Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “...Однак схопити його за козацькі вуса було ризикованою справою для суперника”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

««РРУУССССККІІЙЙ ММЄЄДДВВЄЄДДЬЬ»»

Слово Просвіти, №41 за 2011 рік

Малописьменний селюк, котрий із розділових знаків знав лише крапки, що вже говорити про знання етикету, — аристократам як рівним подавав у вітанні два пальці для потиску, зво( дячи їх із розуму тим нечуваним нахабством. Ведмідь, що трощив у щирих обіймах кістки і позбавляв зубів — коли груба, безтямна си( ла починала клекотіти у нім, як розпечена лава… неприборкана, некерована, пекельна. Незгідливий упертюх, якого нікому й ніколи не вдавалося спокусити грішми, хоч би й усім золотом світу — за одну лише пропозицію щедро оплаченої поразки міг у сліпій люті скрути( ти антрепренера в баранячий ріг або й у менш вишуканий спосіб витрусити душу. Таким назавжди увійшов він, Іван Піддубний, людина з гордим званням “чемпіон чемпіо( нів” у світову історичну пам’ять. І той стереотипний образ міцно стримить у ній, немов цвях( двохсотка, що його “в косичку” любовно “заплітав” український силач. Однак, менше того, навіть у цьому стереотипі не припиняє битися любляче, ніжне серце. С а м е в о н о нестер( пною солодкою мукою переповнювало все його єство, коли бачив тоненьку зворушливу дів( чинку(гімнастку, що пурхала метеликом під куполом цирку. С а м е в о н о нерозважно зму( сило непереможного Вернидуба зректися забезпеченого життя в Америці, бо там, бачте, все не так, “навіть бузок не пахне”, і повернутися в голодну Україну. С а м е в о н о засвіти( ло генетичною пам’яттю гарячу козацьку кров, коли побачив запис “русский” у своєму пас( порті нового зразка, с а м е в о н о нервово водило його рукою, коли виправляв у “красноко( жей книжице” оту “історичну погрішність” — не міг же не знати, що за таке право залишити( ся українцем може накласти головою навіть він, людина, якій свого часу в екзальтованому захопленні світ кидав під ноги квіти. Звісно, знав. Але нічого не міг вдіяти з ним — нерозваж( ним, довірливим і вразливим… Фоторепродукція Олеся Дмитренка Марія КУЧЕРЕНКО “Батько на тебе гніваються, казали, що ти дурень, і погрожували поламати голоблею всі ребра”, — писав із дому, з Красенівки, брат. Кожному, хто хоч раз бачив ті стопудові козацькі кулаки, стало б спекотно при самій згадці, однак Іван і бровою не повів — надто вже багато було поставлено на карту, щоб хтось міг збити його з того шляху, навіть батько. На той час він вергав мішки у порту Феодосії і мріяв про мандрівний цирк. Як свята чекав його появи. Знав — може не згірш м’язистих циркових силачів придавити під собою суперника, бо був із могутнього козацького роду, в якому ходили проти турків та польської шляхти, в якому гнули бикам роги і підкови, як житню стеблину (дід-силач прожив 120 років, батько до старості заввиграшки кидав п’ятипудові мішки на віз). Однак розумів, як йому бракує хоча б основ борцівської техніки. Перші уроки засвоїв від курсантів морехідки, з якими познайомився у трактирі, тим часом не пропускаючи жодного виступу пересувного цирку з його “чемпіонатом” борців. Невдовзі в одному з таких гастролей і проб’є зоряний час одержимого славою селюка (щоправда, на той час Іван Піддубний уже здійснив свою невелику кар’єру прикажчика у вантажній конторі). 1896 рік. Перші Олімпійські ігри в Афінах. А у Феодосії — гастролі пересувного цирку Бескоровайного. Все місто збуджене чеканням. Усе місто вихлюпує на вулиці, вітаючи життєрадісно-балаганну ходу циркових артистів, а серед них — борців, могутніх, рішучих, сповнених куражу, один вигляд яких викликав у веселої юрби крики захоплення. То були справжні професіонали, однак їхні виступи, звісно, щоб привабити щонайбільше містян, мали характер шоу. Це було свято життя, чи то пак його тріумф, де міг помірятися силою кожен охочий до бійки здоровань. Щодня Іван ходив на виступи борців, уважно Парад на Червоній площі поглядом обмацував стіни. Не їв, не пив, лише тихо стогнав крізь стиснуті зуби, як поранений звіру лігві. Напівпорожній готельний номер став для нього кам’яним мішком відчаю, з якого, здавалося, немає рятунку, однак ніхто не міг взяти на себе хоробрість зазирнути до нього, аж поки він сам не прийшов до тями і заявив про свій намір повернутися додому, до землі, до плуга. І тут, в останню мить, доля зробила карколомний пірует: Атлетичне товариство аристократів Петербурга запропонувало відстояти честь імперії у Парижі. А невдовзі надійшло й офіційне запрошення зарозумілої від останніх спортивних перемог Франції на світовий чемпіонат із французької боротьби — воно й стало таким вчасним порятунком. Іван Піддубний був одним зі 130 найкращих борців світу, запрошених у Париж. Одним із найкращих, однак, схоже, найлютішим від ще зовсім свіжої втрати. Правила чемпіонату були дуже суворі: одна поразка не давала змоги продовжити подальше змагання на борцівському килимі. Окрім фізичної сили, потрібно було неабияке, просто-таки віртуозне володіння технікою боротьби. Для того мав чудового тренера Ежена де Парі. Іван кілька місяців тренувався до сьомого поту, засвоюючи тонкощі французької боротьби. І доля винагородила його за працю — 11 перемог над наймогутнішими суперниками світу. Париж гарячими оваціями вітав “гордість Російської імперії”. Увага Європи була прикута до його численних перемог. Однак на кону стояла Франція — ініціатор чемпіонату. Вона не могла вийти переможеною у тій запеклій боротьбі, що її несподівано для всіх очолив Іван Піддубний, мала будь-що зберегти першість. Тому навіть усім очевидне шахрайство колишнього м’ясника, кримінального авторитета Рауля Буше, коли той перед виступом натер тіло оливковою олією, не зупинило французьких суддів — вони оголосили перемогу Франції. Усі апелювання Піддубного до суддейства були безуспішними. Слизький француз зміїно вислизав із рук, а судді не посоромилися назвати шахрайство “красивим і вмілим уникненням силових прийомів суперника”. Однак Раулю Буше таки не вдалося вислизнути з рук козацького сина — уже через рік Іван Піддубний покарав шахрая. І то нещадно, жорстоко. Знесилившись від віртуозних прийомів “російського” борця, Рауль молився Богу, аби судді вчасно зупинили його суперника. І мабуть, нюхала б його французька душа сірку, якби не суддівська воля. Глядачі з передніх рядів допомогли суддям відтягти засліпленого люттю Піддубного від напівживого француза, однак останньому довелося простояти раком перед усім світом під 130-кілограмовим переможцем. З того часу Раулем Буше заволоділа нав’язлива ідея будь-- що позбутися свого суперника. Йому, кримінальному авторитету, не було проблемою організувати вбивство. На паризькому чемпіонаті 1905 року, ще задовго до його завершення, на Івана Піддубного вже чекали замовні вбивці. Організатори чемпіонату, вирахувавши, що “російський” борець виходить у змаганнях на третє призове місце, вирішили дати грошову нагороду тільки володарю першості, таким чином збільшивши єдину премію до 5 тисяч франків. Однак не сподівалися, що Піддубний відвоює першість і забере увесь приз. Здавалося, саме провидіння тоді шепнуло йому у вухо: “Рятуйся!” І він не пішов після перемоги за куліси, де на нього вже чекали, а змусив винести гроші й пальто прямісінько Йому аплодував увесь Париж... на арену. Буше так і не вдалося реалізувати свій план: коли він відмовився платити кілерам за невиконану роботу, йому просто проламали голову. Конкуренція була неймовірно жорстокою і брудною. Словом, бої без правил. Піддубного намагалися здушити за горло, зламати хребет, видавити очі… однак схопити за козацькі вуса було надто ризиковано для суперника. О, тоді в нього вселялося сто чортів, тоді в нього кров спалахувала в жилах! Усі знали — Піддубний ні під ким не прогинається. Казав: “Ляжу під того, хто покладе мене”. Ще всім у пам’ятку був урок честі, який непоступливий борець дав директорові цирку за контракт, укладений за його спиною, — тоді він від усієї душі відлупцював пройдисвіта, змусивши з’їсти злощасний договір про поразку. Його груба сила наводила жах. Що далі, то менше знаходилося охочих позмагатися з “чемпіоном чемпіонів”. Виклик приймали виняткові відчайдухи. Російська імперія тріумфувала. Тисячні натовпи у дикому захопленні вітали Івана Піддубного, гордість Російської імперії. Франція, Британія, Німеччина, Італія, Алжир, Туніс… Публіка обожнювала свого кумира не

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин