Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 41 (626), 13—19 жовтня 2011 Дмитро ПАВЛИЧКО СУД 1111 жжооввттнняя 22001111 ррооккуу Ю Юллііюю ТТИИМ МООШ ШЕЕННККОО ззаассуудджжеенноо ддоо ссееммии ррооккіівв уувв’’яяззннеенннняя зз ппооззббааввллеенннняямм ппрраавваа ооббііййммааттии ппооссааддии уу ввллааддіі ннаа ттррии ррооккии
Слово Просвіти, №41 за 2011 рік
Фото Олеся Дмитренка
До зали суду, наче зв’язкова З моєї сотні, піймана у Лючі, Заходить Юля. А в судді брова Підскакує, мов щиглик на колюччі, І западає тиша гробова.
Втім Юля встала: “Слава Україні!” І в залі встала воїнів чота: “Героям слава!”… Прокурорів тіні Розсипались, і блискавка крута Просяяла в небесній височіні, І стало ясно: це не суд, а мста!
Це мста за те, що та жона готова На президентські вибори піти І вдруге виграти! О будь здорова, Відважна жінко з серцем сироти, І хай хахлів дратує твоя мова, Державна й неподолана, як ти!
Крик на Хрещатику. В законі вори. Кричить держави нашої страма. Кричать офшори, банківські контори, Кричить хахол пащеками трьома, Замкнені очі, ні, очей нема, Є тільки горла отвори в потвори.
Той крик гуде в каштановім гіллі, Будинки глухнуть, глухнуть тротуари. Хахли й донецькі рідні москалі Ревуть: “На нари — Юлію, на нари!” Дрижання чути у віконнім склі, І чути, як тремтять над світом хмари, А під землею — мертвяки гнилі.
Крик на Хрещатику. Колона п’ята Перекричати хоче цілий світ, Що руку Юлі подає. Проклята Америка, Європа і реб’ята Кремлівські невдоволені. Привіт!
Відома курва цілий рік кричала: “Замкніть же паню в білому! Замкніть!” А нині в Шустера крізь плач сказала: “Я б задушила того генерала, Що Юлю наказав заперти в кліть”.
А президент свої невинні руки, Чистесенькі, вмиває, мов Пилат. А пан суддя — Закон з бичем принуки! — Безликий, мов без стрілок циферблат, Вже пише вирок: “Здерти білий плат З підсудної, хай гине від розпуки, Хай вирвуть з неї серце чорні круки Печалі, — хай не вийде із>за ґрат”.
А противсіхи, інтелектуали, Що нареклися нації мечем, І всі свої страждання оспівали, І жінку в білому скаменували, І віддали її на суд нікчем. О, генії, позначені злобою Чужого самолюбного ума, Не бились ви з холерою й чумою, Бо ви самі — холера і чума.
І я виходжу, наче з пекла, з суду, Де вигоріла кров моя дотла, Й не йду додому, там стояти буду, Біля тюрми, мов птаха без крила; Чекатиму на явище спасенне, Стоятиму на смертнім хіднику, Допоки Юля не пройде повз мене На волю у терновому вінку. 30.IX.2011. Київ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
