Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Життя продовжується! · “Найкращий лікар у житті, як вважає Степан Кирилович, — це Божа благодать”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ІЗ ПІСНЕЮ І СЛОВОМ

Слово Просвіти, №41 за 2010 рік

Олексій РОВЕНКО, краєзнавець, Івано!Франківська обл. Село Радча, що неподалік від обласного центру Івано!Франків! ська (колишнього Станіслава), має давні просвітянські традиції. Ще 1909 року тут було засновано читальню “Просвіти”. У різні часи чимало талановитих людей спри! яли зростанню культурно!освіт! нього рівня й національної свідо! мості радчан. 1900—1902 рр. па! рохом села був отець Еммануїл Січинський — двоюрідний брат відомого композитора і дириген! та. Він організував тут драматич! ний гурток, кооператив “Україн! ський торговий дім “Надія”. Час! то до Радчі приїздив з аматор! ськими хорами і сам Денис Сі! чинський. Добру згадку про себе залишив священик села Радча Нестор Киселевський, який був активним учасником читальні “Просвіти”. Його зять — о. Остап Стернюк (брат владики І. Стер! нюка) створив 1926 року церков! ний хор, у якому одинадцятиріч! ним хлопчиком почав співати ге! рой нашої розповіді — Василь Іванович ШИПТУР. В. І. Шиптур народився 17 лютого 1915 року в с. Радча Ста! ніславівського повіту (тепер Тис! меницького району) що в Галичи! ні. Закінчивши 5!класну школу в рідному селі, він, маючи 12 років, навчається в дяківській школі в Станіславові при катедрі собору (тепер катедральний собор Свя! того Воскресіння). Тут він відві! дує співочий гурток, а також нав! чається сольного співу та гри на мандоліні. Вже в 14!річному віці організовує при читальні “Прос! віти” у рідному селі співочий гур! ток. Ще й сьогодні пам’ятає Ва! силь Іванович перший виступ спі! вочого гуртка на сцені. То був концерт!посвята 115 річниці з Дня народження великого Кобза! ря 1929 року. У ті часи ювілеї Т. Г. Шевченка святкували повселюдно в Гали! чині. А ще згадує старий просві! тянин фестини, свято Івана Ма! зепи. І в цих урочистих імпрезах брав участь чоловічий співочий гурток під орудою Василя Шипту! ра. До репертуару гуртка входи! ли такі твори: “Заповіт” в обр. К. Стеценка, “Засвіт встали коза! ченьки”, “За рідний край”, “Ми йдем вперед”, “Ой видно село” та багато інших народних пісень. Поруч із співочим діяв і драма! тичний гурток, яким теж керував Василь Шиптур. Ці гуртки слави! лися на всі навколишні села свої! ми виступами. Особливу попу! лярність серед селян мали вис! тупи драматичного гуртка. Як згадує Василь Шиптур, великий успіх мали вистави “Степовий гість” Б. Грінченка, “Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці” М. Ста! рицького, “Украдене щастя” І. Франка, “А молодість не вер! неться” та інші класичні твори. 1937 року, щоб зібрати гроші на побудову нової читальні, Ва! силь Іванович Шиптур організо! вує хоровий колектив, який, коля! дуючи і виступаючи з концертами по навколишніх селах Станісла! вівського повіту, збирає чималі кошти на будівництво Народного Дому (нині Будинок культури). І вже 1938 року хор, маючи велику програму, стає відомим на всю Станіславівську округу. Цей рік, як говорить Василь Шиптур, вважа! ється початком народження сла! ветної в майбутньому чоловічої хорової капели. Настає 1939 рік… Галичина входить до складу Української РСР. Ліквідовують усі національ! но!патріотичні громадські органі! зації. Проте хоровому колективу дивом вдалось уникнути репре! сій. Характерним є той факт, що навесні 1941 року радчанський хор під орудою Василя Шиптура бере участь у республіканському огляді сільської художньої само! діяльності і, навіть, завойовує право виступу в Москві на Вис! тавці досягнень народного госпо! дарства. Але почалася війна… 31 липня, 1 і 2 серпня 1942 року громадськість Львова і всієї Галичини відзначала 100!ті роко! вини від Дня народження Миколи Лисенка. До цієї дати були при! урочені Перший крайовий кон! курс хорів у Галичині й Свято ук! раїнської пісні. Спочатку прово! дилися повітові та окружні огля! ди, в яких взяли участь 450 хорів із Галичини, Лемківщини і Посян! ня. Серед 26 колективів, що ввій! шли до фінального конкурсу у Львові, був і чоловічий хор села Радчі. Журі, до складу якого вхо! дили професори Северин Суп! рун, Євген Козак, Микола Колес! са, доктори Василь Барвінський і Зеновій Лесько, схвально оціни! ли виступ радчанського хору. В “Альманасі Першого крайового конкурсу хорів у Галичині у 100! річчя народин М. Лисенка”, що вийшов у Львові 1943 року, заз! начено: “Члени журі були заско! чені (вражені — О.Р.) високим мистецьким рівнем сільських хо! рів. Усі хористи в сталевих сіря! ках (хор с. Радча — О. Р.) знову захоплюють публіку”. У повоєнний час Василь Іва! нович Шиптур, працюючи на культурно!освітній ниві, продов! жує керувати чоловічим хором. 1954 року чоловічий хор села Радчі він передає в надійні руки досвідченому диригенту (учневі славного диригента Дмитра Кот! ка) Богдану Волосянку — медику і музиканту за професією. Сам Василь Шиптур продовжує співа! ти в рідному колективі, працю! ючи завідувачем клубу села. І ось перші успіхи… 1956 рік — хор стає лауреа! том республіканського конкурсу сільської художньої самодіяль! ності в Києві, а Міністерство культури присвоює йому назву “Народна самодіяльна хорова капела”; 1958 рік — капела зніма! ється у фільмі “На крилах пісні” кіностудії ім. О. Довженка; 1960 рік — Диплом ІІІ ступеня на рес! публіканському конкурсі акаде! мічних хорів; 1964 рік — капела стає дипломантом фестивалю на честь 150!річчя від Дня народ! ження Т. Г. Шевченка; 1965 рік — капела нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ра! ди УРСР; 1967 рік — колективу присвоєно звання “Заслужена народна самодіяльна хорова ка! пела”. Цього ж року за досягнен! ня успіхів у розвитку самодіяль! ного мистецтва Василь Іванович Шиптур нагороджується Почес! ною грамотою Міністерства куль! тури УРСР; 1969 рік — капела бе! ре участь в урочистостях із наго! ди 100!річчя естонського Свята пісні у Таллінні; 1970 рік — капела отримує Диплом ІІ ступеня на фестивалі самодіяльного народ! ного мистецтва України; 1985 рік — капела нагороджена Дипло! мом Виставки досягнень народ! ного господарства СРСР; 1988 рік — колектив стає лауреатом республіканського телетурніру “Сонячні кларнети”; 1989 рік — капела здобуває третє місце у Першому огляді!конкурсі хоро! вих колективів ім. М. Леонтовича; 1991 рік — капела виступає пе! ред мешканцями міст і сіл Кіро! воградської області напередодні Всеукраїнського референдуму; 1992 рік — капела бере участь у святкуванні 50!річчя УПА в Києві; 1993 рік — капела стає лауреа! том Другого Всеукраїнського конкурсу хорових колективі ім. М. Леонтовича в Києві. Це весь перелік творчих до! сягнень, де певна частка успіху належить Василю Івановичу Шиптуру. Працюючи в хоровій капелі, В. Шиптур є незмінним керівни! ком драматичного колективу се! ла. Незважаючи на похилий вік (понад 90 років), він майстерно виконує головні ролі у виставах “Украдене щастя” І. Франка, “Степовий гість” Б. Грінченка, “Ой не ходи, Грицю, та на вечор! ниці” М. Старицького тощо. Похвально, що творчу еста! фету в батька надійно взяв в руки його син Богдан — відомий ми! тець, учень видатного україн! ського композитора А. Кос!Ана! тольського, нині Заслужений діяч мистецтв України. Понад три! дцять років Богдан Васильович співав у капелі, багато творів у його обробці звучали в виступах колективу. Згадуючи минуле і порівню! ючи сьогодення, сивочолий ве! теран “Просвіти” занепокоєний станом сучасного народного мистецтва, негативним впливом низькопробної “попси”, що за! бруднює чисті джерела рідної пісні, мови. Пісня — душа народу. Як казали стародавні мудреці: “Скажіть, які пісні співає народ, і я скажу, хто ним править”. Ці сло! ва, на думку ветерана, актуальній сьогодні.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин