Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про"читання · “Шкода виходити зі створеного автором світу, де є люди, що тримають українське небо”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Фундаментальна книга про Потебню'народознавця Микола Дмитренко. Олександр Потебня як фольклорист: Монографія. — К.: “Сталь”, 2012. — 536 с.

Слово Просвіти, №41 за 2012 рік

присвячена праця Миколи Дмитренка. В українському культурно-інформаційному просторі ім’я Миколи Дмитренка відоме вже декілька десятиліть: він автор відомих книг прози і поезії (“Допит”, “Мандрівник”, “Материк і море”, “Чорна вівця”, “Квіти добра”, “Люблю твій усміх загадковий”, “Іноді…”), семи монографій з історії фольклористики, теорії фольклору, упорядник кількох десятків антологій, збірок усної народної творчості. Знають Миколу Дмитренка і як поважного потебнезнавця: до 150-річчя науковця він опублікував окрему брошуру “Олександр Потебня — збирач і дослідник фольклору” (1985), а перед тим захистив кандидатську дисертацію про фольклористичні праці Олександра Потебні. Згодом Микола Дмитренко за архівними даними підготував і надрукував у видавництві “Музична Україна” унікальну збірку “Українські народні пісні в записах Олександра Потебні” (1988). Зі збірників наукових праць, періодики відомі його статті про видатного дослідника, професора Харківського університету. Нещодавно Микола Дмитренко підготував першу в потебнезнавстві узагальнюючу монографічну працю про Олександра Потебню як фольклориста (ширше — народознавця). Автор спочатку за хронологією висвітлив основні віхи життя і науково-творчої діяльності; охарактеризував ученого як збирача усної народної творчості, проаналізував його фольклористичні праці, сфокусувавши головну увагу на центральній проблемі — проблемі безсмертя фольклору; потім висвітлив положення та ідеї Олександра Потебні, щодо становлення та розвитку академічної фольклористичної науки в другій половині ХІХ століття. На мій погляд, Миколі Дмитренку вдалося охопити найсуттєвіші ознаки наукового методу Олександра Потебні, який вивчав фольклор у зв’язку з мовою, мисленням, історією, психологією, мистецтвом народу. Теза Миколи Дмитренка у вступі монографії про те, що Олександр Потебня створив власну школу, аргументовано доводиться подальшим викладом, особливо там, де йдеться про ставлення Олександра Потебні до міфу і міфологів, до теорії запозичень та її представників, а найбільше — під час аналізу жанрової специфіки фольклору (зокрема веснянок, колядок і щедрівок, дум, казок, прислів’їв і приказок, байок тощо), вчення про художній образ і символ. Відтак лінгвоетнопсихологічна школа Олександра Потебні містить у своїй структурі й таке явище, як “Фольклористична школа Олександра Потебні”. Увесь подальший період функціонування фольклористики як науки (від Івана Франка, Філарета Колесси, Олексія Дея, Григорія Нудьги, Івана Денисюка до сучасної генерації дослідників) засвідчує: без ідей і положень Олександра Потебні не обходиться жоден серйозний науковець. Саме тому праця Миколи Дмитренка — актуальне дослідня багатьох сучасних установок. І назва цієї книжки промовиста: “Хохли” (К., Український письменник, 2012). Читати її без усмішки і водночас без сльози не можна — не виходить. Роман-провокація Ореста Когута — це розповідь про багаторічну україно-хохляцьку війну, яку ведуть головні герої твору Петро Кривко та Василь Соломка зі своїми землячками — українцями за паспортом, патріотами за ситуацією і російськомовними в громадських місцях. Бо бракує тим землячкам духу — тримати свій хребет прямим, а фальш і пристосуванство не так легко ження нашої класичної теоретичної спадщини, яке стане в нагоді багатьом науковцям, особливо молодим. Монографія Миколи Дмитренка яскраво засвідчує: Олександр Потебня глибоко любив український народ і його багатовікову творчість, знав українську мову і розумів значення слова в житті мови, в житті окремого індивіда й суспільства загалом. Вчення про внутрішню форму слова дослідник вибудував передусім на фольклорному матеріалі, на аналізі прислів’їв і приказок, народних пісень. Велич Олександра Потебні висвітлено переконливо в європейському і світовому контексті. Наголошено на актуальності багатьох ідей харківського професора в нинішньому науковому дискурсі. У книзі подано великий за обсягом додаток: народні пісні в записах Олександра Потебні. Фактично, це своєрідне перевидання збірки пісень, що побачила світ 1988 року. Варто наголосити: пісні унікальні, зібрані переважно на Слобожанщині. Ці записи підтверджують високий рівень естетичного розвитку українців східних регіонів України. Монографія Миколи Дмитренка “Олександр Потебня як фольклорист” у серпні стала переможцем десятого ювілейного рейтингу “Українська книга року”. Отже, маємо глибоке дослідження про Олександра Потебню-народознавця, яке, без сумніву, стане корисним не лише науковцям, а й учителям, краєзнавцям, студентам, просвітянам, усім, хто цікавиться питаннями мови, традиційної культури, історії, психології, літератури. витравлювати з людських душ. Автор де з легкою усмішкою, з доброзичливою іронією, а де з убивчим сарказмом оповідає про наші будні, про “нестиковки” багатьох слів і справ, а також про трагічні події в Західній Україні в 50-х роках, бо вони торкнулись і його родини, і тут часом мороз іде по шкірі… Орест Когут — журналіст із тридцятирічним стажем, брав участь у створенні й становленні журналів “Школяр”, “Літературний детектив”, “Сфінкс”, газет “Старожитності”, “День у день”, “Самостійна Україна”, “Наша Україна”, “Київські відомості”… Свій роман “Хохли” написав у реанімаційному відділенні київської лікарні на Червоному Хуторі. Як зазначає у передмові, “вісім днів поспіль… я подумки писав свій роман, главу за главою відкладаючи на полицях своїх мізків. Писав і молив Господа Бога, аби дав мені шанс вибратися з пут крапельниць та різних дротів і хутчій добратися до комп’ютера та зафіксувати написане в голові. Так воно й сталося…” Перегорнеш останню сторінку — і якось шкода виходити із створеного автором світу, де вітерець продуває застояне повітря, де тужавіють м’язи духу і є люди, що тримають українське небо, даючи приклад прямостояння й мимоволі зобов’язуючи і нас бути чесними перед собою.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин