“Школа професора Миколи Степаненка — одна з візитівок Короленківського вишу”. · 9 З роси й води! · с. 9сторінка оригіналу ↗
Робіть те, що переживе вас. Те, що зробите лише ви й ніхто инший. Робіть се для загального добра, для батьківщини, для родини. Бо в сьому і закладена наша вічність. Мирослав Дочинець
Слово Просвіти, №41 за 2018 рік
лося, виховувало дітей, шанувало старість, намагалося берегти традиції, щось утрачало, а щось здобувало, та все ж не переставало бути маленьким раєм на землі для своїх дітей, малих, юних і вже дорослих. Місто ж і міський спосіб життя 60—70 рр. дуже відрізнялися від сільського, розміреного, напоєного степовими вітрами й росяними світанками, заколисаного солов’ями й розбудженого півнячим багатоголоссям, пропахлого пилом й натрудженими руками, що вирощували хліб, плекали пісню, мову, душу й Людину. Звісно, у місті легше було осягати життя, воно й рухалося ніби прискорено, цивілізаційні новинки там поширювалися швидше, а в селі ти мав пізнавати все самостійно. “Уподібнюйся пальмі, — писав любомудр Григорій Сковорода, — чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори… Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися…”. Перше знайомство Миколи з дивом техніки — телевізором — відбулося 1968 року. Сусідська хата… Багато людей… Шум… “Рекорд-64”… Футбол… “Динамо” (Київ)… Та то дрібниці!.. Основне — які враження!!! Розповідь про спраглого до знань хлопчину буде неповною, якщо не згадати, що, крім книг, навчання, звичною для кожної сільської дитини була Праця. Удома порався з бабусею по господарству, пас гусей, корову. У колгоспі любив на вантажній машині возити зерно на тік, доподагогічне училище. Микола навіть не роздумував. Бабусі хотілося, щоб став учителем. А онук так прагнув виправдати її сподівання! До слова, із тридцяти шести однокласників, крім Миколи Івановича, учительську професію обрали ще один хлопець і четверо дівчат. Неймовірно важко було звикати, страшенна ностальгія, не вистачало спілкування з бабусею, особливо в перший рік складно було призвичаїтися до нових побутових умов. Хлопець із вразливою душею почувався не досить певно серед міських однолітків. Та міцні знання, рідкісна пам’ять, бабусина мудрість допомогли не похитнутися й заявити про себе. Педагогічне училище стало потужною базою для майбутньої вчительської й викладацької діяльности. А основне — педагогічний колектив і система навчання утвердили в думці, що освіта й зусилля здатні творити дива. “Дуже хотілося продовжувати навчання, — пригадує Микола Іванович. — Училище дало направлення на факультет педагогіки і психології та основ досліджень Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка”. Проте доля розпорядилася по-своєму — в останній день Микола Степаненко подав документи на філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту імені В. Г. Короленка (нині Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, його очільник — М. І. Степаненко). Природним видається вибір випускником Кременчуцького педагогічного
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
