“Громадський комітет з відзначення ювілею перетворюється на комітет із захисту Шевченка”. Події, факти, коментарі 2 · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Чи почує Шевченка Україна?», с. 1
Чи почує Шевченка Україна?
Слово Просвіти, №41 за 2013 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
Уболіванням за долю музеїв Кобзаря був сповнений виступ лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка художника Анатолія Гайдамаки: — Те, що зроблено в Каневі, важко передати словами. Дивно, а де ж наша критика, де мистецтвознавці, патріоти, чому вони мовчать? Схоже, що нині український патріот той, хто спить на печі. А на святкування 200-річчя Кобзаря їдуть люди з Європи, Канади. Що вони побачать у Каневі? Шевченка там нема, таке враження, що він не народився, не жив, нічого не написав і не намалював. Нема навіть знаменитого “Заповіту”, перекладеного 160 мовами. Натомість на примітивних щитах виставка картин сучасних нікому не відомих художників. Яка честь! Я сам художник, створив експозиції багатьох музеїв, але в жодному не вивісив своїх картин. Бо не хочу, як дехто, “притулити” себе до Шевченка. Шевченко вчився у Брюллова, а тут Скорик учить, нездара-архітектор. Нездарність дуже агресивна, ненавидить усіх, хто робить краще, ніж вона. Казахстан передав у музей Канева багато експонатів, але там уже жодного немає. Приїдуть казахи на ювілей, запитають, де ж ці експонати? А експонати там уже нікому не потрібні. Злочин у Каневі. Тут, у Києві, злочин потрійний. Уявіть, що в Національний музей Шевченка ви вже заходитимете звідкись збоку, а не з Бульвару. Поки що там зараз урочистий вхід, стоять гранітні колони, які Терещенко привіз з Італії. Там парадні входи, анфілади. 40 мільйонів грн. кинули на реконструкцію музею, а що робиться? Унизу паркінг і два ресторани. Які ресторани можуть бути при музеї? Адже це миття посуду, кухня. Вже не кажу про експозицію, її Скорик розуміє так: купити скляні шафи, такі, як у Каневі, і туди щось таке покласти. В одну з шаф не влазив офорт Шевченка. Скорик і каже: “А давайте обріжемо його”. Можете уявити рівень експозиційників, які хочуть обрізати роботу Шевченка. Що далі можна від таких чекати, якщо для них вітрина головніша, ніж оригінали художника. Слово взяв голова столичного об’єднання “Просвіти”, відомий композитор, мистецтвознавець, музикант Кирило Стеценко: — Київська “Просвіта” проводить відкриту науково-громадську конференцію “Культура спільнотної самоорганізації українців і стратегія національного лідерства”. Запрошую на неї 17 жовтня, о 15.00, у Києво-Могилянську академію, головний корпус, аудиторія 217. Є екстремальна тема нашої розмови — порятунок столичного музею Шевченка. Пропоную створити громадський комітет порятунку цього музею. Бо звичні заходи вирішення такої проблеми можуть бути м’якими й запізнілими, адже процес руйнації закладу зайшов надто далеко. Це не просто розграбування приміщення з метою перепрофілювання його в ресторан, не просто скорочення експозиції і зазіхання на священні історичні раритети. Це замах на те, щоб десакралізувати Шевченка, поставити його на одну поличку з поп-культурою, всім тим, що не має жодної ціни, окрім грошової. Але нація існує доти, доки маємо святе в душі. 200-річчя Кобзаря — це колосальна нагода для нас не тільки вшанувати Тараса, а й транслювати нації, всім українцям планети, всій людності візії майбутнього України через призму Шевченкових ідеалів, його бачення України, планети. Ці візії й досі мають світове значення. Шевченко на цьому переломному моменті історії України для нас дуже актуальний, наше завдання — тільки прочитати його. І нехай історія з Музеєм нас лише згуртує. Не допустимо, щоб святкування ювілею відбувалося формально. Що може Комітет? Це ідеологія, це бачення базових цінностей, їх утвердження. Безумовно, це також і громадський контроль щодо недопущення різних спотворень. Нам треба стати на сторожі слова Шевченка, який поставив своє слово на сторожі нації. Що значить актуалізація Шевченка? Читаю Тараса: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”. Хіба це не найгостріша проблема сьогодні, коли в своїй хаті немає правди, коли Україна безсила, нема своєї волі, ми досі керована держава. Зараз я підтримую Президента у його політиці щодо захисту суверенітету. Бо ми розуміємо, в який спосіб діє Росія, запрошуючи до своїх союзів, за чим втрата суверенітету. Актуалізація Шевченка — показувати його молодому поколінню українців не якимось музейним експонатом, а показувати його зв’язок із найактуальнішими проблемами сучасності. Одна з моїх пропозицій — “Тарас Шевченко-200: знаки і звуки”. Другий проект розрахований на школярів і, можливо, студентів, — це загальнонаціональна стратегічна гра “Тарас Шевченко: українська мрія”. Одним із запитань журналістів до учасників прес-конференції було, як можна зупинити руйнацію столичного Музею Шевченка? Ось що на це відповів голова “Просвіти” Павло Мовчан: — Наступні засідання Комітету відбудуться біля стін Музею. Скликатимемо до нього людей. Подібно до того, як створили комітет порятунку Гостинного двору, треба робити і нам. Міністерство культури передало місту справу реставрації Музею. Сьогодні ситуацію тут контролює міська влада, на якій уся відповідальність. Але якщо немає міської ради, нема колективного органу влади, то до кого нам апелювати? Міністр культури категорично проти того, що відбувається зараз у музеї. Але кошти від Міністерства культури забрали, перекинули на місто, міська влада є і розпорядником коштів, і виконавцем робіт. І там домінуюча думка — не тендери, не проекти, все робиться самовільно й самочинно. У будь-який спосіб захищатимемо цей об’єкт. Отже, Громадський комітет з відзначення ювілею перетворюється на комітет із захисту Шевченка. Нас знову переводять у форсмажорні обставини, коли треба щось захищати. Немає принципових довгодіючих речей. Знову, як тоді, коли відомий мовний законопроект Ківалова—Колесніченка ухвалили нахабно, коли нас поставили на коліна — “захищайтеся”. Нині відбувається те саме. І єдиний спосіб — шукати однодумців не тільки в парламенті, а й серед усіх небайдужих до долі України. А Кирило Стеценко додав: — Замість “реставрація” міська влада тихо ввела термін “реконструкція”. На це депутат Олександр Бригинець уже подав позов у прокуратуру, на підміну цих понять, бо вони хоч начебто і схожі, але суть різна. Тут потрібні акції прямої дії, захищати не просто музей і не тільки Шевченка, ай наше майбутнє, наше право бути українцями.
Петро АНТОНЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
