“Нинішня влада недостатньо поцінувала тих героїчних людей, які боролися з комуністичним режимом”. 5 Незабутні · с. 5сторінка оригіналу ↗
Повернув свій човен проти течії
Слово Просвіти, №41 за 2017 рік
Надія КИР’ЯН Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА
Опанас Заливаха народився 1925 року в селі Гусинка Куп’янського району. Його юність минула на Далекому Сході і в Сибіру, куди його сім’я втекла з рідної Харківщини від голодомору 1930-х років.
Із 1947 року навчався в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. І. Рєпіна в Ленінграді. Того ж року його відрахували “за поведінку, не гідну радянського студента”. 1953 року поновили в інституті, який він закінчив 1960 року.
1957 року приїхав на практику до Косова. Через 4 року оселився в Україні.
В Україні працював у галузі станкового живопису та графіки.
Смерть Олексія Довгого вдарила мене болісно. Це ж мій ровесник, поет-філософ, українська душа, громадянин-державник. За два дні до свого відходу Олексій зателефонував мені: “Дмитре, підписав я тобі свої книжки”. “Ти зробив те, що обіцяв мені в день свого народження. Дякую”. Він щось відповів, але говорив тихо, невиразно. Сьогодні я одержав ті книжки, дуже гарно видані, твори з яких я читав і перечитував ще за своєї і його, Олексієвої, молодості.
Олексій Довгий — справжній шістдесятник. Братом своїм називав його Іван Драч, знало й шанувало його покоління засновників Народного Руху, вклонялися йому Василь Швець, Микола Бажан, Петро Засенко, Павло Мовчан, Дмитро Чередниченко,
Михайло Слабошпицький, Володимир Соботович, Володимир Базилевський, Петро Перебийніс. Передмову до чотирьох томів його поезії написав Микола Жулинський. Передмову до його книжки “Дихання вічності” написав Леонід Талалай.
Для мене Олексій Довгий —
це насамперед мужня, відважна людина з глибинною національною свідомістю. Олексій Довгий, ще тільки маловідо
Оформив книжки “Палімпсести” Василя Стуса, “Блудні сини України” Євгена Сверстюка. Лауреат Шевченківської премії та премії імені Василя Стуса.
1964 року Опанас Заливаха у співавторстві з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко до
150-річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського університету створили вітраж “Шевченко. Мати”. З тодішньої партійної позиції скликана комісія кваліфікувала вітраж як ідейно ворожий. Твір знищимий рядовий редактор видавництва, стає на захист Олександра Довженка та Ліни Костенко, переслідуваних радянськими ідеологами і донощиками за українську патріотичну сутність їхніх творів.
Поезія Олексія Довгого підпорядкована його людяному характеру. Це не заклики до революції, а намагання відповісти самому собі, що таке людське життя, що таке взагалі життя, що таке сонце і час, що таке Україна в людині, що таке людство, чому рухається воно не дорогою вгору, до торжества справедливості, а вниз від одної страшної війни до наступної, ще страшнішої. Олексій Довгий не навчає, як мають поводитися чесні люди, він сповідається, визнає свою слабкість духовну.
Прости, Україно! За муку прости, Хоч і не мною замучена ти, Та винен я в тім,
що дивився байдуже,
Як терзали тебе жорстокі кати. Ні, дорогий мій друже Олексію! Не був ти ніколи байдужим ли, авторів виключили зі Спілки художників, вони зазнали переслідувань. Ця історія тоді викликала обурення в лавах свідомої української інтелігенції.
Опанас Заливаха у у 1965—1970
рр. відбував покарання у таборі № 385 (Мордовія) “за антирадянську агітацію та пропаганду”. Коли вийшов на волю, одружився з племінницею Степана Бандери Дариною. Вони виховали сина Ярослава та доньку Ярину.
Скільки робіт створив Заливаха, досі невідомо. 2003 року він видав свій перший альбом. 2016 року у видавництві “Лілея НВ” побачив світ альбом робіт митця “Опанас Заливаха”, який упорядкував Мирослав Аронець.
Нова книжка “Дзвонар” містить статті й спогади митців, письменників, журналістів, які розкривають маловідомі сторінки життя і творчості Опанаса Заливахи. Ініціатор видання — політв’язень радянських часів Іван Русин, який відбував покарання у таборах Мордовії разом із Заливахою. Він вважає, що нинішня влада недостатньо поцінувала тих героїчних людей, які боролися з комуністичним режимом, отже, це повинні зробити ми. Його почин підтримав правозахисник Василь Овсієнко, а також видавці Євген Захаров та Олег Мірошниченко. Спонсорував видання Іван Русин молодший. Передмову до книжки написав Микола Горбаль, у виданні вміщено біографічну довідку про Заливаху.
Автори статей і спогадів —
“наймолодший дисидент” Тарас Марусик, Роман Корогодський, Мирослав Аронець, Богдан Горинь, Василь Овсієнко, Богдан Мисюга, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, Михайло Горинь, Уляна Глібчук, Валерій Шевчук, Маргарита Довгань, Олесь Зарецький, Віктор Кукса, Раїса Мороз, Галина Севрук, Людмидо страждань своєї батьківщини.
Вся твоя поетична творчість зовні начебто спокійна, стримана, розважлива — насправді — це сповідь катованої душі мученика, божеством для якого є рідна земля, рідна мова і пам’ять про велич свого народу.
Ти пишеш: Коли на битви кличуть сурми,
Коли в огні горять світи,
Для непокірних роблять тюрми, А для покірних — хомути. Це правда. Але душа твоя ніколи не ходила в хомуті. Ти сповідаєшся.
Кричить душа і корчиться в мені, Немов жива галузка у вогні. Якби кожен твій читач вибрав для себе найкращі твої афоризми, мали б ми десятки різних твоїх думок про життя і про смерть,
ла Семикіна, Іван Русин, Жанна Хоменко, Раїса Лиша, Анатолій Звіжинський. Вміщено також статтю Опанаса Заливахи “Ніхто не пройде за тебе твого шляху”, а також листування художника.
Учасники презентації, серед яких чимало авторів спогадів, говорили про те, що Опанас Заливаха — видатний український художник, філософ, патріот, “феноменальний чоловік, який повернув свій човен проти течії”, а також про те, що його внесок у мистецтво, становлення демократичного суспільства ще недостатньо поціновано.
Василь Овсієнко, якому доручили роботу редактора й упорядника, сказав: “Я захоплений тим, що в книжці тексти високого інтелектуального рівня, щирі, професійні, цікаві. Минуло 10 років, як художник Опанас Заливаха пішов у інший світ. Але інтерес до його творчості, до його подвижницького життя не згасає”.
“Його роботи неординарні.
У нього філософське направлення до життя… Він малював свої глибинні думки”. (Галина Севрук). “Його роботи одразу впізнаєш. Це свідчить про видатний талант”. (Раїса Мороз). “Іван Русин знайомить нас не тільки з образом Опанаса Заливахи, він також створює образ тієї епохи”. (Олесь Шевченко).
Присутні на презентації домовилися, що розшукуватимуть ще не опубліковані його твори, факти біографії, щоб зробити каталог на високому державному рівні, видати новий альбом, зробити виставку його робіт. Необхідно також створити в Івано-Франківську, де живі помер Опанас Заливаха, його меморіальну кімнату-музей. Орися Сокульська повідомила, що у її родини зберігається багато невідомих картин Опанаса Заливахи, які мають увійти в наступну книжку.
про людей і про недолюдків. Твоя оригінальність поетична в тому, що твої твори не роз’єднують, а єднають людей.
Ти написав, що після твоєї смерті хтось має прийти й підняти до нового життя тебе як поета. Я вірю в те нове твоє життя, бо твій народ безсмертний.
Дмитро ПАВЛИЧКО
У Музеї шістдесятництва презентували книжку статей та спогадів про українського художника, відомого шістдесятника Опанаса Заливаху “Дзвонар”. Так називалася одна з його відомих картин.
Пам’яті товариша 9 жовтня в Києві попрощалися з поетом Олексієм ДОВГИМ (1929—2017 рр.)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
