Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Погляд · “Обирати ми можемо тільки тоді, коли розуміємо — що (кого) ми обираємо”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Каталонія. Референдум як дієвий інструмент глобального гібридного тероризму?

Слово Просвіти, №41 за 2017 рік

У жовтні 1936 року пароплав “Лейк-Фавоння”, який за кілька років до цього був куплений СРСР у США і отримав назву “Зирянін”, прибув до порту Барселона (автономна область Каталонія). У країні вирувала громадянська війна, і Каталонія була одним із оплотів республіканців у протистоянні з військами генерала Франко. Як описували пізніше радянські історичні джерела, на честь прибуття пароплава, який доставив республіканцям десятки тонн продовольства, в місті відбулася двохсоттисячна демонстрація “представників всіх організацій трудящих каталонської столиці”, а згодом 30-тисячний мітинг інтернаціональної дружби Іспанської Республіки та Радянського Союзу. Про те, що в трюмах “Зиряніна” (як і інших радянських кораблів) доставляли також танки та зброю, знали лише окремі особи. Не маючи з Іспанією дипломатичних відносин, СРСР намагався через поставки зброї та направлення кадрових військовослужбовців (передусім льотчиків і танкістів) вплинути на формування на заході Європи потужного сталінського руху, який був би здатен змінити політичний ландшафт континенту на користь більшовиків. Припущення, що Сталін спрямує Іспанію в комуністичне русло, насторожило, якщо не злякало Європу. Генерал Франко отримав допомогу від Німеччини, Італії та інших країн. За два роки, в січні 1938 року франкісти захопили Каталонію, у спустошеній Барселоні відбувся парад переможців. Ще за рік у країні встановився диктаторський режим Франсіска Франко. Микола ГОЛОМША, голова партії “Патріот” Референдум — це голос соціуму, який визначає перспективу. Місія референдуму — питання вибору. Питання вибору — основа життя соціуму в парадигмі мирних демократичних середовищ життя і, одночасно, конституційної завершеності, тобто соборної суверенної державності. Якщо почати аналізувати, за рахунок чого і виходячи з чого, то ми зіткнемось із питанням регламентів і процедур функціонування інформації як бази для розвитку громади. Інформації в статичному режимі середовищ життя, і інформації, яка зазвичай живе довгими періодами. Таким періодом умовно можна визнати середній вік життя пересічного громадянина. Легалізують ці періоди для нащадків (традиційно в історичній практиці) метричні книги, які фіксують це життя, і справжні самоврядні органи, які їх зберігають. Тобто, з одного боку, це сім’я, де нам відкриваються потенціали духовних цінностей, з іншого, громада як найменший соціум, у якій організаційно закріплені ментальні рівні існування територій у вигляді населених пунктів, що мають історично-геопозиційні коди поєднань минулого з майбутнім. Це надзвичайно довгі речі соціумного зростання (падіння), які мають вплив на соціальні, соціолінгвістичні, культурологічні і, зрештою, громадсько-політичні та економічні аспекти існування територій і встановлення та підтримання взаємин з сусідами, партнерами, центрами управління (державою) тощо. Але в оперативному режимі ця довга інформація циркулює в середовищах життя у вигляді певних (коротких) інформаційних циклів. Вони створюються та втримуються демократією для того, щоб мати розуміння цього життя, позицію та усвідомлено-відповідальний вибір. Конституційно закріплено і повторено в різних варіаціях право громадянина обирати. І є достатній перелік інституцій і посад, які є виборними. Та обирати ми можемо тільки тоді, коли розуміємо — що (кого) ми обираємо, навіщо і наскільки. Це умова справжньої демократії. Але окрім права обирати, є ще обов’язок адекватного вибору (це вже норма соціально-громадської свідомості соціуму). Тобто, обираючи, ти знаєш про що йдеться, про кого і для чого. Це — демократія. Але світ знає не лише таку форму правління. Досить часто країни і народи стикаються з авторитарними, диктаторськими, іншими неправовими формами управління державами. І за таких умов відбувається підміна понять, коли під формальними ознаками застосування демократичних механізмів (наприклад, виборів, референдумів) насправді приховують механізми нівелювання громадянського волевиявлення. Так було, до речі, в колишньому Радянському Союзі. Так є, зокрема, в нинішній путінській Росії. Сучасні модератори практик геостратегічного знищення зрозуміли, що можна формалізувати та вихолостити процес публічних виборів не тільки в себе, а й у будь-якій країні. І тоді статично-довідкова інформація про вибори підміняється такою реально-спрямованою сукупністю сегментних станів інформації, яка створює можливість маніпулювання правом публічного вибору. Існує ще один аспект, пов’язаний із виборчим процесом та інформацією, що циркулює в соціумі в цей період. Це стан (режим функціонування і перетину інтересів) медіасередовища. Оскільки ЗМІ і ЗМК найчастіше перебувають у володінні олігархату з відповідними кланово-партійними зисками, то вони давно вже трансформувалися в мегакорпорації. І зараз вийшли на режим творення (за потреби власника) такої суспільно-соціумної реальності, яку вони представляють через свою діяльність. Виходячи із глобальних технологій і динамік сучасності, ці корпорації можуть представляти реальності, про які ніхто не знатиме, тобто це буде створена медіаможливостями картинка життя, якого насправді не існує. І поступово такі ЗМІ (корпорації) можуть стати інструментом атрибуції в представленні найширшому соціуму життя будь-якої території в межах країни чи навіть за кордоном. Такий варіант розвитку подій має шанс на реалізацію, оскільки з повсякденності громад комплексно (законодавчо і фізично) витискаються місцеві (маленькі) газети чи інші ЗМІ. За відсутності умов існування постійно діючих регламентів підтримки демократії та громадської зацікавленості, місцеві та міжтериторіальні ЗМІ і ЗМК вмиратимуть, бо їм не буде місця на території і в суспільній свідомості. Україна, до речі, приклад саме такої ситуації. Відтак ми отримуємо результат, коли в державі (законодавчо) і на міжнародному рівні право вибору є, але в дійсності відбувається підміна головного інструментарію усвідомленого, перспективного і відповідального вибору — достовірної та об’єктивної інформації. До цього додаються специфічні умови проведення виборів, наприклад, політичний або геостратегічний шантаж. І це вже не є об’єктивним вибором, тим паче усвідомленим референдумом. Тема референдумів, які останнім часом набули масштабу геостратегічних впливів, потребує окремого і пильного дослідження не лише наукового товариства, ай міждержавних структур, передусім ЄС та ООН. Кажу про це тому, що бачу реальну загрозу для міжнародної безпеки саме через використання технологій тиску і маніпулювання при проведенні плебісцитів. Що таке референдум? Це голос, який визначає перспективу (громади, території, країни). Виникає питання — якщо сучасні глобальні технології дають змогу конкретизувати вибір, тобто перевести його на рівень первинності інтересів соціуму і спричинити таким чином можливість втручання ззовні, то чи не варто референдум визначити лише як місцевий інструмент самоврядних чинників демократії? Вважаю, що на стратегічному рівні такий інструмент демократичного волевиявлення слід ліквідувати законодавчо. Стратегія вийшла за межі населеного пункту і стала геостратегією. Бо в нинішніх умовах населений пункт є партнером геостратегічного дійства, і, відповідно, міжнародного права. Тобто, глобальні процеси і технології виводять населений пункт (село, селище, місто) на рівень економічного, культурного чи іншого безпосереднього співробітництва, де зв’язок із центром вимірюється лише дотриманням чинного законодавства, інфраструктурними сервісами, історичною пам’яттю та сплатою податків (як інструменту відповідальності й гідності). Водночас дії політичного характеру (зокрема, вибори, референдуми) в населеному пункті (території) одразу стають предметом геополітичної або геостратегічної уваги, яка досить часто переходить у прямі інтереси інших країн, що часто не переймаються демократією взагалі. Це підтверджується низкою референдумів останніми роками. Візьмемо для прикладу Іракський Курдистан, де плебісцит відбувся 25 вересня ц. р. У цьому дійстві перетинаються інтереси низки країн. І можна вже говорити, що палахкотіння середньосхідного багаття міжнаціональних і міждержавних пристрастей в перспективі буде лише роздмухуватися. 23 червня минулого року мешканці Великої Британії проголосували з мінімальною перевагою (52 %) за вихід країни з Євросоюзу (Brexit). “Розтин тіла” Об’єднаного Королівства відбувся зигзагоподібно — Шотландія, Північна Ірландія і Лондон виступили проти Уельса та решти “старої доброї” Англії. Вихід другої економіки ЄС із союзу б’є не лише по ідеї об’єднаної Європи, ай ставить під загрозу стійкість, здавалося, непорушного United Kingdom. Ще один удар по єдності європейської спільноти був нанесений у Нідерландах 6 квітня 2016 року під час проведення консультативного референдуму щодо асоціації України і ЄС. Меншість населення, яка прийшла на плебісцит, віддала більшість голосів противникам угоди. А консультативність референдуму із-за політичних пересторог стала обов’язковою і спричинила чимало негараздів для України та ЄС. Використання референдумів, а частіше — неконтрольованих псевдореферендумів, стало вже глобальною технологією, яку використовують як гібридний засіб досягнення геополітичних і геостратегічних цілей гравцями різних міжнародних рівнів у сучасних умовах зростання глобалізаційних процесів. А це — загроза мирній перспективі планети. Псевдоволевиявлення в Криму на нелегітимному голосуванні 16 березня 2014 року, яке відбулось під автоматами путінських окупаційний військ і залучених кримінальних структур, є якраз прикладом такого брутального використання механізмів і процедур демократії проти свободи і гідності громадян і держави — брутальним знищенням української державності в АРК. Псевдореферендуми в ОРДЛО в травні 2014 року фактично є знущанням над національною і міжнародною правовою системами, нівелюванням громадянських прав і утвердженням брутальної геостратегічної сили терористичних практик. Підтримання Кремлем у публічному полі ідеї проведення референдумів в Абхазії та Південній Осетії (території Грузії) щодо приєднання до РФ є постійним продукуванням стану напруження в регіоні. Використання етнічних емоцій у терористичних намірах — це технологія і останній оплот імперської політики Кремля. Але не для задоволення якихось місцевих або державно-меркантильних (геополітичних) інтересів. Відповідь на питання — для чого проводять або проголошують такі заходи, лежить у площині зовсім не місцевих інтересів — вони вирішують питання міжнародного права. Сучасне міжнародне право формувалось після Другої світової війни. Це, якщо вдатися до порівнянь, кришталева чаша, яку держави світу (через ООН) наповнювали щораз новою джерельною водою. Путін наніс удар по цій чаші, денонсувавши Будапештський меморандум, і тепер вона протікає. Вдасться її відновити чи доведеться творити нову — питання відкрите. Людство через катаклізми світових війн і масштабних конфліктів (межею тут, очевидно, є ХХ століття) дійшло до розуміння цінностей як мотиваційного двигуна цивілізації. Я би звернув пильну увагу на ціннісні емоції, які визначають оптимістичну перспективу, насамперед громад і створюють необхідні умови для абсолютної публічності в середовищах життя. Натомість технології глобального гібридного тероризму (путінська Росія тут передує), зокрема, через референдний стиль виплеску публічно підігрітих емоцій, нав’язують нам (людству) ізоляціонізм, брутальний етноегоїзм, релігійну первинність, тобто детонатори руйнування мирного майбутнього. Щоб побороти цю технологічну навалу, представницьким системам влади — місцевої, регіональної, національної, міжнародної — необхідно наполегливо діяти через системи публічного управління. На прикладі Каталонії ми

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин