“Розгорнута книга нагадує птаха в польоті”. · 8 З роси й води! · с. 8сторінка оригіналу ↗
Ліна Костенко
Слово Просвіти, №41 за 2018 рік
ким починав учити історію свого краю, розуміти людей, розмірковувати про своє призначення в житті і мріяти. Сільська бібліотека була для нього справжньою оазою культури й духовности. Микола Іванович пригадує, як із бабусею читали “Fata Morgana”, плакали, обговорювали. Може, тому так зріднився з Коцюбинським, що писав він про буденні й водночас дорогі серцю село, землю, людей, які, здавалося, живуть поряд, прагнуть до чогось кращого, стають кращими, радіють і плачуть. Залюблена в землю Маланка Волик усякчас нагадувала онукові змучену життям бабусю — Явдоху Михайлівну Зіненко. Захоплювався учень початкових класів Микола Степаненко й Архипом Тесленком, разом з автором переймався долею його героїв. Особливо схвилювало оповідання “Школяр” і розумний, допитливий хлопчик, який мріяв стати вчителем. Не бездумним було те знайомство, а осмисленим і емоційним. Бо виникало багато непростих запитань, на які ще зовсім юній і вразливій душі не до снаги було знайти відповіді: “Чому не допоміг учитель своєму спраглому до науки учневі, а лише співчував йому? Чому не забрав, не витягнув із міцних обіймів бідності?” Із ними йшов до свого вчителя й уже тоді утвердився в думці, що мрії здійснюються, якщо невтомно прямувати до знань. 5 клас — це “Тихий Дон”, і дід Щукар із “Піднятої цілини”, і … незабутні читацькі діалоги з бабунею. Маленька, з лікнепівською освітою жінка, що знала
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
