Гаряча тема · “Українська мова не прийшла на ці терени, а виросла з українських сердець сотень поколінь”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
ВИСТУПИ НА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАННЯХ «СТРАТЕГІЯ ГУМАНІТАРНОЇ ПОЛІТИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ»
Слово Просвіти, №41 за 2010 рік
багатовікову писемність, літературу, є науково опрацьованою і закріпле! ною нормами, саме в себе вдома, в Україні, опинилася в стані ЗАГРО! ЖЕНОЇ. Адже в засобах масової ін! формації чуємо переважно не!укра! їнський мовний продукт, ринок дру! кованої продукції — переважно неук! раїнський, а спроби вирівняти ситуа! цію і нарешті дати системну освіту українською мовою, що спостеріга! ли в останні роки, знайшла войовни! чих противників у чинному уряді, се! ред депутатів, державних службов! ців різного рангу. Шукаючи різні претексти, що! найменші зачіпки, антиукраїнськи налаштовані чільники піддавали і продовжують піддавати сумнівам доцільність утвердження україн! ської мови як справді державної, створюють реальні перепони до її поширення, узаконення у різних сферах побутування. То дай їм дві, то дай їм три державні мови, аби тільки не державна українська в Державі Україна. Не варто коментувати, яких травм завдає народові ця відкри! та, неприхована наруга над най! ціннішим, чим століттями пишався українських народ — над україн! ською мовою, як глибоко травму! ють постійні спекуляції навколо мовних питань, яку антипатію і розмежування у суспільстві вони викликають. Протидія розвиткові мови корін! ного населення держави на держав! ному рівні, внесення антиукраїн! ських войовничих положень — за якими б лояльними формулювання!
Костенко, повернути українському народові його історію, його мову, його культуру. Лише тоді українська нація самоствердиться у своїй су! веренній державі, лише тоді її виз! наватиме й поважатиме світ. Отже, головна мета гуманітар! ної політики України, як і будь!якої іншої держави, полягає у створенні позитивного образу своєї країни, що повертає народові гідність, ус! відомлення своєї колективної при! четності до багатої самобутньої культури, створеної попередніми поколіннями. Однак сили, що протидіють при! родному процесові звільнення і са!
ми вони не були приховані — до програм політичних партій, особли! во партій, які взяли на себе повноту влади, — це унікальний випадок у світовій історії. Випадок цілеспря! мованого нищення держави, нації, культури великого європейського народу, свідоме зведення до рівня мовної і культурної васальної залеж! ності українського народу, що здій! снюють керівники, чільники, “слуги народу”, що зручно вмостилися на шиї цього!таки народу. Влада гордовито!глуха до ана! літичних висновків інтелектуальних провідників нації. Влада демонс! трує несхитність. А відтак — свою обмеженість. Де ще може бути та! ке, щоб міністр визначального для перспективного розвитку держави міністерства, яким є Міністерство освіти і науки, був неприхованим українофобом. Про це на всю Укра! їну (і не тільки) сказано в аналітич! ному матеріалі людини, яка є со! вістю нації, у висновках академіка І. М. Дзюби, опублікованих у газеті “День”. Проте влада й надалі ро! бить вигляд, що така кадрова полі! тика — знахідка нової влади, яку “будує нову Україну” (нову — неук! раїнську Україну!). Оце вам діалог влади з найкращими умами нації, оце вам реальна здатність Президента чути голос і волю народу! Діалог влади з народом, з не! продаваною інтелектуальною елі! тою — це теж складова гуманітар! ної полики Держави, ознака її здо! ров’я чи нездоров’я. Не можу припустити, що нашій владі потрібна лише влада, ще, ще, ще більше влади … А народ з його думами, позицією, сподіваннями — хай відпочиває … до наступ! них виборів? Сьогодні щонайменше нещири! ми є заяви про неповноту реалізації прав російськомовних громадян України, неможливість перебувати і вільно почуватися в російському мовно!культурному середовищі, бо переважно російськомовним це се! редовище було і залишається в ос! танні десятиліття в Україні. А спро! би злегка українізувати Україну викликали шалений опір й добре фінансовану й організовану проти! дію. Російськомовна продукція, творена на великому російсько!
моствердження української нації, виявилися потужнішими. Нині стра! тегію гуманітарної політики України розробляють у Кремлі, а керівниц! тво країни їх слухняно втілює. Головна мета цієї політики — ли! шити країну в мовно!культурній за! лежності від Росії. А як відомо, кай! дани культурного підпорядкування легше носити, та важче скинути. Слід наголосити на тому, що нинішня антиукраїнська й антигу! манна політика не обмежується пануванням продукції російського маскульту в українських медіа, пе! редусім на телевізійних каналах, включно з державним, що призна! чено формувати в українського на! селення позитивний образ Росій! ської імперії. Найгірше те, що в нинішньому масованому наступі на українську мову, культуру й історію застосову! ється відома імперська стратегія приниження залежних народів. Найвиразніше це виявилось у фак! ті встановлення в Запоріжжі з мов! чазної згоди влади пам’ятника Сталінові. Таке монументальне по! шанування найбільшого в історії ката українського народу робить нас посміховиськом в очах усього цивілізованого світу. Не можу оминути увагою й за! конопроект “Про мови в Україні”, поданий від коаліції О. Єфремо! вим, В. Гриневецьким і П. Симо! ненком. Законопроект також за!
мовному обширі, безперешкодно є доступною в Україні, займає більшу частину мовного простору. А чи є ще десь у світі той мате! рик українськомовної творчості, ареал продукування українсько! мовного тексту, який би так, як ро! сійськомовна продукція, могли бу! ти привнесені з!поза меж Украї! ни? Немає. Вдома не дають тво! рити і не підтримує влада, деінде — зась! Вихід один для україн! ськомовної спільноти — тихенько зникнути з цієї старенької плане! ти. Лише куди? Сьогодні безвідповідальними перед європейською і світовою спільнотою і антигуманним за суттю є нищення функціональної повноти української мови в Україні — єдиному в світі ареалі її природного виникнення, розвитку, на її історичній батьківщині: немає іншої України, де б творилася українська мова і українськомовна і українськоментальна культура. Збіднимо, знищимо українську мову й українську культуру — зни! щимо Україну. На одну велику культуру збідніє людська цивілізація. Чи цього прагне наша Верхов! на Рада, Президент України? Знаю, саме це є метою діяль! ності окремих горе!міністрів. Пильнуймо: українська мова в небезпеці! Відтак — гуманітарне майбутнє України в небезпеці!
* * * …Насамкінець хочу поінфор" мувати, що здійснена в Інституті української мови НАН України тав Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України екс" пертиза внесених на розгляд Верховної Ради України законо" проектів про мови в Україні, особливо тих з них, у яких визна" чальним стрижнем є ідея запро" вадження російської мови як другої державної чи офіційної, науковцями не підтримані як та" кі, що не відповідають ідеям дер" жавотворення і консолідації со" ціуму України, спрямовані на сегреґацію й поділ суспільства за мовними й регіональними оз" наками.
свідчує, що нинішній неприрод! ний союз капіталістів із комуніста! ми прагне зіштовхнути нашу краї! ну зі шляху вільного розвитку і по! вернути її в колоніальне минуле. Не буду характеризувати зако! нопроект, це вже зробили попе! редні промовці. Хочу наголосити лише на тому, що всі його ключові положення списані слово в слово із законопроекту, який під такою ж назвою подав ще 2007 року кому! ніст Леонід Грач. Приниження українців з боку деяких урядовців, зокрема з боку міністра освіти, відбувається нас! тільки відверто й брутально, що складається враження, ніби україн! ську спільноту навмисне провоку! ють на вибух. У будь!якому разі не! має сумніву в тому, що нинішня мовно!культурна політика влади, представляючи українську історію, мову і культуру в кривому дзеркалі, спрямована на антиукраїнську мо! білізацію проросійської частини соціуму в східних і південних об! ластях, де інформаційно!культур! ний простір давно вже перебуває під повним контролем Росії. В оцій тактиці свідомого прово! кування й розпалювання міжетніч! ного протистояння всередині краї! ни полягає найбільша загроза май! бутньому країни. Бо, як відомо, хто сіє вітер — пожне бурю.
Продовження на стор. 4
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
