродженця с. Тур’я Ремети Івана Гапака у 1946—1947 рр. налічував 80 повстанців, а за твердженнями вцілілих — то була повноцінна сотня в основному з юнаків та середньолітніх верховинців з Тур’ї Ремети, з Тур’ї Бистрої, Тур’ї Пасіки та інших сіл Тур’янської долини. Хоч Мукачівщина та Ужгородщина відкритим протистоянням не відзначались, за винятком перестрілки 3 липня 1945 року в с. Старе Давидкове, але підпільні організації діяли в багатьох селах, передусім у Великих Лучках, Бистриці, Середньому, Доманинцях. Щороку 1 листопада та 15 березня — в річницю проголошення незалежної Карпатської України в обласному центрі і в районах просвітяни краю, члени Молодої Просвіти, КУНу та інших патріотичних організацій відвідують братські могили Січових Стрільців 1914—1915 років, січовиків Карпатської України та убієнних більшовицьким режимом, де після панахид найчастіше під зверхністю єпископа Української Православної Церкви Київського Патріархату о. Кирила, співають січові та повстанські пісні. Слава Україні! Героям слава!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
